Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Май 2020  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Суббота, 02.07.2022, 14:48
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


09:30
Невизнаний герой

Невизнаний герой

В радянські часи кожному були відомі імена Михайла Єгорова і Мелітона Кантарії, які підняли червоний прапор над Рейхстагом. Однак був ще й третій безпосередній учасник цієї події - старший лейтенант Олексій Берест, якого обійшла слава та найвища нагорода СРСР. Доля цієї людини десятиліттями замовчувалася радянським режимом і до 2005 року ігнорувалася українською, а фактично і до сьогоднішнього дня ігнорується російською владами.
Хто він, молодший лейтенант Берест? Чому про нього воліли не згадувати? Народився Олексій Берест 9 березня 1921 року у с. Горяйстівка Охтирського району, що на Сумщині. Родина була великою та жила бідно. Батьки Прокіп Ничипорович та Христина Вакулівна(Вакумівна), окрім Олексія, мали ще п’ятнадцятеро дітей. У роки голодомору 1932-1933 рр. половина з них померла. Така ж доля була і у батьків Олексія. Отож, у віці 11 років Олексій Берест залишився круглим сиротою. Ним опікувалися старші сестри – Катерина та Марина. Не жили, а виживали.
У п’ятнадцять років Олексій пішов працювати до кодгоспу. Так з’являються перші зароблені кошти. У 1937 році здійснюється мрія Олексія. Він закінчує курси трактористів та йде працювати до Чупахівської МТС. Тут прояснюється одна деталь: коли Олексій йшов на навчання він прибавив собі два роки. Таким чином, вже у жовтні 1939 р. хлопець пішов добровольцем у Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні, був зв’язковим. Згодом брав участь у німецько-радянській війні. У 1942 році Олексій стає командиром відділеня.
У грудні 1943 року його відправляють на навчання до Ленінградського військово-політичного училища, що знаходився у Шуї. Після закінчення навчання та отримання звання молодший лейтенант, у вересні 1944 року Олексія направлють служити заступником з політчастини командира першого батальйону 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. З боями пройшов Польщу, форсував Одер та брав участь у вуличних боях Берліна.
Кар’єри офіцера Олексій Прокопович так і не зробив, закінчивши війну лейтенантом. Це при тому, що всі його товариші по службі відзначали його мужність та командирські якості. Головна причина полягала у його «норовистому» характері: він не боявся сперечатися з керівництвом, особливо в ситуаціях, коли це стосувалося простих вояків.
Коли розпочалися бої за Рейхстаг, замполіт батальйону 24-річний Олексій Берест добровільно погодився очолити групу прапороносців, в яку крім нього входили сержанти Єгоров і Кантарія. Інших не було, адже ніхто не хотів ризикувати життям в останні дні війни.
Кремезний, високий на зріст, досвідчений воїн Берест йшов попереду і прокладав дорогу прапороносцям. Олексій першим піднявся на дах і витягнув туди сержантів. Всі троє встановлювали прапор над Рейхстагом. Це сталося 30 квітня 1945 року о 22.50.
Бойові пригоди Береста у Рейхстазі не закінчилися. Справа у тому, що у підвалах цього приміщення лишилося більше півторитисячі німецьких солдатів і офіцерів, які не хотіли здаватися. Тоді було вирішено послати Береста на переговори, щоб змусити їх капітулювати. Переговори йшли важко, нацисти не йщли ні на які умовляння. Лише через дві години вдалося їх вмовити. При виході з підвалу, у сутичці з німецькими солдатами, Берест отримав осколочне поранення в ногу. Але 2 травня нацисти все таки капітулювали і вийшли з підвалу Рейхстагу.
Через місяць, 31 травня 1945 року Єгорова та Кантарію було подано на звання «Героя Радянського Союзу». Береста чомусь в цих списках не було. Пізніше, 3 серпня 1946 року, його повторно подають на найвищу нагороду СРСР. В нагородному листі звертають на себе ключові слова: «Під його керівництвом сержант Єгоров та молодший сержант Кантарія підняли над Рейхстаґом Прапор Перемоги». Проте хтось з вищого командування дав згоду лише на орден «Червоного Прапора».
Є багато версій причин не надання Бересту звання Героя Радянського Союзу.
За однією із них - проти присвоєння звання був маршал Жуков, який недолюблював політпрацівників.
Ще однією причиною усунення Береста з списків героїв дослідники також називають звинувачення в інциденті: під час бою бійці, не розібравшись, підірвали двері та розстріляли приміщення посольства однієї з нейтральних країн.
Згідно третьої версії, Берест займався переписом килимів, картин, статуй та інших цінностей, які знаходились у «будинку Гіммлера» та потім були направлені до музеїв. Подейкують, що багато з цих трофеїв опинились у деяких воєначальників. А ще в тому ж «будинку Гіммлера» радянські солдати знайшли в одному з сейфів коробку з швейцарськими годинниками для генералів рейху, підлеглі яких мали взяти Кремль. Олексій Берест же почав роздавати їх воякам, які брали участь у штурмі «будинку Гімлера», але не дав годинника незнайомому офіцерові, який згодом виявився офіцером зі СМЕРШу...
Але, найвірогідніше, його не нагородили через небажання вищого керівництва СРСР мати серед героїв-прапороносців українця. Олексій Берест, українець за національністю, явно не вписувався в цю політику. Москва мала в Україні збройний опір УПА‚ а також воліла‚ щоб переможний прапор поставили росіянин і грузин‚ бо грузином був Сталін.
Можливо б, інший би проковтнув цю гірку пігулку невизнання, тільки не Олексій Прокопович. Де б він не був, він завжди розповідав про свої заслуги, намагався довести справедливість листами до вищих органів влади, через що піддавався цькуванню. На нього зводили наклепи, створювали нестерпні матеріальні умови для його родини.
Дійшло до того, що Олексія Прокоповича, який на той момент працював відповідальним за кіномережу в Ростовській області, підступно звинуватили в невеличкій нестачі грошей у касі (за яку безпосередньо він не відповідав) і кинули за грати на десять років. Згодом йому по амністії «скостили» срок вдвічі.
Після звільнення Олексій працював простим робітником у сталеливарному цеху на заводі «Ростсільмаш».
3 листопада 1970 р., Олексій Прокопович здійснив ще один подвиг в своєму житті, але, на жаль, останній. Ввечері, забравши із дитсадка п’ятирічного онука, лейтенант запасу йшов додому. При переході залізничної колії він врятував дівчинку від потяга, але сам потрапив під нього. Його ще можна було врятувати, але швидка занадто довго їхала – більше трьох годин. Помер Олексій Прокопович на другий день в лікарні, о 4-ій ранку, не приходячи до тями. Так згасло життя мужнього та справедливого чоловіка. Чоловіка, чиє ім’я мало стояти в одному ряду з іменами Єгорова і Кантарії.
6 травня 2005 р. Указом Президента України Віктора Ющенка за №753/2005 «За бойову відвагу в німецько-радянській війні 1941-1945 р., особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстаґом» Олексію Бересту присвоїли (посмертно) звання Героя України з врученням ордена Золотої Зірки. Нагорода таки знайшла свого Героя.
25 серпня 2005 року у місті Охтирка був урочисто відкритий пам’ятник Олексію Бересту. Також у містах Київ, Суми є вулиці названі на честь Героя України.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук
 

Світлина від Музей пропаганди.

Світлина від Музей пропаганди.

Світлина від Музей пропаганди.

Світлина від Музей пропаганди.

Переглядів: 169 | Додав: sendu | Рейтинг: 1.0/1