Головна » 2017 » Вересень » 28 » Година пам'яті, приурочена 3-й річниці загибелі полковника Ляшенка Ігоря Вікторовича
12:08
Година пам'яті, приурочена 3-й річниці загибелі полковника Ляшенка Ігоря Вікторовича

19 червня 2014 року в бою під смт. Ямполем та с.Закітне Донецької обл. загинув наш земляк, полковник Ляшенко Ігор Вікторович, командир 1-го батальйону 24 механізованої бригади.
Пройшло три роки, та біль втрати не вщухає.


У краєзнавчому відділі музею в експозиції «Борці за Україну» 17 червня відбулась година пам’яті, приурочена 3-й річниці загибелі героя. Були присутні: міський голова Полодюк М.І., Голова Яворівської райдержадміністрації Хлян О.В., батьки, дружина Олена із дітьми Ігорем та Настею, близькі, рідні. Із Яворова приїхали однополчани, які поділились спогадами про комбата Ляшенка І.В., найкращого командира бригади, людину з великої літери. Керівник літературно-мистецької студії «Доля» Кухарук В.В. прочитала присутнім вірші, присвячені пам’яті І.Ляшенка.

Людина з великої літери
Перша страшна звістка прийшла в Шепетівку три роки тому 19 червня 2014 року - загинув підполковник Ляшенко Ігор Вікторович, командир першого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (посмертно присвоєно звання полковник). 2014 рік – це рік важких боїв, перших страшних втрат. 19 червня точився бій на лінії смт Ямпіль (Донецька обл..) – с.Закітне ( Луганська обл.) Старший лейтенант Петро Мотрук, учасник бою, згадує: « У Закітному бій був важким…Ми його виграли, через пару днів після того бою Гіркін ( командир сепаратистів) написав в себе в соцсєтях, що працювали елітні війська. Ми зайняли одну з висот, до нас під’їхав зам комбата із хлопцями. Ми дізнались, що загинув комбат Ігор Вікторович Ляшенко. Я ніколи не бачив, щоб плакала така кількість чоловіків одночасно. Ми його поважали. Нас було 150 чоловіків, і усі шанували комбата, стоячи на горі…»
Комбат Ляшенко вміло керував боєм, та БТР, на якому він їхав із групою розвідників, потрапляє на засідку терористів. Зав’язався бій, у якому загинуло 7 чоловік, серед них – наш земляк. Це були перші втрати героїчної 24 механізованої бригади. У тому бою було знищено понад 300 бойовиків, захоплено БРДМ та вантажний автомобіль «Камаз» з установленим на борту ДШК, ПЗРК, гранатометом та стрілецькою зброєю російського виробництва.
«Він першим з бригади пішов на виконання бойового завдання, першим вступив у бій і першим з бригади взяв цей бій на себе. Такі люди, як він, не вмирають, вони стають легендою», - такі пророчі слова сказав про комбата полковник А.Шевченко.
Пройшло три роки з того чорного дня 19 червня , та біль втрати не вщухає. Ігор Вікторович живе у спогадах рідних, друзів, однополчан, документи, світлини, його особисті речі стали музейними реліквіями. Ми вдячні мамі Любові Володимирівній за спогади дружини, сина, друзів, однополчан, які вона передала в музей. Спогади – це та життєва ниточка пам’яті між поколіннями,яка ніколи не повинна обірватися .Їх неможливо читати без хвилювання…:
Полковник Ковтун О.П.: « …Це людина з великої літери, справжній надійний друг. Який прийде на допомогу, навіть, якщо не може допомогти – підтримає добрим словом, мудрою порадою…його життя обірвалось за нас, за Україну…Чому Господь забирає кращих?»
Майор Скородумов С.Ю.: « У Яворові ми дружили сім’ями. Ігор був люблячим батьком, чоловіком. Як командир був завжди справедливим, добропорядним, справжній офіцер, приклад для багатьох підлеглих, командир з великої літери…»
Старший прапорщик Нечипоренко О.В.: « Людина з великої літери…ніколи не боявся говорити правду. Був добрим і строгим…з повагою ставився до солдатів. На війні комбат показав себе з найкращої сторони…з ним не страшно було йти в бій, він завжди був надійним, впевненим, сильним. Постійно об’їжджав блокпости, розпитував солдатів про умови життя, підбадьорював їх Вибухи, постріли того першого бою неможливо забути, а ще – страшний біль втрати комбата і наших хлопців. Полковник Ляшенко І.В. заслуговує великих почестей та високого звання Героя України.»
Сержант М. Бабій: «…Весною 2014 року ми вирушили з місця постійної дислокації для виконання завдань. Це був переломний момент в душі кожного з нас. З перших днів ми були твердо настроєні на різний розвиток подій, але сама думка, що ми під командуванням кращого командира не давала нам жодних хвилювань і вагань у наших діях. Складність обставин була дуже велика, та комбат знаходив час для бійців, цікавився їхнім здоров’ям , побутом, особистими питаннями. Він був для нас і командиром, і другом, і батьком..
…І сьогодні у стінах, і на території 24 ОМБр відчувається постійна присутність і підтримка полковника Ляшенка І.В.Він завжди з нами, для нас він живий, він в наших думках і в нашій пам’яті.»
Радіотелефоніст Паршикова Катерина: « Комбат перший – так називали його в нашій 24-й Залізній. Його позивний – «Беркут». … Ігор Вікторович був лідером і вів за собою, був прикладом, як для колег офіцерів, так і для нас, підлеглих. З ним всі почували себе впевнено, його безстрашність передавалась іншим. Не чоловік – кремінь….намагався максимально всіх навчити бойовій справі, наче відчував, що скоро це пригодиться…як когось із бійців похвалить, то у хлопці крила виростали. Кожного вмів підбадьорити, надати впевненості в собі. І за кожного вболівав, як за свою дитину. Любив звертатись словом « солдатик», це коли бачив когось без настрою: « Ей, солдатик, чого носика повісив.»
…У комбата завжди був ясний і бадьорий погляд, тверда хода, гордо піднесена голова, широко розправлені плечі, справжній Беркут. Його здалеку було видно. І з ним нічого не було страшно. ..Наш батальйон був як один живий організм. В бригаді, мабуть, не було дружнішого такого колективу. Наші хлопці з почуттям гордості називали його: « Наш комбатище»
…Він назавжди залишився в наших серцях та у вигляді беркута ширяє на шевронах 1-го батальйону, є оберегом для своїх бійців…»
Старший солдат О.Атаманенко: « Комбат був справедливим, вимогливим, справжній офіцер, яким ми пишались….згуртував нас усіх, ми були великою військовою сім’єю.
…він завжди буде нашим комбатом, героєм, учителем..»
Психолог 1батальйону Акімова О.В.: « Ігор Вікторович жив армією, служба була для нього всім…за характером – переможець. Він був і залишається великим авторитетом для хлопців. Командир з великої букви! Кращий з кращих, перший з перших!»
Ігор Вікторович був найкращим офіцером у бригаді, ним завжди гордились батьки. З нього брав приклад менший брат Ярослав, який теж військовий, майор, учасник АТО. Ігор завжди мав міцний, надійний тил – хороша, дружна сім'я - дружина Олена, діти Ігор і Настя.
Із спогадів дружини: «…Нас поєднувало велике кохання, взаєморозуміння. Я часто Ігорю повторювала, що він – найкращий, як син – для батьків, як батько – для дітей,як чоловік – для мене. 
Він був «батьком» для своїх підлеглих, його любили і поважали за справедливість, доброту, вміння підтримати, допомогти. «Такого комбата і офіцера бригада чекала 13 років,» - це думка одного з офіцерів. …Ми разом подолали багато труднощів, з таким чоловіком нам з дітками нічого не було страшно. Ми жили , як за кам’яною стіною, завжди відчували себе в безпеці.
Дивлячись на наших діточок, ти завжди у мене перед очима. І в серці…»
Із спогадів сина Ігоря : «Мама мені завжди говорить, що я дуже схожий на тата. А я дуже цього хочу і прикладаю зусилля, щоб стати таким, як тато. …кожний свій вчинок, кожний крок я рівняю на тата, уявляю, як вчинив би він…Я дуже пишаюсь своїм татом і докладу максимум зусиль, щоб він пишався мною.»
Тепер в Олени велика і відповідальна місія – виховати дітей. Вона сильна жінка, спогади про Ігоря не дають їй права здаватись – навчається на психолога, пішла на контрактну службу , учасник АТО. Військова форма їй дуже пасує, тільки в очах - великий сум і біль. Радують діти: Настя успішно закінчила 3 клас, Ігор 10, у всьому їм допомагають бабуся і дідусь, які живуть у Шепетівці на провулку Ляшенка, 12-А,а недалеко вулиця названа іменем героя.
За мирне майбутнє дітей у вільній, незалежній державі віддали своє життя герої АТО на Сході України. Кожний з нас повинен пам’ятати їхні імена і цінувати їхній подвиг.
Юхимович Л.Д,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Переглядів: 79 |