МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

81 рік тому, 30 червня 1941 року, під керівництвом Степана Бандери та з ініціативи Організації Українських націоналістів було проголошено Акт відновлення Української Держави у Львові. У місті, окупованому німецькими військами, на зібранні було близько сотні українських діячів. Внаслідок поразки Визвольних змагань 1917-1921 рр. Україна втратила незалежність. Однак, український народ ніяк не міг з цим змиритися. Тому націоналістичні організації та уряд УНР у вигнанні продовжили боротися за створення незалежної держави. Степан Бандера, який був на чолі ОУН(Б), планував використати німецько-радянську війну, що була на той час неминучою, для розгортання боротьби за незалежну українську державу.

Під грифом «таємно» здійснювалась підготовка Акту, тому це стало повною несподіванкою для окупаційної німецької влади. Дізнавшись про збори, двоє німецьких офіцерів спочатку мало що розуміли, адже прибули на них із запізненням. З обережною промовою виступив професор Ганс Кох і зазначив, що створення Української держави ніяк не входило до планів Німеччини в найближчий час. Але через кілька днів дії Німеччини стали більш рішучими.

30 червня о 18:00 на площі Ринок у будинку місцевої «Просвіти» розпочалися Українські національні збори. Був присутній представник митрополита Андрея Шептицького – Йосип Сліпий та ще понад 100 делегатів. На зборах було проголошено відновлення Української держави, що зафіксував текст проголошеного Акту:

«1. Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад та порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб…

…3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національна-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі. Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава,хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!»

Акт оприлюднив Ярослав Стецько, що був першим заступником провідника ОУН(Р). Після проголошення документу понад 6 тисяч повстанців, поділених на три похідні групи для створення осередків ОУН та української адміністрації, понесли звістку на Схід про відновлення Української держави. Але за допомогою передач львівської радіостанції, багато людей дізнались про Акт 30 червня та 1 липня.

Проголошення Акту схвально сприйняли українська спільнота і провідні діячі українського політичного руху. Зокрема, йому присвятив. окрему відозву митрополит Андрій Шептицький 1 липня 1941 р: «З волі Всемогучого і Всемилостивого Бога, в Тройці Єдиного, зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну подію.

Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для Влади. Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім’я Боже і з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця. Жертви, яких конечно потреба до осягнення нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному піддаванні справедливим Божим законам, непротивним розказам Влади. Український Нарід мусить в тій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету, солідарности і життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім би міг розвинути усі Богом собі дані сили. Карністю і солідарністю, совісним сповненням обов’язків докажіть, що Ви дозріли до Державного Життя…»

Для німців головним завданням стала нейтралізація зухвальства ОУН і Степана Бандери. 3 липня 1941 року Степан Бандера у розмові із заступником державного секретаря Рейху Ернстом заявив: «Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».

Німецькій окупаційній владі не вдалося переконати Ярослава Стецька та Степана Бандеру відкликати Акт і вже за декілька днів їх заарештували, а згодом направили у концтабір Заксенгаузен неподалік від Берліна. Не минуло і двох тижнів, як 11 липня була введена заборона на діяльність будь-яких організацій, а у вересні були здійснені масові арешти та розстріли оунівців.

Проголошення Акту про відновлення Української держави стало черговою спробою українців заявити перед усім світом про своє право мати власну державу та задекларувати українську самостійницьку політику. Як і в 1941 році, так і зараз український народ протистоїть будь-якому режиму, що зазіхає на незалежність. Тож можна повністю погодитись з твердженням українського політичного діяча та історика ХХ століття Петра Мірчука: «Актом 30 червня 1941 р. український народ заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готов боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіалістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов».