Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Июнь 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Вторник, 24.05.2022, 14:27
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


10:28
Таємниці церковного літопису

#Історичний_центр_міста

Таємниці церковного літопису

Декілька років тому, вивчаючи один музейний предмет, який зберігається в фондовій колекції Музею пропаганди, а саме - «Шепетівській церковно-парафіяльний літопис», складений настоятелем Шепетівської парафії - священником Гермагеном Віленським в 1890-1891 рр., натрапили на цікаві записи, які спонукали до подальшого дослідження і вивчення історичного центру майбутнього міста Шепетівки.

Літопис розповідає (текст подано мовою оригіналу): «…Из древности местечка Шепетовки заслуживают внимания несколько групп курганов, как например на церковном хуторе и в некоторых других местах, обросшими вековыми дубами и несколько древних каменных крестов. Народная молва относит происхождение этих курганов и некоторых крестов ко времени нашествия татарской орды…»

«…Весьма древней должна считаться и группа каменных крестов кои находятся теперь в усадьбах крестьян Фадея Яцюка и Ивана Рыжака, близь дороги ведущей в с. Плещин, и где по преданию находилась когда-то приходская церковь…».

«…Народная молва говорит, что в прежние незапамятные времена храм в м. Шепетовке находился в совершенно другом месте, а именно там, где виднеется небольшая насыпь…»

З поданих записів ми прослідковуємо відомості про існування найдавнішого храму, а в пізніших записах - церковного хутору. Отже, спробуємо провести невелике дослідження щодо історичного центру міста.

Загальновідомо, що у давні часи, зокрема мова йде про пізні християнські часи та період раннього середньовіччя, неукріплені малі поселення (селища, або малодвірні хутори) розміщувалися на прирічкових територіях, а саме у заплавах великих рік, поряд невеликих рік чи над ними, біля озер чи заток. Зазвичай такі поселення були віддалені від річок лише на декілька десятків метрів, переважно 20-40, іноді й менше. Вагомою перевагою були й природні умові та соціально-економічний розвиток прилеглих територій, проходження торговельних шляхів, тощо.

Отож цілком логічно, що давнє поселення Шепетівка з’явилося саме по обидва береги річки Гуски, яка була рівнинна та неглибока, але іноді могла розливатися і навіть підтоплювати господарства жителів, про що відомо з багаточисельних спогадів старожилів. Також важливим було й проходження давнього шляху, а саме потрібно взяти до уваги старе перехрестя доріг на Ізяслав (Заславль), Славуту та Пліщин, яке сьогодні є звичайною розвилкою на перетині вулиць Пліщинської (колишня Заславська дорога, яка на той час проходила вздовж річки Гуски, а далі приблизно в 150–200 м ліворуч від сучасного Старокостянтинівського шосе), Берегова та Добровольського.

До речі, неподалік зазначеного перехрестя і до сьогодні на території приватного обійстя Івана Рижака, де проживають його нащадки – Рижуки, зберігаються кам’яні хрести, про які розповідає літопис:

«… там же расположены были и причтовые усадебные земли, от чего и само урочище это и до сих пор известно под именем «Попова поля» (поле это в старинных церковных документах именуется «стариками» и до 1823 года входило в состав церковных земель. Там теперь находятся усадьбы крестьян – фабрикантов и самая насыпь с крестами лежит в огородах крестьян – Фадея Яцюка и Ивана Рыжака…»

Кам’яні хрести ці настільки давні, що і час, і природне середовище значно змінили їх первісний вигляд, тим паче, що вони вже настільки «вросли» в землю, що і важко з першого разу їх і запримітити.

Також у музеї зберігається спогад Олексія Карповича Шикерука (1907 р.н.), старожила вулиці Пліщинської, де він згадує про старий дубовий хрест, який стояв там поряд з дорогою аж до початку 30-х років ХХ ст.

З давніх давен існувала традиція на місці старої церкви, точніше де був її вівтар, ставити кам’яний чи дерев’яний хрест. Іноді таких хрестів могло бути й декілька, так як церкви в період татарської навали постійно знищувалися, а віряни відбудовували нові, то й на місці вівтарів спалених попередніх храмів ставили хрести. Потрібно враховувати й те, що існувала поширена практика поховань на церковному обійсті.

Отож, ми можемо сміливо стверджувати, що один з перших найдавніших храмів навколо якого було сформоване поселення і про який нам відомо з літопису та переказів старожилів, знаходився саме поряд з кам’яними хрестами на перетині вищезазначених вулиць та неподалік вікових дубів (частково вікові дуби збереглися на території міського водозабору, пам’ятки природи місцевого значення «Дубовий гай»). Це і був перший історичний центр поселення, так як саме селище було зовсім невелике, наприклад в 1650 році поселення складалося лише з 3 димів (подимщина, або дим – одна з форм податку, який накладався як на будинки, так і на об’єднані двори на яких могло мешкати по декілька поколінь однієї селянської родини).

А також, у записах Гермагена Віленського неодноразово було стверджено, що зазначена земля й після зруйнування храму належала церкві:

«Церковный пчельник заведен здесь в незапамятные времена и только в последующие годы от части пополнялся новыми приношениями со стороны некоторых благочестивых жертвователей. Расположен он на церковном хуторе среди небольшой дубовой рощи и в настоящее время состоит из шестидесяти ульев. Впрочем, так как нет здесь опытного пасечника и вообще дело это ведется патриархальным способом, то очевидно, что и доход церкви от этой пасеки не может быть значительным»

«…касательно уничтожения этого храма существует в м. Шепетовке таже самая легенда, которую не раз повторяют и в других приходах Волыни, а именно, что храм в те незапамятные времена в самый первый день Пасхи вошел в землю»

Важко сказати, що саме мали на увазі мешканці давньої Шепетівки передоповідаючи цю легенду під висловом «ввійшов в землю», але цілком можливо, що церква просто завалилася від постійних відбудов чи стихійного лиха.

«Бесспорно, что существование этого храма должно быть отнесено к весьма отдаленным временам, так как и существовавший храм во имя Архистратига Михаила раньше теперешнего, как кажется находился на том же самом месте, где стоит и теперь храм…» – в цьому випадку Віленський пише про інший зруйнований храм, який знаходився на місці сучасного універмагу «Дзеркальний», але про його історію розповімо в наступній публікації.

(далі буде)

Марія Юзлова, заступник директора Музею пропаганди

Переглядів: 45 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0