Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Июль 2019  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 08:46
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


12:47
Володимир Марцинковський – шепетівчанин із світовим іменем

Шепетівщина багата своїми талановитими уродженцями: серед них є і актори, і громадсько-політичні діячі із світовим ім’ям. Ми знаємо їх життєвий шлях, діяльність, яка не завжди прямо пов’язана із Шепетівкою. На превеликий жаль, досить часто ми згадуємо про людей, коли про них залишається лише спогад, а живе спілкування вже не можливе. Саме так сталось із Володимиром Альбіновичем Марцинковським, який був відомий усій Україні та за її межами, але забутий на рідній землі: про нього не писали в місцевих газетах, не згадували у школах, про нього пам’ятали лише його рідні, яким він завжди надсилав свої наукові праці.

Всесвітньовідомий вчений Володимир Альбінович Марцинковський народився 25 листопада 1926 р. у місті Шепетівка. За непідтвердженими спогадами однокурсника В.Марцинковського, батька вченого було розстріляно у 1937 році, як «ворога народу», а згодом було реабілітовано.

У червні 1941 р. майбутній вчений закінчив 7 класів школи №41 (теперішня школа №6) м.Шепетівка.

В період німецької окупації – з вересня 1941 по жовтень 1942 рр. працював на кузні молотобійцем, а з жовтня 1942 по грудень 1943 р. працював лісорубом у лісництві.

19 січня 1944 р. був відправлений нацистами до Німеччини, у табір для остарбайтерів, де працював у паровозному депо на розвантаженні вугілля на станції Гляухау поблизу міста Хемніц, а із серпня 1944 – кочегаром на паровозі.

У грудні 1944 р. посаджений в одиночну камеру в’язниці м. Цвикау, за те, що він вкрав брукву, звідки його напівживого звільнили 16 травня 1945 р. американські війська. Після звільнення В.Марцинковський перебрався до Східної зони окупації, і 15 травня 1945 р. був призваний польовим військоматом у м.Пірна (Німеччина) у Радянську Армію. Службу проходив водієм (після закінчення коротких курсів) у Німеччині, Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, а з травня 1948 р. – у Ленінграді, де йому за відмінну дисципліну дозволили відвідувати вечірню школу. Незадовго до закінчення вечірньої школи та отримання атестату його демобілізують, і майбутній вчений влаштовується кочегаром у котельню в будинку дитини в Ленінграді на Виборгській стороні. Жив він у той час у господарському приміщенні, в якому вміщалось лише залізне ліжко та невелика тумбочка. Більшість свого часу майбутній дослідник проводив на роботі, де кожну вільну хвилину присвячував читанню книжок та поглибленню своїх знань в царині науки.

Володимир Марцинковський із юного віку відрізнявся своєю допитливістю та жагою до знань, для нього було дуже важливо щодня дізнаватись щось нове, його дуже захоплював процес навчання. Він отримував завжди лише найвищі бали, але головним для нього були знання, а не оцінки. Він ніколи не був задавакою, якими часто бувають відмінники, навпаки він був дуже скромним, стриманим, ніколи він не проявляв активно своїх емоцій.

Жага до нових знань та надзвичайна скромність – головні риси, які відрізняли всесвітньо відомого вченого протягом всього його життя. В.Марцинковський ніколи не хвалився своїми здобутками, хоч мав чим похвалитись, саме цим він дуже відрізнявся від усіх інших науковців навколо себе.

В.А. Марцинковський у 1951 р. закінчує вечірню школу із золотою медаллю, будучи єдиним із усіх випускників вечірніх шкіл Ленінграду.

За свідченнями товариша Володимира Альбіновича, Едуарда Якобсона, мрією вченого був мехмат Київського університету, але цій мрії не судилось здійснитись – його не прийняли. Відмову умотивували тим, що в них закінчились квоти на медалістів, але скоріш за все, дійсною причиною було перебування Володимира Марцинковського на окупованій території.

Але, наполегливий Володимир Альбінович, не здається, а вступає на інженерно-технічний факультет Харківського політехнічного інституту на спеціальність «Динаміка та міцність машин», під час навчання також працював вчителем фізики в 32-й школі робітничої молоді м.Харкова. Зарплата та підвищена стипендія давали можливість допомагати матеріально мамі, яка жила в Шепетівці.

Наполеглива наукова праця все ж залишила місце в його серці для великого кохання – його єдиної на все життя половини, міцного тилу – Галини Андріївни, з якою вони прожили разом довгі 65 років щасливого життя.

Ідучи по життю рука об руку 65 років крок за кроком, вона була в тіні його слави, несла на своїх маленьких плечах його досягнення та поразки, розчаровування та радість.

Вона пішла з роботи і, за її ж словами, як «радист під час війни», відстукувала на друкарській машинці його кожну формулу, кожну геніальну теорію. Вона була берегинею його ідей, формул в ім’я.

Галина Андріївна, підкреслює, що вони з чоловіком жили чесно, порядно, без брехні, знаючи, що їхня любов, вкладена ними в учнів, буде великим світилом всього прекрасного, що дарувала їм вічність і Бог.

Іван Каринцев – одногрупник та колега В.А.Марцинковського згадував, що у їхній групі було декілька «паханів», так вони називали старших по віку студентів, які вже пройшли армію та трудову школу, саме одним із них був Володимир Альбінович. Саме ця група студентів створила, так би мовити, «культ навчання», в результаті чого всі із їхньої групи стали вченими із відповідними науковими степенями.

Закінчивши у березні 1957 р. із відзнакою Харківську політехніку, В.Альбінович починає працювати молодшим науковим співробітником лабораторії гідромашин АН УРСР (нині Інститут проблем машинобудування ім. академіка А.М.Подгорного НАН України), де займався експерементальними й теоретичними дослідженнями вібрацій високонапірних живильних насосів.

1 квітня 1960 р. переведений у Спеціальне конструкторське бюро живильних насосів, нині Науково-дослідний інститут атомного та енергетичного насособудування – ВНДІАЕН у м.Суми. Працював начальником розрахунково-експерементального відділу, заступником головного інженера з наукової роботи. У грудні 1964 р. без відриву від виробництва захистив кандидатську дисертацію, ставши першим кандидатом технічних наук у м.Суми.

З 1 вересня 1966 року прийнятий на посаду доцента, а з 11 листопада цього ж року – на посаду завідувача кафедри загальнонаукових дисциплін Сумської філії Харківського політехнічного інституту. З 8 вересня 1972 р. – завідувач кафедри теоретичної механіки.

28 червня 1974 р. захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Гідравлічні машини та гідропневматоагрегати» 7 квітня 1978 р. ВАК СРСР присвоїло йому вчене звання професора

В.А.Марцинковський був головою спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських дисертацій Сумського державного університету, головним редактором науково-технічного журналу «Вісник Сумського держуніверситету».

У 1981 р. В.А. Марцинковський став ініціатором відкриття галузевої науково-дослідної лабораторії Міністерства хімічного та нафтового машинобудування. Він був засновником нової дисципліни – «гермомеханіка», за що колеги називали його «батьком науки», в основу цієї дисципліни покладені теоретичні та практичні напрацювання самого вченого.

У 1997 р. за вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, успіхи у навчанні та вихованні молоді йому присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки та техніки України, 9 грудня 2004 р. присвоєне звання почесного професора Сумського державного університету.

У 2008 р. В.А.Марцинковський нагороджений почесною відзнакою сумської міської ради «За заслуги перед містом». У 2010 р. отримав звання доктора honoris causa Політехніки Свєнтокжинської (м. Кельце, Польща).

У 2011 р. головою Сумської обласної адміністрації В.А.Марцинковський нагороджений почесним знаком МОН «За наукові досягнення».

26 березня 2017 р. Володимиру Марцинковському було вручено Орден «За заслуги перед Польщею» від Президента Республіки Польща Анджея Дуда. Орден «За заслуги перед Польщею» – державна нагорода Республіки Польща. Він є вищою нагородою за видатні заслуги у справі зміцнення міжнародного співробітництва та розвитку взаємин між народами. Орденом нагороджуються іноземні громадяни та особи польської національності, які проживають за кордоном, що своєю діяльністю внесли видатний внесок у галузі міжнародного співробітництва й розвитку зв’язків Республіки Польща з іншими державами і націями. Рішення про нагородження Орденом приймається Президентом Республіки Польща за поданням Міністерства закордонних справ.

Під науковим керівництвом Володимира Альбіновича Марцинковського було захищено 5 докторських робіт, 2 з яких писали іноземці, та 24 кандидатські дисертації. Створена Володимиром Марцинковським наукова школа отримала всесвітнє визнання, деякі із його учнів продовжують свою наукову діяльність закордоном. Сам Володимир Альбінович – автор понад 300 наукових праць, серед яких є 50 патентів, які досить часто використовуються як навчальні посібники.

Володимир Альбінович працював не лише в галузі вирішення важливих наукових завдань, а й активно займався спортом, зокрема альпінізмом і гірським туризмом. Зі своїми учнями він підкорив не одну гірську вершину, не один перевал та не одну теоретичну проблему.

Серце відомого вченого зупинилось 29 червня 2019 року, в колі найрідніших йому людей.

До останніх днів життя Володимир Альбінович мав юнацький запал в очах, невсипущу енергію, секрет чого полягав у його великій любові до справи всього свого життя, яка дає наснагу творити, винаходити, прививати любов до науки своїм учням.

Кожен із нас приходить в життя для того, щоб залишити свій слід в історії людства, Володимир Альбінович на віки закарбував своє ім’я завдяки своїм науковим дослідженням, створеній ним науковій школі, яка і надалі буде розвивати українську науку та техніку.

P.S. Галина Андріївна вважає свого чоловіка справжнім Діамантом, якого забрав до себе Бог. «Там теж потрібні такі люди. Царство небесне і спокій його душі. Учням наснаги, великого натхнення, не забувайте про свого Учителя».

А ми зі свого боку можемо побажати прекрасній дружині відомого вченого В.А.Марцинковського – здоров’я, наснаги, хай стежина добрих і прекрасних людей не заросте до їхнього дому.

Низький уклін цій маленькій, але безмежно сильній, прекрасній, мудрій жінці, яка без сумніву допомогла Володимиру Альбіновичу досягти світового визнання.

 

Кулибчук В.В.

Співробітник музею М.Островського

Переглядів: 221 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0