Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Сентябрь 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 02:50
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


16:54
Пам'ятаємо...

Ми втратили не лише командира, а й чудову людину – побратима...

25 серпня 2015 року загинув наш земляк, старший лейтенант Кашлаков Василь Олегович з позивним «Вовк», командир 2 взводу 4 роти 2 батальйону 93 окремої механізованої бригади. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Таким «Вовк» залишився в пам’яті побратимів.

Олександр Кречетов з позивним «Ворскла», молодший сержант, командир 2 відділення 2 взводу, Полтавчанин: «В грудні 2014 року, після навчання на Яворівському полігоні, мене з товаришем направили на службу у 93 окрему механізовану бригаду, яка дислокувалася в селищі Черкаське на Дніпропетровщині, де я й познайомився зі своїм командиром взводу – лейтенантом Василем Кашлаковим. Мені на цей час було 39 років, моєму товаришу - 50, а лейтенанту – лише 27. Та ми з повагою ставились до нього, бо він був авторитетним командиром, який сумлінно ставився до роботи, був чесним, принциповим і водночас дуже доброю людиною. В нашому взводі було тридцять бійців і три старі БМП (бойова машина піхоти). В Черкаському ми готували техніку до виходу батальйону в зону проведення АТО, який планувався на кінець грудня початок січня.

Запчастин не було, гайкових ключів і тих не вистачало. Часу залишалося мало, а роботи було багато, адже машини були старі: там патрубки текли, там не поверталася башта, а там погано заводилася машина. Василь Олегович нам дуже багато допомагав: добивався запчастин, яких не вистачало, а коли не вистачало робочих рук та досвіду, то й сам ремонтував з нами з ранку до вечора.

На початку січня нас перевели в селище Піски, передмістя Донецька. Ми з Васею їхали в одній машині. Коли в’їхали в селище, то були шоковані побаченим: все навкруги горіло – дерева, будинки… і постійні вибухи: одні ближче, інші далі… ми були розгубленими, не знали, як діяти. Кашлаков миттєво оговтався і наказав ховатися в гаражі приватного двоповерхового будинку. Не знаю, що він відчував у цей час, адже з реальною війною також стикнувся вперше, та нам здавалося, що він безстрашний.

В цей час йшли бої за Донецький аеропорт, від якого ми були на відстані 700 метрів. Селище Піски постійно обстрілювали. Його з Донецька було видно, як на долоні. В цей час був сильний туман, тому лупили по наших позиціях вдень, а потім все затихало. Та спати спокійно ми не могли, бо вночі працювали диверсійні групи. Тому несли чергування. Спали по три години. Мене дивувала витримка командира: ми засинали – він ще не спав, прокидалися - вже був на ногах. Він не міг сидіти на одному місці, постійно перебігав з однієї позиції на іншу.

Деякі наші хлопці зловживали його добротою і часто просилися у відпустку. Ми казали командиру, що не потрібно відпускати, бо коли залишиться менше людей, то й менше буде часу на відпочинок. Та він все ж таки відпускав і сам заступав за бійця на варту. Ми просили його, щоб він так не виснажував себе, та марно.

Вася дуже зрадів, коли я провідав його в Дніпровському військовому госпіталі, де він лікувався після поранення. Я мав змогу поїхати до нього, бо перебував у Полтаві в десятиденній відпустці для відновлення сил, також після поранення.

Пам’ятаю 23 серпня. Наші позиції були розташовані під Невельським. Полтавські волонтери привезли нам гостинці. В цей час було часткове затишшя. Ввечері ми їли кавуна, і вперше мали можливі спокійно поспілкуватися про особисте.

Наступного дня командир з двома саперами поїхали на бортовому УАЗі , щоб перевірити територію на наявність мін, адже отримали наказ на просування вперед на один кілометр. Проїжджаючи повз нашу позицію він помахав рукою. А через хвилин 15-20 пролунав потужний вибух: машина підірвалася на протитанковій міні. Вася отримав численні осколкові поранення. Наступного ранку ротний прийшов зі сльозами на очах і повідомив нам, що «Вовк» помер.

За його смерть ми відомстили ворогу сповна, бо втратили не лише командира, а чудову людину - ПОБРАТИМА. Вічна пам'ять тобі, ДРУЖЕ!».

Михайло Кучер з Київщини, позивний «Беркут», навідник-оператора, заступник командира БМП-2: «З навчального центру «Десна» в березні 2015 року нас забрали в 93 бригаду, селище Черкаське. А через три дні перекинули на передову, селище Опитне поблизу Донецька. Пам’ятаю знайомство. Ротний нам сказав: «Це ваш командир взводу Василь Кашлаков. Віднині він вам і за батька і за матір. Всі питання вирішує він». Ми погрузились до нього в БМП і поїхали на бойову позицію. І дійсно, взводний став нам, як рідний: завжди мав терпіння вислухати, по можливості старався допомогти, підтримати. Як реліквію, як пам'ять про ті важкі часи я бережу військову форму, яку мені видав Вася з волонтерської допомоги, адже тоді моя була порвана вщент.

Наші позиції постійно обстрілювали. Неодноразово під шквальним вогнем виїздили на виконання завдань у Піски, Красногорівку. Запам’яталося, як сильно гатили саме у Великдень та не давали нам пообідати. Ми часто запитували у командування, чому не відкриваємо вогонь у відповідь, на що отримували відповідь, що не має наказу згори.

Про поранення Василя Кашлакова дізнався у потязі. Я з товаришем Русланом Курандою всю дорогу молились за нього. Адже взводний сам наполіг, щоб ми поїхали у десятиденну відпустку, після виконання важливого завдання. 25 серпня вранці мені повідомили, що він помер. Важко було у це повірити. Якби Вася був живий, я б служив і донині. Таких командирів, таких людей, як Василь Кашлаков, на жаль, не багато».

Спогади записала наукова співробітниця Музею пропаганди Наталія Кручук.

На зображенні може бути: 1 особа, військова форма та текст «кашлаков василь олегович (28.10.1987- 25.09.2015) народився M. шепетвци старший лейтенант, командир взводу 93-i окремой механзованой бригади. загинув в райони c. невельське ясинуватського р-ну донецькой обл.»

Переглядів: 43 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0