МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Валентин Васильович Садовський, народився 1886 року в с. Пліщин Старокостянтинівського повіту Волинської губернії (нині Шепетівський р-н Хмельницької обл.) у родині священика.

Садовський був визначним українським державним, громадсько-політичним діячем (один із засновників Української Центральної Ради, перший генеральний секретар судових справ у Генеральному секретаріаті (1917 р.), перший міністр юстиції в першому уряді Української Народної Республіки (1918 р.), міністр праці УНР (1920–1921 рр.), учений-економіст, соціолог, економіко-географ, представник інтелігенції еміграційного польсько-чехо-словацького середовища. Як член Малої Ради, брав участь у прийнятті IV Універсалу, обговоренні Берестейського мирного договору, входив до економічної парламентської комісії, яка вивчала економічний аспект договору. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, викладав в Українській господарській академії в м. Подєбрадах, член Наукового товариства ім. Т.Шевченка та Українського наукового інституту у м. Варшаві. Валентин Садовський – автор численних наукових праць із економічної географії, демографії, національної політики ВКП(б).

Професор Садовський був автором численних наукових праць з економіки, економічної географії, демографії, національної політики. Найбільш вагомими серед них є наступні роботи: «Нарис економічної географії України» (1920), «Проблеми індустріалізації у народному господарстві» (1929), «Районізація України» (1931), «Сучасні проблеми економіки України» (у співавторстві) (1931), «Праця в УРСР» (1932), «З підсумків колонізаційної політики в СРСР» (1936).

Вчений плідно співпрацював з різними видавництвами, друкував свої статті у часописі «Прометей», що виходив у Парижі французькою мовою та був «органом оборони інтересів Кавказу, України та Туркестану». Він обирався дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка (1935), членом Українського наукового інституту у Варшаві.

12 травня 1945 року військова контррозвідка Першого Українського фронту “на підставі матеріалів, які надійшли від громадян м. Праги” заарештувала професора Українського вільного університету Валентина Садовського. Колишньому міністру юстиції уряду УНР інкримінували роботу, ворожу СРСР – друк антирадянських творів та «надання будь-яким способом допомоги тій частині міжнародної буржуазії, яка, не визнаючи рівноправність комуністичної системи, що приходить на зміну системі капіталістичній, прагне до її повалення» (ст. 58 п.4 Кримінального кодексу СРСР), що передбачало 10 років ув'язнення або навіть розстріл. Слідство завершилось 27 лютого 1946 року. Після винесення обвинувального вироку 2 березня 1946 року (засудження за антирадянську діяльність), справу передали до військового трибуналу Київської області: її слухали на закритому судовому засідання без участі обвинувачення та захисту і без виклику свідків. Як результат – вирок – 10 років позбавлення волі без конфіскації майна. Спроба Садовським оскаржити рішення суду була невдалою. 3 травня1946 р. його перевели до нового місця ув’язнення, де він і помер 24 листопада 1947 р. Реабілітаційні заходи з відновлення чесного імені професора розпочалися лише в листопаді 1989 року, а затверджено реабілітаційний висновок було уже в роки незалежної України, у 1993 році, «в зв’язку з відсутністю сукупності доказів притягнення до кримінальної відповідальності.