Південно-Західній залізниці – 150. Від заснування до сьогодення.
Продовження...
7 червня (26 травня) 1870 року о 11 год 30 хв з Києва до Бірзули відправився перший потяг. Цей день сьогодні рахується початком існування Південно-Західної залізниці.
У вересні того ж року ввели в експлуатацію гілки від Жмеринки на Проскурів і Волочиськ і від Козятина до Бердичева. Таким чином, через Київ пройшла залізниця, що зв’язала його з Москвою і Петербургом (через Курськ), Одесою (через Балту), Західною Європою (через Волочиськ).
Незабаром уряд вирішив продовжувати будівництво залізниць за рахунок акціонерних товариств. Їм було гарантовано великі пільги, в тому числі прибуток у розмірі 5,5% на витрачений капітал, не залежно від рентабельності залізниці. Навіть існуючі залізниці були продані акціонерним товариствам.
Літом 1870 року Російське товариство пароплавства і торгівлі придбала в держави Одесько-Балтську і Одесько-Єлисаветградську лінії. Крім них товариство придбало ділянку від Тирасполя до Кишиніва та лінію Бірзула-Жмеринка-Волочиськ.
В тому ж році на базі державної Києві-Балтської магістралі було створено товариство Києво-Брестської залізниці, яке викупило в казни ділянку Київ-Жмеринка з гілкою Козятин-Бердичів. Через три роки товариством було збудовано лінію Бердичів-Брест з відгалуженням на Радзивилів.
В червні 1878 році товариства Києво-Брестської та Брестсько-Граєвської залізниць об’єдналися в єдине товариство Південно-Західних залізниць. На той час це була найбільша залізниця в Російській імперії довжиною 2167 кілометрів, що складало 10% всієї залізничної сітки. Деякі історики вважають цю дату днем народження Південно-Західної залізниці.
Управління Південно-Західних залізниць знаходилося в Києві. Спочатку воно розміщувалося в споруді пасажирського вокзалу, а потім в орендованих будинках на вулицях Олексіївській і Кузнєчній. А з 1889 року в будівлі на вулиці Театральній, де вона знаходиться по сьогоднішній час.
У 1879 році було застосовано нову систему керування залізницями. Вони були розбиті на 5 ділянок: Одеьску, Бессарабську, Жмеринську, Казатинську і Брестську. Ділянки мали автономні колегіальні керування, очолювані начальниками відділів шляху, тяги і руху. Один з них призначався старшим. Це були прототипи нинішніх відділень доріг.
Управління Південно-Західних залізниць складалося з шести служб: ремонту шляху і будівель,тяги, рухомого складу і майстерень, руху, телеrрафа, комерційної і матеріальної. Крім того, був загальний відділ, до складу якого входили: канцелярія начальника доріг, головна бухгалтерія, юридична частина, лікарсько санітарна служба, училищний відділ і відділ статистики пригод.
Згодом до складу Південно-Західних залізниць увійшла Бендеро-Галацька залізниця. В той самий час товариством Південно-Західних залізниць, з 1889 по 1895 рік, були побудовані лінії: Уманська, Шполянська, Новоселицька, Могилівська, а також гілки – Тростянецька, Луцька, Бєловєжська. Також в цей час було прокладено другу гілку колій на лініях Бірзула-Жмеринка-Київ, Козятин-Рівне, Жмеринка-Проскурів-Чорний Острів і інші.
З 1 січня 1895 року Південно-Західні залізниці «націоналізували». Тоді ж було завершено будівництво Бєловєжської гілки та збудовано інші гілки: Кременецька, Мізочська і Лебединська.
З 1 січня 1897 року до Південно-Західних залізниць було приєднано Фастівську лінію, яка була збудована у 1876 році за кошти приватного товариства, а з 6 жовтня 1902 року – Волинська лінія, яка збудована урядом.
Щодо рухомого складу то слід зазначити, що у 1882 році вже працювало 640 паровозів. В 1898 році – 826. На 15 лютого 1905 року паровозів було 1292.
А вагонний парк нараховував пасажирських – 915 і товарних - 12223 вагонів. Наприкінці ХІХ ст. товарних вагонів нараховувалося 17572. На 1 лютого 1905 року загальна кількість вагонів складала 29947, з них пасажирських – 1316, товарних – 28288, багажних – 138. У 1899 році парк пасажирських вагонів складався з 954 вагонів.
Поступово технічна оснащеність і укомплектованість залізниці рухомим складом зростали. У 1913 році на Південно-Західній залізниці вже було 1405 паровозів, 1130 пасажирських і 31402 вантажних вагонів. Ремонти рухомого складу проводилися в майстернях, які працювали в 13 депо. В головних майстернях, створених в Києві, Одесі та на станції Бобринській,
виконували капітальний ремонт.
Наведемо дані, що свідчать про зростання перевезень пасажирів і вантажів на Південно-Західній залізниці. Якщо в 1880 році було перевезено 2 млн 818 тис. чоловік і 2 млн 203 тис. тонн вантажів, то вже в 1894 році 4 млн 889 тис. чоловік, в 1897 році більше 6 млн чоловік.
У 1900 році перевезено 7 млн 455 тис. осіб і 10 млн 35 тис. тонн вантажів, в 1904 році 9 млн 642 тис. пасажирів, в 1913 році 16 млн 500 тис.чоловік і 15 млн 102 тис. тонн вантажів. За 33 роки пасажирські перевезення зросли в 5,7 рази, а вантажні в 6,9 рази.
За масштабами перевезень Південно-Західні залізниці в 1913 році
займали третє місце в Російській імперії.
Залізниця мала дев'ять основних паровозних депо. У 1898 році на Південно-Західній залізниці було 245 станцій, 56 роз’їздів і 6 телеграфних станцій. Станції поділялися на І, ІІ, ІІІ, і ІV класи і напівстанції. А ось у 1905 році на залізниці було 298 пасажирських будівель. У 1913 році їх нараховувалося 375.
В 1905 році загальна протяжність Південно-Західної залізниці складала 4404 кілометри. Вона так і залишалася найбільшою залізницею в Російській імперії. На залізниці працювало понад 50 тис. чоловік.
Кордони Південно-Західної залізниці багато разів змінювалися. В 1906 році до Південно-Західних залізниць приєднали лінії Рівне-Сарни-Знам’янка-Єлисаветград, в 1907 році ділянку Брест-Граєво було передано Привісленській залізниці, а через рік – ділянку Ковель-Брест.
Перша світова війна призупинила подальший розвиток Південно-Західних залізниць. В цей час їй було передано лінію Одеса-Черкаси. Також було поспіхом завершено прокладка ліній Шепетівка - Кам’янець-Подільський, Коростень-Житомир, Вікторія-Гусятин, Овруч-Шепетівка. З вузької на широку колію перевели ділянку Бердичів-Житомир. Все це робилося в інтересах підсилення фронтових комунікацій російської армії.
Не дивлячись на всі труднощі у другій половині 1914 року, Південно-Західні залізниці працювали безперебійно, забезпечуючи необхідні перевезення. Однак згодом війна внесла свої корективи в житті залізниці. Погіршувалося становище робітників і службовців, зростали ціни, а зарплати лишалися на місці.
З березня 1917 року Південно-Західні залізниці перейменовано на Південно-Західну залізницю. В структурі управління відбулися деякі зміни. Так, додатково був створений відділ «суспільних організацій» і Центральний виконавчий комітет Південно-Західної залізниці. В липні 1917 року цей орган було перейменовано на Головний комітет Південно-Західної залізниці.
У 1918-1920 рр. залізниця позмінно була в управлінні УНР, Української Держави, більшовиків, денікінців, поляків і т.д. Фактично бойові дії в цей період відбувалися вздовж залізниці. Особливо тяжкі бої відбувалися за великі залізничні вузли, такі як Бердичів, Проскурів, Шепетівка, Фастів, Жмеринка, Козятин, Коростень, Київ і ін..
У 1919 році були націоналізовані і включені до складу Південно-Західної залізниці такі приватні залізниці, як колишня Подільська, Житомирська, Бессарабська, ділянка Одеса - Черкаси /всього 1320 км/, а також Південні під’їзні колії /560 км/. Становище на залізниці було критичне. Постійно не вистачало палива. Доводилося випрошувати його у різних підприємствах.
Фактично до 1921 року на Південно-Західній залізниці було зруйновано 80% відсотків залізничної мережі, підірвано 58 великих мостів, потребували ремонту 70 відсотків паровозів і 30 відсотків вагонів. У 1920 році залізниця перевезла вантажів в 19 разів, а пасажирів в 9 разів менше ніж в 1915 році.
Основною проблемою для залізниці так і лишалася нестача палива. Саме через відсутність палива в лютому 1921 року зупинився рух на 31 залізничній лінії.
Лише починаючи з 1921 року залізниця поступово починає виходити з кризи. У зв’язку з включенням західної частини України до складу Польщі та Румунії, кордони Південно-Західної залізниці значно змінилися. Але не дивлячись на це вона залишалася однією з найбільших магістралей всієї мережі шляхів.
В цей час відновлено пасажирський рух, реорганізовано вантажні перевезення, розпочався випуск нових вагонів, відбудовано більше половини зруйнованих мостів.
На початку 1923 року експлуатаційна довжина Південно-Західної залізниці дещо зменшилася і складала 3546 кілометрів. Пояснювалося це тим, що деякі гілки були здані в оренду трестам. Кількість станцій також було зменшено у зв’язку зі збитковістю.
У 1924 році Південно-Західна залізниця вперше після 1917 року мала прибутки. І тільки лише у 1928 році по вантажообігу на залізниці було досягнуто довоєнного рівня.
1920-1930-ті роки були періодом відновлення, модернізації та розвитку Південно-Західної залізниці. Так, у 1925 році була побудована нова лінія Чернігів-Ніжин протяжністю 83 км, а в 1927 році введена в дію лінія Погребище-Жашків (77 км). Будівництво нових ділянок Південно-Західної залізниці продовжувалося і в наступні роки:
1928 р. – Чернігів-Овруч (157 км);
1929 р. – Чернігів-Ново-Білицька (106 км);
1930 р. – Прилуки-Ніжин (65 км).
У 1930-х роках Південно-Західна залізниця продовжувала свій розвиток. Але негативним наслідком для неї були голод та репресії. В результаті цих явищ загинуло тисячі невинних залізничників.
ДАЛІ БУДЕ...
Науковий співробітник музею пропаганди Олександр Лукашук
|
