Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Июнь 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Пятница, 29.03.2024, 02:58
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


15:30
Восьмі роковини загибелі...

19 червня – восьмі роковини загибелі нашого земляка, Народного Героя України, лицаря ордена Богдана Хмельницького I ступеня, полковника Ігоря Вікторовича Ляшенка – командира 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Ігор Ляшенко живий у пам’яті всіх, хто його знав, - не лише найрідніших людей і друзів, а й усіх тих, з ким перетинався його військовий шлях: від генералів до рядових. «ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ» – цим висловом пронизаний кожен рядок у книзі «Ігор Ляшенко: позивний «БЕРКУТ», яка була видана 2017-го року на основі спогадів рідних, близьких і побратимів.

Ми вже неодноразово частково друкували спогади з цієї книги. Нині ж пропонуємо спомини про Ігоря Ляшенка, які ще не були опубліковані.

Сергій Дяченко, у 2014 році – підполковник, командир 2-го механізованого батальйону 24-ї ОМБр: «Не думайте, що писати про хорошу людину, якої з нами немає, дуже легко, а про друга тим більше…

…З Ігорем я познайомився у 1999 році, коли ми, молоді лейтенанти, лише починали службу в м. Рава-Руська. Служили в різних батальйонах, жили в офіцерському гуртожитку. Вже тоді в нас склалася дружні відносини. Ігор завжди був щирим, відкритим, впевненим у собі, з ним було легко і цікаво. Ми дружили сім’ями...

…У 2013 році розпочались події на майдані, бригада була приведена у вищі ступені готовності. Ми майже постійно знаходились на роботі, додому могли попасти раз в декілька днів. Вечорами постійно збирались разом, шукали шляхи вирішення питань, які були поставлені до виконання…

…8 березня 2014 року 1-й механізований батальйон терміново був піднятий по тривозі і виїхав на полігон, всі надіялися, що це просто так. Але через 2 дні 1-й механізований батальйон розпочав завантаження і вибув у Сумську область. Через 3 неділі мій батальйон вибув у Полтавську область, де ми бачились останній раз Ігорем. Для мене було приємною несподіванкою, коли на Великдень до мене приїхав Ігор з паскою, привітав від імені командира бригади і особисто від себе…

…У кінці травня 2014 року мій батальйон повернули в Яворів, укомплектували мобілізованими і відправили на Новомосковський полігон. Там я від Ігоря дізнався,що їх завели в зону проведення АТО.

11 червня я також зайшов в зону проведення АТО, Ігор дзвонив мені майже кожний день і ділився вже тим досвідом, який в нього був, що і як правильно зробити. У цьому весь Ігор – допомогти, підтримати, дати пораду…

…Я втратив найкращого друга – у це було важко і страшно повірити… Невже та людина, з якою я пройшов від лейтенанта до підполковника загинула, і ми не зможемо зробити те, що планували, що найкращий друг, який у мене був, вже більше ніколи не подзвонить і не зможе поділитись чимось і вислухати мене…

ДРУЗІ ніколи не помирають. Вони назавжди залишаються з нами».

Сергій Третяк, у 2014 році -лейтенант, командир 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 24-їОМБр: « В 2013 році після закінчення Національної Академії Сухопутних Військ, яка дислокується у Львові, по розприділенню мені випала доля служити в 24 механізованій бригаді. Я почав службу в 2 механізованому батальйоні, але через пів року був переведений в 1 механізований батальйон, яким командував Ляшенко І. В., командиром механізованого взводу. З першого ж дня служби в 1 механізованому батальйоні я зрозумів, що таким має бути справжній офіцер, відданий своїй справі, професіонал.

Коли нашу тактичну групу підняли по тривозі, комбат, таке відчуття, був повсюди, він володів всією обстановкою і постійно надавав допомогу таким молодим офіцерам, як я. У травні 2014 року наш батальйон прибув до зони проведення антитерористичної операції. 19 червня 2014 року рано вранці ми отримали наказ про штурм населеного пункту Ямпіль. Комбат очолив операцію особисто. Озброївшись, рано вранці ми вистроїли техніку в колону і рушили в напрямку населеного пункту. Спочатку на диво було тихо, і ми не отримували ніякого опору. Зайшовши в Ямпіль, зайняли позиції і чекали команди. Через деякий час командир роти сказав, що ми маємо ще форсувати річку і зачистити село Закітне. Тільки ми під’їхали ближче до річки, по нам був відкритий вогонь з того берега. Ми почали давати відповідь. У цей час 2 рота штурмувала міст, на якому був противник з СПГ. Першими на воду пішла розвідка на БТР, їх почало зносити течією. Я отримав наказ знайти їх і надати допомогу вибратись з води. Поки я витягував з води розвідку, 2 рота пробила оборону на мосту і переїхала на другий берег. Ми від комбата отримали задачу їхати за другою ротою через міст, на якому вже стояв ще один БТР розвідки, біля якого був комбат і віддавав накази. Тоді я в останнє побачив його живим. Моя рота отримала наказ взяти висоту. Ми почали зразу його виконувати, тільки ми виїхали на гору я почув в зв’язок , що друга рота потребує допомоги. Комбат дав наказ надати їм допомогу, але він вже з розвідниками поїхав туди…».

Олександр Перевалов, у 2014 році - капітан, заступник командира 1-ої механізованої роти з озброєння:«Ляшенко Ігор Вікторович. Сміливий, справедливий, чесний, ерудований. Його слухали і поважали всі – від звичайного солдата до заступника командира батальйону. Він мав величезний авторитет і своїм прикладом надихав інших. Розбирався у всіх сферах військової справи. Міг стати за начальника штабу і нанести на карті потрібні позначки, провести стрільбу за командира роти, а міг просто стрибнути на місце механіка-водія або навідника-оператора і виконати будь-яку вправу чи то з водіння, чи то з стрільби. Його не можливо було ввести в оману. Він був військовим від голови до кінчиків пальців.

Такі, як він, належали до тих перших, справжніх військових, які не сховалися і прийняли бій. Він не відсиджувався в кабінетах та в тилу, хоча міг, як командир батальйону просто керувати на відстані. Він і ще багато інших не «розпіарених в ютубах», відомих, порівняно невеликому колу людей, одягнених ще в ті старі довоєнні «дубки» і стальні каски, прийняли перший бій на сході України. Страшний, несподіваний, кривавий бій! Саме такі ціною власного життя в те жарке літо 2014 року змогли зупинити ту нечисть, яка сунула зі сторони «братнього сусіда».

19 червня 2014 року я був учасником того першого справжнього важкого бою за селища Ямпіль та Закітне. В той спекотний літній день відчувалась атмосфера напруженості. Рівень адреналіну зашкалював. Згуртованість колективу батальйону була на висоті – 2 механізовані роти, 2 танкових взводи, розвідувальна рота, підрозділ нацгвардії – всі, як один кулак. І все командування цими підрозділами лягло на плечі комбату – Ляшенку Ігорю Вікторовичу.

Зараз, аналізуючи ті події, я розумію, що він мудро керував своєю «махрою» все робив правильно. Команди лунали чітко і логічно. Люди його розуміли і поважали. Одне підвело – він не беріг себе, а беріг людей. В той день щось пішло не так. Комбат рвонув на допомогу тим, хто потрапив в засідку і ціною власного життя продовжив їхнє, деяким, на жаль, не надовго. Він не боявся ворога, тому сміливо кинувся в перед...

Навіть тоді, коли на тій останній для нього дорозі його знайшли уже мертвого, в його очах страху не було.

Батальйон важко пережив втрату комбата і розвідників – дійсно справжніх патріотів і синів своєї країни. За такими, як вони, майбутнє України.

Комбат пішов, але його знання, досвід і вміння залишилися з нами. Ми і досі використовуємо у своїй практиці те, чого навчив нас Ігор Вікторович. Це головне для кожної людини – піти, але лишити за собою слід. Він це зумів. У наших серцях він залишиться вічним комбатом, тим, хто веде нас у бій!».

З глибокою шаною до пам'яті героїчного воїна-земляка...

Плакало небо слізно…

(пам'яті Ігоря Ляшенка)

Від ворожої кулі «брата» із містян я загинув першим. Україна була розіп'ята, І за неї я бився вперто.

Ой, як плакало небо слізно, В чотирнадцятім як вбивали!.. Вороги наступали грізно, І вони нас переважали

І чисельністю, й зброї сила… Ми - сильніші козацьким духом. Чи вовчиця їх породила, Чи десь схибила повитуха,

Та родилися не в любові, Бо такі чомусь злі й недобрі. Побратими мої чорноброві щирі, добрі, в бою – хоробрі.

А я звик бути всюди першим, щоб на мене усі рівнялись. Батальйон завжди був найкращим, Бо нікого ми не боялись.

То ж в той день не сидів без діла, Ворогів наступало – сила. Десь струна у душі бриніла... Смерть вже навстріч мені летіла.

Стрілись з нею у розпал бою. Куля вцілила – не піднятись. Не відчув ні страху, ні болю, Та уже не міг ворухнутись.

До Творця полетів і душу Я розкрив перед ним, мов книгу. - Святий Отче, признатись мушу У бою не здобув перемогу,

Та своїх у біді не кинув, Рідний край і народ не зрадив. Хай не стріну чергову днину, І надію батьків не справдив,

Та земельку, яка зростила, Захищав, поки було сили. Подаруй мені, Боже, крила, Полечу до тих, що любили.

І любов свою нероздільну Покладу коханій і дітям. Ношу втрат важку непосильну Дав батькам… Полечу над світом

Подивлюсь, як там наші люди, Чи працюють, живуть достойно, Чи живі іще правдолюби?.. Зневажаю, хто безнадійно

Заховавсь від людей і Бога. Хай не душить тягар від втоми! В українців важка дорога, На шляху такі перепони…

Та я вірю - народ здолає, Бо нам мужності не бракує. Перемога яскраво засяє. Хай до МИРУ весь світ крокує!

Віра Кухарук

На зображенні може бути: 1 особа та текст

 

Переглядів: 120 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0