Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Сентябрь 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 02:33
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


17:03
Душа українського шістдесятництва

Саме так називали художницю Аллу Горську, що народилася дев'яносто два роки тому. Її особистість, це поєднання потужного мистецького таланту, вражаючої життєлюбності і колосальної сили духу. Вона творила монументалі речі, які не просто не вписувалися у формат "ідейного соцреалізму" у її час, а й досі, через стільки років, є новаторськими, не до кінця осмисленими і трактованими українськими та західними митцями, мистецтвознавцями та критиками. Вона працювала в умовах колосального морального тиску, постійної конфронтації із владою, щомиті очікуючи арешту, тюрми, табору, розстрілу. Українська ідентичність була її осмисленим вибором; українську мову вона вчила за віршами своїх друзів - Вінграновського, Стуса, Симоненка. Їх же потім вона зустрічала з ув'язнення, навідувала в тюрмах, писала листи та заяви на їх підтримку.

Історія життя і творчості Алли Горської розпочалася у Ялті, 18 вересня 1929 року. Народилася вона у творчій родині - батько, Олександр Горський, був директором кіностудії у Ялті, Ленінграді, Алма-Аті, Києві та Одесі. Із 1943 року родина живе у Києві. Після закінчення художньої школи на відмінно, Алла Горська вступає до Київського художнього інституту (зараз Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Тут вона познайомилася із майбутнім чоловіком Віктором Зарецьким, що походив з Донбасу; у пари народився син Олексій. Разом з ним і друзями вони мандрували Україною, досліджували її культуру, народні традиції, побут; в цих подорожах витворювався самобутній унікальний мистецький стиль Алли Олександрівни. Їх життя і творчість були настільки тісно переплетені , що досі науковці сперечаються щодо взаємовпливів Алли і Віктора на творчість один одного.

За активну громадську позицію і діяльність, а також за "ідейно неформатну" творчість, вона завжди була під наглядом енкаведистів, але відвертого характеру переслідування набуло після створення мисткинею вітража "Шевченко.Мати". Варто зазначити, що постать Кобзаря взагалі була знаковою для Горської.

Першим її "Шевченковим протестом" стало покладання квітів до пам'ятника Тарасу Григоровичу у травні 1963 року, яке згодом стане традиційним, а тоді було суворо заборонено. Партійні структури назвали це "зухвалою інспірацією буржуазних націоналістів". У 1964 році група художників (Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко), у числі яких була і Алла Горська, взялися створювати вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського національного університету. Усі ескізи проходили жорстку цензуру та затвердження. Невідомо як, але їх затвердили і художники навіть створили макет у натуральну величину. Роботу назвали «Шевченко. Мати». От тоді і вибухнув скандал. Було очевидно, що зображений там Шевченко та образ України-матері не вписувалися у закріплені радянською ідеологією стереотипи.

Робота Горської була кваліфікована "партією" як ідейно хибна; Аллу виключили зі спілки художників. Для того, щоб поновитися у спілці, Горська приймає рішення особисто їхати до Москви. Саме в цей час КДБ організувало прослуховування в її квартирі.

Окрім творчості, Алла Горська займалася також правозахисною діяльністю. За спогадами сучасників, вона завжди першою писала/ підписувала всі листи, звернення, заяви до партійного керівництва щодо несправедливо засуджених, ув'язнених, заарештованих активістів, митців, незважаючи на те, що це було підставою для ув'язнення її самої. 1965 рік став для неї початком активної діяльності у русі опору. Як наслідок, її творча діяльність стає практично андеграундною. У 1968 році її вдруге виключено зі Спілки художників. Разом із однодумцями виявили поховання розстріляних енкаведистами у Биківні, на Лук'янівському та Васильківському кладовищах.

28 листопада 1970 року, Аллу Горську було вбито в помешканні її свекра. Смерть її інсценізували під побутове вбивство, хоча всі докази вказували проти. Разом із нею було вбито і свекра (батька Віктора Зарецького), якого посмертно і звинуватили в убивстві невістки. Нібито з особистих мотивів він убив невістку, а потім покінчив життя самогубством (його тіло було знайдено на залізничних коліях), хоча всі наявні факти заперечували цю версію (положення тіла, сила удару і т.д.). Поховали Аллу Горську 7 грудня 1970 на Берковецькому цвинтарі; поховання перетворилося на акцію суспільного протесту, адже вся спільнота вважала за необхідне поховати її на Байковому кладовищі, проте партійне керівництво категорично це заборонило.

Твори Алли Горської прикрашали не одну будівлю/приміщення у Донецьку, Маріуполі, Краснодоні (нині Сорокине). Деякі з цих робіт були внесені до реєстру пам'яток архітектури і мистецтва; деякі з них навіть збереглися (панно, мозаїки), щоправда не завдяки, а всупереч. Проте більшість ескізів так і залишилися ескізами. Їх похоронили партійні системи, які панічно боялися будь-якого прояву вільнодумства, творчості, що не обмежена цензурою, проявів геніальності чи таланту, втіленням яких і стала Алла Горська. Її називали "душею шістдесятництва" і коли в 70-му році її вбили, помер і дух цього руху. Масові арешти, що відбулися в тих же роках, практично завершили це явище. Та неможливо вбити прагнення людини до свободи, незалежності, самоідентичності. Всі кращі ідеї та досягнення "шістдесятництва" перейняли і вдосконалили наступні покоління дисидентів, мрія яких про свободу була здійснена уже в 1990-х роках.

Постать Алли Горської є беззаперечним і яскравим зразком історичної тяглості українського національно-визвольного руху, а також унікальним прикладом сили духу творчої жінки в боротьбі за власну ідентичність, право на творчість та самовираження.

Матеріал підготувала Юлія Ліпська.

Фото взято із ресурсу Радіо Свобода.

Переглядів: 52 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0