МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

В Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів ми також вшановуємо пам’ять тих, чиї життя обірвались в таборах смерті. Одним із них був о. Теодор Прокопович. Римо-католицький священик, життя та душпастирська діяльність якого тісно були пов’язані із Шепетівкою та навколишніми містами.

Народився 17 квітня 1897 року у Луцьку. Після переїзду родини до Житомира у 1908 року навчався в урядовій гімназії цього міста. У 1915 році Т. Прокопович вступив до Вищої духовної семінарії у Житомирі. 4 січня 1920 року отримав священицькі свячення.

Одразу після свячень він був призначений адміністратором парафії села Птича, що на Дубенщині. Згодом о. Теодора направляють на служіння до Полонного та навколишніх римо-католицьких парафій, зокрема в Баранівку, Старокостянтинів, Лабунь. Разом з тим майже десять років, до 1930 року, виконував обов’язки вікарія у Славуті і Шепетівці Заславського деканату.

Згідно з даними Національного банку репресованих Т. Прокоповича 30 січня 1930 року було заарештовано за звинуваченням в антирадянській агітації. 12 травня того ж року він був засуджений на 8 років позбавлення волі у концтаборі.

Як відомо, протягом кін. 1920–поч.1930-х років сталінські органи державної безпеки здійснювали найжорсткіші репресивні й каральні операції проти усіх церков та обрядів УРСР. Антирелігійний терор не оминув і римо-католицьке духовенство, жертвою якого став, в тому числі, і о. Теодор.

Влітку 1930 року його було вислано до політізолятора в Ярославль (Росія), де він перебував разом із 30 іншими польськими священиками з України. У 1932 році його прізвище було включене до списку обміну в’язнями між Польщею та СРСР. Так Т. Прокоповичу вдалось повернутись до Польщі, а разом з тим і врятуватись від смерті.

Протягом 1933–1936 років він був настоятелем парафії у селищі Вєжхи вроцлавської дієцезії, у 1936–1940-х роках – настоятелем римо-католицької парафії у Клубці (Куявсько-Поморське воєводство).

У серпні 1940 року о. Теодор був заарештований та ув’язнений німцями у концентраційному таборі Дахау, де отримав табірний номер 22518. 14 жовтня 1942 року його було вивезено до газової камери в Хартхайм (Австрія, нім. Hartheim), де знаходився один з шести нацистських евтаназійних центрів.

У газових камерах в Хартхаймі у рамках різних німецьких евтаназійних програм (напр.: «Aktion T4», «Aktion Brandt» і т.д.) загинуло щонайменше 30 тисяч в’язнів. На початковому етапі це була своєрідна «школа» для вбивць, які пізніше здійснювали цю здочинну діяльність у всіх країнах окупованої Європи.

Сьогодні у замку Хартхайм знаходиться музей, присвячений жертвам нацистського режиму.

Наукова співробітниця музею Олена Мазурок