ПАМ`ЯТАЄМО…
14 вересня полковнику Ляшенку Ігорю Вікторовичу, командиру 1-го батальйону 24 механізованої бригади, було б 40 років. Та, на жаль, його земна дорога життя обірвалась 3 роки тому - 19 червня 2014 року. Він загинув, як воїн, як герой на полі бою… Пам’ять про героя жива.
У краєзнавчому відділі музею М. Островського проводяться патріотичні уроки «Він в спогадах житиме вічно», приурочені пам’яті славного земляка.Музейні працівники спільно із представниками командування 24 мех. бригади, однополчанами, рідними, друзями вирішили видати книгу спогадів про відважного командира, великого патріота Ляшенка Ігоря Вікторовича. Робота розпочата, спогади надходять до музею.
Вашій увазі пропонуються спогади ПЕРЕВАЛОВА ОЛЕКСАНДРА МИХАЙЛОВИЧА. У 2014 році - капітан, заступник командира 1 механізованої роти з озброєння. З 2016 р. по т.ч. майор, заступник командира батальйону з озброєння.
Ляшенко Ігор Вікторович. Сміливий, справедливий, чесний, ерудований. Його слухали і поважали всі - від звичайного солдата до заступника командира батальйону. Він мав величезний авторитет і своїм прикладом надихав інших. Розбирався у всіх сферах військової справи. Міг стати за начальника штабу і нанести на карті потрібні позначки, провести стрільбу за командира роти, а міг просто стрибнути на місце механіка - водія або навідника - оператора і виконати будь - яку вправу чи то з водіння, чи то з стрільби. Його не можливо було ввести в оману. Він був військовим від голови до кінчиків пальців.
Такі, як він, належали до тих перших, справжніх військових, які не сховалися і прийняли бій. Він не відсиджувався в кабінетах та в тилу, хоча міг, як командир батальйону просто керувати на відстані. Він і ще багато інших не «розпіарених в ютубах», відомих, порівняно невеликому колу людей, одягнених ще в ті старі довоєнні «дубки» і стальні каски, прийняли перший бій на сході України. Страшний, несподіваний, кривавий бій! Саме такі ціною власного життя в те жарке літо 2014 року змогли зупинити ту нечисть, яка сунула зі сторони «братнього сусіда».
19 червня 2014 року я був учасником того першого справжнього важкого бою за селища Ямпіль та Закітне. В той спекотний літній день відчувалась атмосфера напруженості. Рівень адреналіну зашкалював. Згуртованість колективу батальйону була на висоті - 2 механізовані роти, 2 танкових взвода, розвідувальна рота, підрозділ нацгвардії - всі, як один кулак. І все командування цими підрозділами лягло на плечі комбату - Ляшенку Ігорю Вікторовичу.
Зараз, аналізуючи ті події, я розумію, що він мудро керував своєю «махрою», все робив правильно. Команди лунали чітко і логічно. Люди його розуміли і поважали. Одне підвело - він не беріг себе, а беріг людей. В той день щось пішло не так. Комбат рванув на допомогу тим, хто потрапив в засідку і ціною власного життя продовжив їхнє, деяким, на жаль, не надовго. Він не боявся ворога, тому сміливо кинувся вперед...
Навіть тоді, коли на тій останній для нього дорозі його знайшли уже мертвого, в його очах страху не було…
Батальйон важко пережив втрату комбата і розвідників - дійсно справжніх патріотів і синів своєї країни. За такими, як вони, майбутнє України.
Комбат пішов, але його знання, досвід і вміння залишилися з нами. Ми і досі використовуємо у своїй практиці те, чого навчив нас Ігор Вікторович. Це головне для кожної людини - піти, але лишити за собою слід. Він це зумів. У наших серцях він залишиться вічним комбатом, тим, хто веде нас у бій!
Юхимович Л.Д.
P.S. На видання книги проводиться збір коштів, які можна перерахувати на карту Приватбанку 5168757333112334
|
