Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Апрель 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 03:50
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


15:51
ПРО НАШИХ... Історія 40

Брати Гірси. Історія волинських чехів з Шепетівки

Відомо, що протягом століть поряд з українцями завжди проживали представники багатьох національностей. Це було спричинено низкою факторів. У період нової історії серед головних причин збагачення національної палітри території України варто виділити зміни кордонів др. пол. XVIII ст. (маються на увазі поділи Польщі, в результаті яких українські землі увійшли до складу Російської та Австрійської імперій) та міграційні процеси у Європі.

Активними учасниками останніх були чехи, які до моменту утворення своєї національної держави у 1918 р. також перебували під протекторатом Австрійської монархії. Покидати рідні землі чехів змусили складні соціально-економічні і політичні відносини в регіоні. Безземелля, бідність, безробіття, національні утиски та навіть голод призвели до активного проникнення чеських колоністів на землі Російської імперії, зокрема й на Волинь. Тут їм надавались значні пільги у купівлі землі, звільнення від оподаткування та несення військової служби.

Перші чехи-емігранти з’явились на території Волинської губернії в 60-х рр. ХІХ ст. Згідно з даними першого вселюдного перепису населення Російської імперії 1897 р. тут їх мешкало 27 670 осіб. Слід зауважити, що національність під час цього перепису визначалась з міркувань рідної мови, тобто для 0,9 % населення губернії чеська мова була рідною. У межах Заславського повіту, за результатами цього ж перепису, проживало всього 335 чехів.

Одним із містечок, де мешкали чехи, була Шепетівка. Саме тут у сім’ї вихідців із Чехії народились брати Йозеф і Вацлав Гірси, які пізніше стали видатними дипломатами молодої Чехословацької республіки. Їхній батько, також Йозеф (1824–1916), служив управителем маєтків польських магнатів – князя Сангушка та графа Потоцького.

5 жовтня 1874 р. народився старший син, якого назвали в честь батька – Йозеф. Через рік, 28 листопада 1875 р., з’явився на світ молодший – Вацлав. Їхні батьки були достатньо освіченими людьми, тому забезпечити дітей хорошою освітою було їхнім першочерговим обов’язком.

У 10 та 11 років їхні шляхи розійшлись – старший, Йозеф, поїхав на навчання до Житомира, де мешкало багато чеських емігрантів. Вацлав навчався ж у Празькій гімназії, після закінчення якої освоював спеціальність лікаря на медичному факультеті Карлового університету.

Оскільки влаштуватись лікарем в Празі та в будь-якому іншому чеському місті було все ще проблематично, до того ж близькі родичі знаходились за кордоном, В. Гірса повернувся в Україну, у Київ. У 1903 р. він почав працювати хірургом в одній із факультетських клінік при Університеті св. Володимира (Київського національного університету ім. Т. Шевченка).

У 1911 р. В. Гірсу запросили на посаду завідувача хірургічним відділенням 1-ї земської губернської та Кирилівської лікарень в Києві, де він пропрацював до 31 грудня 1917 р. Знання мов (чеської, німецької, російської, польської, української) приваблювало до нього пацієнтів різних національностей, завдяки чому В. Гірса швидко здобув популярність не лише досвіченого хірурга, а також як «лікар широкого профілю».

У роки Першої світової війни відомого уже на той час лікаря було обрано членом Київського чеського комітету з надання допомоги жертвам війни, сиротам та вдовам. У буремний 1917 рік В. Гірса із громадської сфери потрапив у політику – його обирають головою Союзу чехословацьких товариств – всеросійської організації чеських емігрантів. Крім цього, він був членом президії філіалу Чехословацької національної ради в Росії (центр знаходився у Парижі, її члени на чолі з Томашом Масариком просували ідею створення самостійної чехословацької держави). Повністю поринувши у політичні справи, як голова Союзу чехословацьких товариств В. Гірса наприкінці цього ж року прийняв рішення припинити лікарську практику та звільнитись з Кирилівської лікарні.

У лютому–березні 1918 р. відбулись події, які змусили очільників Чесхословацької національної ради переглянути свої подальші кроки у війні проти Австро-Угорщини. Після підписання Українською Народною Республікою і більшовицькою Росією Брест-Литовських угод з Центральними державами, чехословацький корпус повинен був покинути території України та Росії.

Наприкінці лютого 1918 р. Т. Масарик доручив В. Гірсі бути офіційним представником Чехословацького корпусу в більшовицькій Росії. Головним його обов’язком була евакуація військових ешелонів через Владивосток до Європи (через Японію та США). Ймовірно, що саме в цей період і відбулось перевтілення хірурга В. Гірси у дипломата.

Внаслідок поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні і появи на політичній карті Європи Республіки Чехословаччина Вацлав та Йозеф Гірса, шляхи яких раніше розійшлись, вступили на диломатичну службу молодої держави. Можна припустити, що таке кар’єрне зростання братів відбулось в значній мірі саме завдяки особистим контактам В. Гірси із Т. Масариком – першим президентом країни.

Як вихідці з України, Вацлав (1921–1927 рр. – заступник міністра закордонних справ) і Йозеф Гірси (1921–1931 рр. – голова торгової місії Чехословаччини в Росії та Україні) відповідали, головним чином, за російський та український напрям політики міністерства. У 1921 р. вони стали безпосередніми керівниками державних заходів, організованих з метою допомоги Чехословаччини голодуючим в Росії і Україні. Протягом січня–лютого 1922 р. Прага направила 66 вагонів з продуктами харчування, зокрема везли цукор, крупи, горох, пшоно, чай, мило і т.д.

У 1921 р. уряд Чехословаччини здійснив ще одну важливу гуманітарну акцію – після перемоги більшовиків надав допомогу емігрантам – учасникам національно-визвольних рухів 1917–1921 рр. Керівником «Руської акції допомоги» був колишній київський лікар В. Гірса.

Справи ж у його старшого брата – Йозефа, як в керівника чехословацьких торгових місій в Радянському Союзі, були дещо напруженими. Це пояснювалось відтермінуванням міжнародного визнання Чехословаччиною СРСР (визнання де-юре відбулось у 1934 р.). У роки посилення влади Сталіна Кремль перейшов до залякування чехословацьких дипломатів у Москві. А у 1931 р. було прийняте рішення відкликати Й. Гірсу з посади. Це було завершенням його дипломатичної кар’єри. В. Гірса, тим часом, перебував на посадах посла Чехословаччини у Польщі, Фінляндії, Латвії, Естонії та Югославії. У 1948 р. після встановлення комуністичного режиму припинив займатись політикою.

Наукова співробітниця музею Олена Мазурок

 

Переглядів: 53 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0