МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Частина 2.
Зброя з людським ім’ям.

Дашка, або жінка, що пройшла не одну війну

Інакша доля була приготована другому «дітищу» зброяра Дегтярьова - ДШК. Історія її починається з того, що вже відомому зброяреві надійшло замовлення на створення першого радянського крупнокаліберного кулемета, призначеного першочергово для ураження літаків на висоті до 1500 метрів. Замовлення надійшло у 1929 році, а вже в 1930-тому, менше, ніж за рік, Дегтярьов представив свій кулемет ДК (Дегтярьова крупнокаліберний). В цілому він повторював конструкцію ДП-27, із живленням зі знімних барабанних магазинів системи Кладова на 30 патронів, що встановлювалися на кулемет зверху. Недоліки новинки (важкість магазинів, низька практична скорострільність) зумовили припинення випуск наявної на той момент моделі ДК у 1935 році і зайнятися його вдосконаленням. У 1938 році зброяр-конструктор Шпагін розробив модуль стрічкового живлення для ДК, що дозволило у 1939 році взяти його на озброєння армії під назвою «12.7 мм крупнокаліберний кулемет Дегтярьова-Шпагіна, зразка 1938 року». В 40-х роках почалося їх масови виробництво.

Вони набули широкого визнання практично у всіх родах війська - від піхоти до сил ВМФ. Проте щонайперше - в зенітних. Власне, своєї мети, яку вкладали в нього розробники, він досягнув цілком. Його встановлювали на бронетехніку, малі кораблі та торпедні катери, використовували як зенітну та зброю підтримки піхоти. Виходячи із досвіду практичного використання під час війни, у 1946 році кулемент знову модернізували (змінено конструкцію вузла подачі стрічки, кріплення ствола і т.п.), і прийняли під назвою ДШКМ.
Кулемет використовувався з універсального станка системи Колеснікова, який був оснащений знімними колесами і сталевим щитом. При використанні ДШК в якості зенітного, вони знімалися, а задня опора розводилася в сторони, утворюючи триногу. Окрім того, зенітний комплектувався спеціальними плечовими упорами. Головний недоліком його залишалася вага, що суттєво обмежувала мобільність кулемета. Проте щодо потужності, то тут він не підводив. 12.7-мм патрон міг мати декілька видів куль - бронебійну (Б-30), бронебійно-запалюючу (Б-32), пристрільно-запалюючу (ПЗ), трасуючу (Т), бронебійно-запалювально-трасуючу (БЗТ). Куля БС-41, серцевих якої виготовлявся із карбіда вольфрама, пробивала 20-мм лист броні під кутом 20 градусів і з відстані 750 м.

З перших днів ІІ СВ, кулемет зарекомендував себе як відмінний зенітний пристрій. З червня 1942 року в штат зенітно-артилерійського полка входила рота ДШК, котра мала на озброєнні 8, а з лютого 1943 - 16 кулеметів. Зенітні арт дивізії, що формувалися із 1942 року, мали в своєму складі по одній такій роті в полку зенітної малокаліберної артилерії.
Окрім станкових, використовувалися і самохідні установки з ДШК - переважно пікапи М-1 або вантажні ГАЗи. Т.зв. «зенітні легкі танки» на шассі Т-60 і Т-70 далі дослідних зразків не пішли. Проте ДШК став основним видом озброєння танка Т-40, бронеавтомобіля БА-64Д, а пізніше і важких танка ІС-2 і САУ. Менше використовувався на бронепоїздах (близько 200 зразків і військах ППО), інколи використовувався партизанами і десантниками (зі щитом і складеним станком його скидали в парашутно-десантному мішку).

У ВМФ зенітні ДШК встановлювали на всі типи суден, включно із мобілізованими риболовецькими і транспортними кораблями. Вони використовувалися на спарених одиночних, тумбових, башенних, турельних установках, які дозволяли вести круговий обстріл.
Власне морські відрізнялися від базового зразка. Наприклад, в турельному варіанті використовувався лише кільцевий приціл з флюгер-мушкою, рукоятка затворної рами була подовжена, змінено зачіп для патронної коробки.

Модернізований варіант (ДШКМ), що з’явився в 1946 році, став одним із найпоширеніших кулеметів в світі, що підтверджує його надійність і витривалість. Ці ж риси дозволили зберегти актуальність ДШКМ і для нинішньої війни на сході України. Він досі доволі активно використовується нашими військовими, особливо ж часто - ще на самому початку війни. Своїм досвідом роботи із легендарною зброєю, поділився військовослужбовець ЗСУ Іван Ч.:
«Якщо коротко, то зброя дуже чутлива до обслуговування, при відомій криворукості можна й зіпсувати. У кожного патрона своя балістика, тому “асорті” із стрічок робити не можна. Виняток: Б-32 і БЗТ, позаяк до 1000 м балістика у них схожа. Б-32 - хороший патрон, стріляє по всьому. МДЗ - лише для зупинки піхоти, можливо в амбразури. Ніякого пробивного ефекту, при контакті взривається.

Ефективність пострілу - до 800-900 м, далі летить «як попало». БС (з вольфрамовим серцевиком) пробиває все і безповоротно. Стрільба чергами - неефективна, далі 500 м не втрапиш в ціль. Варто використовувати одиночні. Найефективніше використовувати із оптичним прицілом. Найкраще підходить для стрільби на дистанцію 300-1300 метрів, на 1500 м - в нерухомі мішені (доти і т.д). Варто поставити полум’ягасник.»

В нинішній війні на Донбасі бойові дії ведуться на землі, тому про досвід використання морських чи зенітних “дашок” говорити не доводиться. Проте, сам факт мобільності і високі пристосувальні можливості цієї зброї говорять про її величезне значення в розвитку зброярства та військовій історії. Залишається лише традиційно побажати, щоб ця війна закінчилася якнайшвидшою перемогою наших українських військових, а «дашка» зайняла своє заслужене місце в експозиціях музеїв та на сторінках підручників військової історії.