Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Июль 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 15.08.2022, 18:55
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


11:57
Тотальне винищення шепетівських громадян у роки німецької окупації 1941-1944рр. Частина І. Мирне населення.

4 липня 1941р., після одноденних боїв, місто Шепетівка було окуповано німецькими військами. З цього часу місто стало центром Шепетівського гебітскомісаріату, до якого увійшли Шепетівський, Полонський, Берездівський та Славутський райони. Очолював гебіт – урядовий радник доктор Ворбс. Німецькою владою запроваджувався так званий «новий порядок». Вводилася комендантська година. Суворо заборонялося всьому цивільному населенню ходити по вулицях з 21 години до 5 години ранку. Крім того, наказувалося здати всю зброю та радіоприймачі. Всі жителі Шепетівки, починаючи з 15-річного віку, повинні були стати на облік «біржі праці». За невиконання розпорядження місцевої влади загрожувала смертна кара. Вводилися різного роду податки для населення.
З перших днів окупації в Шепетівці створювалися каральні поліційні органи – гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони нацистської партії), СД (служба безпеки), поліція порядку, жандармерія, допоміжна поліція та суд. Поліція забезпечувала розслідування політичних справ, актів саботажу, проводила арешти, обшуки, виявляла представників руху Опору, попереджувала проведення диверсій, брала участь у знищенні єврейського населення, ув’язненні місцевого населення у концтабори тощо. З осені 1942 року при окружному відділі СД створювалась кримінальна поліція. Вона складалася з двох відділів – кримінального та політичного. Шепетівську кримінальну поліцію в роки окупації очолював Костянтин Іванович Нейман. Шепетівську окружну поліцію очолював Міллер Едуард Марганович. Шепетівську окружну жандармерію очолював обер-лейтенант Кестель. Особливу лють і ненависть до шепетівчан проявила кінна жандармерія під командуванням оберштурмбанфюрера Гофмана, яка прибула в Шепетівку з Кракова. З осені 1941 року з місцевого населення починають формувати шуцбатальйони. Для заарештованих шепетівчан була створена в’язниця, яка знаходилася по вул. Славутській (тепер вул. Валі Котика). В ній було 10 камер. З показів ув’язненої Кременко Ганни Максимівної, яка перебувала у шепетівській в’язниці близько 5 місяців, ми дізнаємося, що заарештованих в кожній камері було не менше 47 чоловік і число їх інколи доходило до 70. Також вона була свідком, як кожної неділі з в’язниці вивозили на розстріл по 60-70 чоловік.
Всі ці установи були створені для знищення мирного населення. Першими жертвами гітлерівців стали комуністи, комсомольці і радянські активісти, які не встигли евакуюватися або були залишені у районі для підпільної роботи. Жителів міста жорстоко карали за надання їм допомоги та притулку. Крім того карали за саботаж наказів німецької влади, відмовлення від праці, шкідництво на підприємствах, підтримку партизанів тощо. Так, 8 листопада 1941р. було розстріляно 13 жителів міста та району. 6 березня 1942 року військовий суд засудив до розстрілу 31 чоловіків. 25 січня 1943 р. за вбивство одного німецького офіцера та двох солдатів було розстріляно 80 осіб, які за підтримку партизан сиділи у в’язниці міста Шепетівки. 6 січня 1944 року німецькою жандармерією було розстріляно 49 ув’язнених, які були поховані на подвір’ї в’язниці «СД». Створювалися в Шепетівці «трудові табори». Туди поміщали тих, хто порушував трудову дисципліну, відмовлявся від праці, ухилявся від поїздки до Німеччини, запідозрений у зв’язках з партизанами. Розпорядження про направлення порушників на перевиховування підписував керівник гебіту. Він також визначав термін перевиховування, що складав від кількох тижнів до шести місяців. Шепетівчанка Сієтова Поліна Никифорівна згадує: «У «трудових таборах» в’язнів примушували працювати по 20-22 години на добу. Це тривало до останніх днів окупації. Знесилених каторжною працею і голодом людей нацисти вивозили до котлованів на західну околицю міста і розстрілювали. Внаслідок розстрілів місто опустіло».
Починаючи з січня 1942 року нацисти почали вивозити юнаків і дівчат на роботу до Німеччини. Спочатку люди їхали добровільно, їх проводжали з урочистостями. Але вже з весни 1942 року вивіз людей до рейху став примусовим. На вулицях міста з’явились оголошення про призов народжених у 1922-1925 років. У них писалося: «Для відбуття робочого обов’язку в Німеччині призиваються на два роки всі народжені 1923-1924-1925 років(повністю) та частково 1922 року. До огляду повинні бути приставлені всі особи, що підлягають цьому призову, терміну огляду треба точно притримуватися. Причини, зв’язані з працею, яку виконує дана особа, зі станом здоров’я або сімейними обставинами, які потребують тимчасової відстрочки від виїзду до Німеччини, будуть перевірені та вирішені під час огляду. Хто буде залишеним, одержує відповідне посвідчення, яке дана особа повинна тримати разом з особистими документами біля себе. Приналежні виїхавши до Німеччини, згідно розпорядження Райхскомісара України від 19.02.1942 року, будуть одержувати допомогу. Хто не зголоситься на огляд, буде важко покараний, так само, як той, хто обманом спробує уникнути від цього призову». Збірний пункт знаходився у приміщенні школи №1. Звідси молодь вели під охороною конвоїрів на залізничну станцію. Тут усіх заганяли до брудних товарних вагонів і везли у неволю. З Шепетівського району було вивезено 1682 чоловіка, в тому числі з Шепетівки –. Значна кількість наших краян померли там від хвороб, непосильної праці, були закатовані нацистами за непокору. Про важке життя у німецькій неволі писав шепетівчани Василь Середа: «… Для себе так і не думав би так запекло робити, а тут змушений… Робимо в неділю і у свята безперестанно. Годує хазяїн нехорошо, но як для цивільно-плєнних, то і то добре, мусимо і за тим робити. Із одежею, то тут зовсім погано. Ну, але це неволя. Але коли згадаю про братів, на яких умовах я їх лишив, то хоч я сильний серцем, но котяться сльози… І я їм зовсім безсилий помогти…». Подібних листів було чимало.
Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук.
На фото: загальний вигляд Шепетівки. 40-і роки.

Переглядів: 172 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0