Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Август 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 15.08.2022, 19:20
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


15:55
#Наша_незалежність, #Марафон_30

#Наша_незалежність, #Марафон_30

Ми продовжуємо публікувати матеріали у рамках всеукраїнського культурно-освітнього марафону #Наша_незалежність, до якого активно долучилася і Хмельниччина. Знайомимо з визначними подіями та постатями, що є знаковими для становлення української незалежності.

Полковник армії УНР Роман Сушко

Роман Сушко був одним із тих, хто в роки Української революції 1917-1921 рр. боронив незалежність, честь і гідність молодої української держави. Починав військову кар’єру стрільцем, а закінчив полковником. Не маючи військової освіти, він був талановитим стратегом і тактиком, не поступався титулованим полководцям армій світових держав. Роман Кирилович усе своє життя був у вирі найвідповідальніших і найважчих звитяг: Українські Січові Стрільці, Корпус Січових Стрільців, Армія УНР, підпілля Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів. Боровся він не за чини, не за якісь особисті привілеї, а за свій український народ.

Народився чоловік 9 березня 1894 року в селі Ременів, сьогодні Кам’яно-Бузький район Львівської області. Роман був шостою дитиною в сім’ї Кирила та Марії Сушків.

У 1900 році, шестирічного Романа записали до Ременівської Народної школи, після її закінчення хлопця було зараховано до української академічної гімназії у Львові. Під час навчання Роман був членом товариства «Сокіл, а також таємного військового гуртка «Пласт».

20 червня 1913 року Роман Сушко закінчує навчання у гімназії. У тому ж році Роман Сушко стає студентом відділу права і політології Львівського університету. Однак закінчити його не зміг – завадила Перша світова війна.

Вже на початку війни Роман добровільно записався до Легіону Українських Січових Стрільців, який був включений до складу австрійської армії. 1 січня 1915 року Сушка було удостоєно звання хорунжого. Згодом австрійське командування нагородило його срібною медаллю, а на весні 1915 року Романа Сушка підвищили до рангу чотаря першого офіцерського ступеня. Брав участь у боях за гору Маківку. Згодом був нагороджений «Медаллю Хоробрості».

2-3 вересня 1916 року під час бою за гору Лисоня Роман Кирилович потрапляє до полону. Спочатку він перебуває в перехідному таборі Дарниця, під Києвом, згодом його переправляють до табору військовополонених «Даргора», що на околиці Царицина (зараз Волгоград). Навесні 1917 р. його переводять до табору в Дубовці.

Наприкінці грудня 1917 р. Роману Сушко, разом з іншими старшинами вдалося вирватися з табору. 19 січня 1918 р. чоловік прибуває до Києва. Через деякий час його призначають командиром сотні Куреня Січових Стрільців. В цей час бере активну участь у придушенні більшовицького заколоту в Києві.

В березні 1918 р. Романа Сушка призначають командиром І-го куреня Січових Стрільців.

Наприкінці 1918 р. бере участь у поваленні диктатури гетьмана П. Скоропадського. Приймав участь у захопленні Білої Церкви, Фастова, Мотовилівки, Василькова та Юріївки. Після взяття Києва Романа підвищено до звання полковник.

На початку січня 1919 року Роман Сушко вже командував дивізією Січових Стрільців. Це була найкраща військова частина Осадчого Корпусу Є. Коновальця.

У січні Осадчий Корпус було розформовано. Було створено 3 бойові групи для протидії більшовикам. Одну з них очолював Роман Сушко. Брав участь у боях під Полтавою, за Гребінки, Коростень та Житомир.

Після скасування управління 1-ї Січової дивізії, з середини лютого 1919 року, Роман Сушко перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.

16 липня 1919 року полковника Романа Сушка було призначено командиром 11(2) дивізії. Бере участь у серпневому спільному поході Армії УНР та УГА проти більшовиків у напрямах на Київ та Одесу. 11-а дивізія Р. Сушка мала за мету наступати в шепетівському напрямку і далі на Коростень. 15 серпня 1919 р. група Січових Стрільців, в тому числі 11-а дивізія Р. Сушка, вийшла на лінію р. Хомори. 16 серпня, в районі села Жилинці, вона зустрілася з польською кінною бригадою генерала Савіцького. Польській бригаді поставлено вимогу не просуватися далі. Згодом поляки відійшли до Заслава. В той же день Роман Сушко зі своєю дивізією в’їхав в Шепетівку, в якій перебував до 21 серпня. Згодом приймав участь в боях за Новоград-Волинський, Коростень.

З середини вересня стрільці Р. Сушка починають відступ. 17-го вересня вони були на станції Майдан-Вила, а 18 вересня згідно з наказом Штабу Дієвої Армії відходять до Шепетівки. Штаб Групи Січових Стрільців з Є. Коновальцем знаходився в с. Городище.

15 жовтня Група Січових Стрільців отримала наказ зі штабу Дієвої Армії зосередитися в районі Жмеринки. 11-а дивізія Сушка виїхала з Шепетівки 21 жовтня. На той час 11-а дивізія мала у своєму складі 4-й, 5-й, 6-й полки Січових Стрільців, кінний дивізіон Ф. Бориса та дві батареї легких гармат. Всього близько 2500 тисячі чоловік. Через деякий час вони приймають участь у боях поблизу с. Головчинці, що південніше м. Жмеринка. На жаль ці бої були невдалими.

З початком сильних морозів почалися і масові дезертирства у лавах 11-ї дивізії Січових Стрільців під командуванням Р. Сушка. Так, з 1500 багнетів у 4-у полку СС залишилося половина, а в 5-й і 6-й полки зменшилися до сотні. Основна причина дезертирства – це відсутність одягу, боєприпасів, хвороби.

З перших чисел листопада 11-а дивізія разом з іншими частинами Армії УНР поступово почала відступати з під Жмеринки до Проскурова. 26 листопада вся армія УНР зосередилася в районі Старокостянтинова. Тут було вирішено відходити далі до Любара, Нового Мирополя, Острополя. На нараді старшин групи Січових Стрільців під керівництвом Є. Коновальця було вирішено демобілізувати групу. Через деякий час, на ст. Миропіль, група була інтернована поляками. Інтернованих, в тому числі Романа Сушка, відправили через Шепетівку, Рівне до Луцьку, де розкидали їх по різних таборах.

У квітні 1920 р. Роман Сушко командир 16-ї стрілецької бригади 6 Січово-Стрілецької дивізії. Брав участь у спільному поході польсько-українського війська на Києва.

Після перемир’я поляків та більшовиків Романа Сушка було інтерновано до табору Олександр Куявський.

В листопаді 1921 р. полковник на чолі Другої збірної бригади бере участь у Другому зимовому поході. Повернувшись з нього Роман Сушко перебував у таборі в Шипйорні з якого згодом втікає.

Проживав на околиці Праги. На початку 1927 року за формальним паспортом, виданим Роману Кириловичу польським консульством у Празі, виїхав до Львова. Постійної роботи не мав, на життя заробляв журналістикою. Переважно писав до українських часописів, які видавалися в Сполучених Штатах Америки, а також до українських часописів, які виходили в Чехословаччині. В той самий час Романа Кириловича призначають крайовим командантом УВО. Він і далі продовжує друкуватися у заборонених Польською владою часописах «Сурма», «Національна думка», «Розбудова нації», «Військовий вісник».

У 30-х роках Роман Сушко був активним членом УВО-ОУН.

Одним з керівників штабу був полковник Р. Сушко.

Перед самим виступом Українського Легіону на фронт Р. Сушко одержав доручення від голови Проводу ОУН А. Мельника здійснювати контакт між командуванням Легіону та німецьким командуванням, а також налагодити тісний зв'язок між українським населенням та німецьким військом. Коли Польща як держава перестала існувати Легіон Сушка було розформовано.

Роман Сушко переїхав до Кракова. В цьому місті навесні 1941 року він організував старшинські курси, залучивши до викладацької праці колишніх військовиків українських армій.

На початку німецько-радянської війни Роман Сушко перебрався до Львова, де разом з Олегом Кандибою-Ольжичем керує боротьбою ОУН на українських землях.

У 1943 році він взяв активну участь у переговорах з керівництвом ОУН-СБ та УПА, внаслідок яких було досягнуто угоди про дуалізм командування Українською Повстанською Армією: на чолі армії мали стати Роман Шухевич та Роман Сушко. Однак цей план не було втілено. 14 січня 1944 року на одній з вулиць Львова Романа Сушка було вбито пострілом у спину. Похований у Львові на початку Личаківського кладовища, ліворуч від головної брами.

Все своє життя Роман Кирилович Сушко був вірним Січовій Стрілецькій присязі, яку ніколи й ні при яких обставинах не зламав. Метою життя його була боротьба. Задля цієї боротьби він навіть відрікся свого родинного щастя. В цій боротьбі він і загинув.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук

На зображенні може бути: 1 особа

 

 

Переглядів: 48 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0