Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Сентябрь 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 02:07
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


16:54
#Забуті_імена_Української_революції_1917_1921_рр.

Яків Гандзюк

Історія України знає чимало військових діячів, якими варто пишатися. Один із них – Яків Гандзюк, постать якого відома, але досі недостатньо популяризована в українському суспільстві. Хоча він, як ніхто інший, заслуговує на це.

Генерал Гандзюк один з перших генералів УНР, який загинув за ідею незалежної України. Він був найкращим командиром серед піхотних полків Російської імператорської армії, видатним у всіх відношеннях бойовим командиром, засновником українського війська у 1917 році, учасником І-ї радянсько-української війни. Очолювані ним війська 1-ї (104-ї) дивізії Першого (34-го) Українського корпусу, в середені грудня 1917 року, під час першої війни з радянською Росією звільнили Шепетівку від більшовиків, після чого утримували її майже місяць. Про цю подію ми детально описували у одній з попередніх публікацій про Миколу Капустянського, який на той час був помічником Якова Григоровича та очолював його штаб.

Я. Гандзюк був людиною душевної щедрості, високих моральних чеснот, сміливою, мужньою, чесною, богатирського зросту (більше 2 метрів). Характер мав рішучий, мав залізну волю та виняткове уміння впливати на людей. Тож не дивно, що бійці поважали свого командира, ім'я якого гриміло на усіх фронтах, пишалися ним і вірили йому. Він ніколи не ховався за спинами своїх солдатів, постійно був на передовій, йшов в атаку на повний зріст. Тож не дивно, що за все своє армійське життя Я. Гандзюк мав 9 поранень.

Яків Гандзюк був не тільки здібним військовим командиром. Він був ще й досить освіченою людиною - володів п'ятьма іноземними мовами, багато читав, добре орієнтувався у політиці.

Народився Яків Григорович Гандзюк 21 березня 1873 року в селі Багринівці Подільської губернії (нині - Літинського району Вінницької області). Батько Якова Григорій служив в царській армії. Згодом, після відставки, він їде в рідне село, де займався сільським господарством.

Сім’я Гандзюків була багатодітною. В нього було три брати – Сазон, Іван, Петро та сестра Антоніна.

Освіту здобував у Вінницькому реальному училищі. Потім навчався в Одеському військовому піхотному училищі, яке закінчив у 1895 році. Служив на офіцерських посадах у 61-му піхотному Володимирському полку.

Яків Григорович був учасником Російсько-японської війни 1904-1905 рр. на якій він отримав звання штабс-капітан та три ордени. Крім того, за свої бойові заслуги він отримав від царя Миколи ІІ потомствене дворянство. Через деякий час Я. Гандзюк отримує звання капітан, а через два роки підвищений до чину підполковника.

В роки Першої світової війни Я. Гандзюк командував 147-м, 91-м та 416-м полками царської армії, а в 1917 році – 104-ю піхотною дивізією 34-го армійського корпусу. За цей час він був нагороджений ще 4-ма орденами. Саме в 1917 році Яків Гандзюк досягає піку своєї військової кар’єри. В цей рік йому було присвоєно звання генерал-майора.

В перший рік Української революції 1917-1921 рр. приймав участь в українізації 34-го корпусу (командувач П. Скоропадський), який згодом перейменований на 1-й Український корпус. В той час Я. Гандзюк командував І-ю дивізією (начальником штабу дивізії був М. Капустянський), яка в грудні-січні 1917 року міцно утримувала Шепетівку та Здолбунів. Під його керівництвом приналежні йому війська приймали участь у боях з більшовизованими частинами російської армії, яких вони розброювали та відправляли до Росії. Завдяки цим діям Київ був надійно захищений від більшовиків, які йшли із заходу.

Згодом, наприкінці 1917 року, після відставки П. Скоропадського, Я. Гандзюк очолив 1-й Український корпус.

У лютому ( наприкінці січня за старим стилем) 1918 року Яків Григорович приймав участь в обороні Києва від більшовицьких військ Муравйова. 9 лютого він потрапляє в полон і ввечері того ж дня його та ще двох офіцерів, генерала Сафонова та полковника Гаєвського, наказали розстріляти. Перед розстрілом, М. Муравйов запропонував Якову Григоровичу перейти до більшовиків. Втім генерал відповів: «Ви помилилися, бо ми українці. І нам зрозумілі причини, що змусили вас воювати з нами».

Після залпу розстрільної команди – всі троє впали, втім Олександр Гаєвський залишився живим, отримавши легке поранення. Саме завдяки йому ми дізналися, як загинув український генерал. Так, вдалося дізнатися, що Яків Гандзюк помер не одразу. Потім його добивали багнетами.

Влітку 1918 року, вже за гетьманату Скоропадського, дружини страчених генералів саме з допомогою Гаєвського розшукали й впізнали тіла чоловіків у одній з численних київських братських могил.

За активної участі Павла Скоропадського, який добре знав і Якова Гандзюка, і Якова Сафонова, обох було перепоховано з військовими почестями на території Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.

Наприкінці 1918 року вдова генерала (разом із сином) виїхала до Німеччини.

У 1950 році, після смерті матері, молодший Гандзюк емігрував до США, де й помер у 1988 році. Усе життя Георгій Якович пишався батьком.

На початку 90-х років до Києва зі штату Каліфорнія (США) приїхали онуки генерала і за власні кошти збудували пам'ятник на його могилі.

Народ усієї України пам’ятають свого героя, який і перед обличчям смерті залишився непереможеним, не зрадивши ні присяги Україні, ні честі своєї та совісті.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук

На зображенні може бути: 1 особа, стоїть та на відкритому повітрі

Переглядів: 41 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0