МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

12 квітня за рішенням Міжнародної авіаційної федерації

відзначається Всесвітній день авіації і космонавтики та,

за рішенням 65–ії сесії Генеральної Асамблеї ООН,

Міжнародний день польоту людини в космос. Цього ж дня

Україна також святкує День працівників ракетно-космічної

галузі, який був встановлений Указом Президента України

від 13 березня 1997 року.

Варто зазначити, що українські науковці зробили

визначний внесок у розвиток радянської космонавтики,

що дозволило СРСР бути провідною космічною державою.

Наші вчені були причетні до багатьох найважливіших космічних

перемог СРСР – від перших польотів у космос до створення

й запуску космічного ракетного комплексу «Енергія-Буран».

Уперше в світі 12 квітня 1961 року громадянин Радянського

Союзу Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток-1»

здійснив орбітальний політ навколо Землі, відкривши

еру пілотованих космічних польотів. Політ тривав

усього 108 хвилин. За сучасними оцінками, успішність

результату польоту становила не більш як 46%, що

пояснюється тією квапливістю, з якою йшла підготовка

до нього: тодішнє керівництво СРСР хотіло будь-що

випередити американців у змаганні за підкорення космічного простору.

Серед організаторів і керівників польоту був українець

Сергій Корольов, ім’я якого золотими літерами вписано

в історію космонавтики. Уже третім полетів у космос

уродженець Білоцерківщини Павло Попович, який

до кінця життя не забував свого українського коріння.

Офіційно першим космонавтом незалежної України

став Леонід Каденюк.

Під час роботи над оформленням експозиції, у вересні

1979 року, колектив музею з нетерпінням чекав на

повернення з Зоряного містечка наукового співробітника

Олени Сілютіної. Дуже хотілося почути її враження

від зустрічі з такими легендарними українцями –

космонавтами Володимиром Афанасійовичем

Ляховим, Павлом Романовичем Поповичем та

його дружиною Мариною Лаврентіївною,

військовим льотчиком-випробувачем 1-го класу.

А ще побачити численні подарунки: книги та

листівки з їхніми автографами, харчування та

індивідуальну медичну аптечку космонавтів,

висотно-компенсуючий костюм (ВКК) та багато

інших цікавинок. Серед них був і макет першого

штучного супутника Землі, який невдовзі став одним

з експонатів, що приваблюють увагу відвідувачів

нашого музею.

Отож, трішки з історії появи першовідкривача

зоряного світу.

Після успішного запуску першого штучного

супутника Землі світ був шокований. Шквал

повідомлень у газетах та по радіо спантеличив

навіть самих творців цього космічного дива,

Сергія Корольова та Валентина Глушка, які

не сподівалися, що запуск їх творіння матиме

подібний резонанс.

Перший штучний супутник Землі запущений

на орбіту в СРСР 4 жовтня 1957 року.

Кодове позначення супутника - ПС-1 (Простий

Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го

науково-дослідного полігону міністерства

оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримав

згодом відоме найменування космодром

Байконур), за допомогою ракети-носія

«Супутник» (сімейства Р-7). Ця подія

також стала початком космічних перегонів

між СРСР та США. Запуск супутника

відбувся на два дні раніше запланованого,

оскільки Сергій Корольов остерігався, що

його з колегами може випередити аналогічна

група з підготовки супутника у Сполучених

Штатах Америки.

Вранці 3 жовтня ракета з супутником була

спеціалізованою залізницею перевезена на

полігон і встановлена на стартовому майданчику.

Вдень 4 жовтня, за кілька годин до старту, інженери

виявили витікання електроліту з акумуляторної

срібно-цинкової батареї всередині супутника,

яка мала живити обидва його радіопередавачі.

А перед самим стартом з’ясувалося, що у системі

запуску зник електричний струм. Проте всі технічні

неполадки вдалося усунути до запланованого часу

старту.

Ввечері, о двадцять другій годині двадцять вісім

хвилин за московським часом, ракета вагою 272

тони 830 кілограмів піднялася у повітряний простір

і досягла першої космічної швидкості.

Після повного вигоряння палива супутник відділився

від останнього ступеня переобладнаної балістичної

ракети і вийшов на орбіту з максимальним віддаленням

від земної поверхні на 947 кілометрів. Через низку

технічних неполадок двигун ракети був вимкнутий на

секунду раніше запланованого терміну, тому орбіта

супутника виявилася на 80 кілометрів нижче розрахованої.

Супутник ПС-1 рухався по еліптичній орбіті зі швидкістю

24,5 тисячі км/год. Один оберт навколо Землі він здійснював

за 96 хвилин і 10 секунд. Політ супутника у космосі тривав

92 дні. Він здійснив 1440 обертів навколо Землі і пройшов,

таким чином, близько 60-ти мільйонів кілометрів. У січні 1958

року супутник почав відхилятись від орбіти і, вочевидь,

увійшовши в земну атмосферу згорів.

Який вигляд мав першовідкривач зоряного світу?

Рукотворний “місяць” мав сферичну форму діаметром

58 см і масою 84 кг з чотирма штирьовими антенами

довжиною 2,4-2,9 м. У герметичному корпусі супутника,

заповненому азотом, розміщувалася радіоапаратура

й джерела живлення. Сигнали супутника мали вигляд

телеграфних посилів довжиною близько 0,3 с,

розрахунковий час безперервної роботи складав

до 14 діб. Виробничники дослідного заводу

згадували, як складно було забезпечити блискучу

поверхню, що відбиває сонячні промені: для

алюмінієвого сплаву, з якого виготовили корпус

першого супутника, на той час не існувало

спеціальних технологій. А Корольов вимагав, щоб

поверхня була дзеркальною, бо побоювався перегріву

супутника сонячним промінням. Усі, хто були причетні

до “кульки”, носили її буквально на руках, у білих

рукавичках. А оснастку, на якій монтували супутник,

обіпнули оксамитом.

Науковий співробітник Музею пропаганди Наталія Кручук.