МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Додому повернувся повесні,

Радіти тільки не було причини…

(Віра Кухарук, Присвята Ревазо Циклаурі)

5 років тому, 29 квітня 2016року, під час бойових дій в промзоні Авдіївки, внаслідок осколкового поранення загинув солдат 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, гранатометник, славний син України та Грузії - Ревазо Шотаєвич Циклаурі з позивним «Грізлі». Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Він народився 2 липня 1984 року в грузинському селі Лапанкурі у сім’ї грузина та українки. Рано довелось подорослішати: в 1996 році загинув батько, а мама вимушена була повернутися до України. Військовий вишкіл здобув у 2002-2004 роках під час строкової служби в Збройних силах Грузії. У лютому 2015 року під час мобілізації призваний на військову службу в Збройні Сили України, з червня 2015 року воював в зоні АТО під Донецьким аеропортом – у районі Водяного, Опитного, Авдіївки.

У війни є одна особливість: вона розкриває єство кожної людини...Пройшовши пекельні випробування війною, таким Резо Циклаурі залишився в пам’яті бойових товаришів, які приїхали 29 квітня 2017 року (перші роковини загибелі) з різних куточків України до Шепетівки до музею, щоб віддати шану своєму побратимові.

* Полтавець Сергій - «Вірус» 5 БТГр (5-а батальйонна тактична група): «З Резо познайомився на позиції «Мажор 3». Служили в різних ротах. У нас було окреме завдання і Резо з хлопцями приютили у себе. Веселий такий був, все питав, коли можна буде по сєпарам відкрити вогонь. Був на позиції РПГ-7, а пострілів до нього було пару штук. Використали їх звечора, а зранку почався обстріл позицій. Пам’ятаю його з посмішкою питання: «З РПГ бахнемо?» І під обстрілами противника пішов на інші позиції просити заряди. Таким його і пам’ятаю».

* Артур Чернявський - «Буржуй», заступник командира 1-ї десантно-штурмової роти, інструктор парашутно-десантної підготовки: «Шаную. Пам’ятаю. Кращий стрілок не тільки 1-ї десантно-штурмової роти, а й 5-ї батальйонної тактичної групи. Він був справжнім десантником».

* «На промзоні Авдіївки (Малі дачі) змінившись з чергування я зайшов до ротного. І він познайомив мене з двома нашими новими побратимами, які перевелися в наш 90 батальйон з 5 БТГр, Володею Савченко та Резо Циклаурі, - згадує Сергій Кальмук з позивним «Кальмар», - Через декілька днів, будучи на посту «Ромашка», я з Олексієм Ільченко почули свист однієї, а через хвилину другої міни прямо над нашою головою. Розрив мін відбувся за 100 метрів на посту «Наган», де вели бій Резо і Володя. На жаль, ця міна обірвала життя Резо і тяжко поранила Володю. Вічна пам'ять тобі друже, максимум зусиль прикладемо, щоб це не пройшло даремно».

* Володимир Савченко, який був поранений в цьому фатальному бою 29.04.2016р.: «Справжній чоловік. Веселий, позитивний, хороший боєць, вірний друг. Завжди боровся за правду».

* Сергій (родом із Чернігівщини): «Із Резо я служив майже рік. Він був одним із кращих. Не терпів несправедливості. Грузинська гаряча кров».

* Анатолій Кречко «Талібан»: «Коли Резо до нас прийшов він одразу показав себе мужнім та хоробрим. Коли йому сказали, що в нас самий передовий пост, він не вагаючись пішов і ніс службу не ухиляючись. Він був дуже веселий. Знав багато цікавих та веселих історій. Душа компанії. 29.04.2016 року о 17 годині вони заступили на пост «Наган» змінивши нас. І під час обстрілу споряджали магазини та вели бій. До ворога було 30 метрів».

Андрій Данилович «Філософ»: «Смерть завжди забирає кращих з посеред нас. Так і ти, Друже Резо, першим пішов стопами сотень тисяч і мільйонів Великих Синів і Дочок Українського народу, що поклали на вівтар боротьби найдорожче – власне життя. Пам'ять про тебе назавжди залишиться в наших серцях. Твій ВЧИНОК надихатиме довести справу визволення від московського ярма до переможного кінця ».

У пам’яті безсмертя навіки, У пам’яті і шана і печаль… Усе це нам потрібно пам’ятати, Бо пам'ять це безсмертя навіки…

Спогади зібрані Лідією Юхимович.