МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Ще з радянських часів датою вигнання нацистських окупантів з України було встановлено 28 жовтня 1944 року. Спершу в СРСР ця подія відзначалася 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944 році радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах.

Насправді німецькі війська остаточно були вибиті з території України наприкінці листопада 1944 року, адже 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп.

Пізніше, влітку 1945 року, згідно з між державним договором, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Остаточно вибили противника із Закарпаття лише 25-26 листопада того ж року. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної Закарпатської області.

У 1944 році було проведено низку операцій, які дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А» та зайняти практично всю територію України разом із Кримом.

Вигнання нацистів із Закарпаття почалося 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції, складовими частинами якої були Карпатсько-Дуклянська та Карпатсько-Ужгородська фронтові наступальні операції. У ході Карпатсько-Ужгородської операції війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали і наступали на Закарпаття. 16 жовтня радянські війська оволоділи містом Рахів, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня – Мукачеве, а 27 жовтня – Ужгород. Залишався ще Чоп – важливий залізничний вузол на кордоні Закарпатської України, Словаччини та Угорщини.

28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Унаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 29 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро нацистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 25-26 листопада 1944 року.

Отже, насправді після 28 жовтня 1944 року вигнання нацистів з української території тривало ще близько місяця.

У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль усієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.

На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.

Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, адже СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії, і в результаті ми отримали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу.

Не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, українське націоналістичне підпілля продовжило боротьбу за незалежність України.

Після повернення радянської влади на територію України, сталінське керівництво кардинально збільшило масштаби каральних депортацій великих груп населення до віддалених регіонів СРСР. Депортацій зазнало польське населення Західної України, а також родини осіб, яких підозрювали у допомозі українському підпіллю та УПА. Із Криму виселили увесь кримськотатарський народ, а також місцевих греків, болгар і вірменів. Різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, що перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці.

Волю і свободу український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, визволення України відбулося лише з розпадом Радянського Союзу.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував і заохочував сталінський режим.

Німецьку оборону за будь-яку ціну намагалися прорвати, кидаючи в лобові атаки на німецькі кулемети та інші вогневі засоби десятки тисяч солдатів, що призводило до величезної кількості марних втрат.

На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення – яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним.

Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 рр. використовували в боях проти національного підпілля.

В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.).

Жителі УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР та Третім Рейхом 1941-1945 років жителі УРСР складали приблизно 7 мільйонів або 23% особового складу Збройних сил СРСР, що більше, ніж військо Великої Британії, яка мобілізувала близько 6 мільйонів своїх громадян. Українці воювали у складі радянських збройних сил і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами. Вихідці з України були представлені серед командного складу збройних сил СРСР.

Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до смерті Сталіна. На західноукраїнських землях під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано понад 200 тис. осіб.

Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до 1 млн. осіб.

Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.

Подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. В Україні збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.

На фото: пам'ятна медаль та газети 1944-45 рр. з фондів музею