Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Май 2022  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 09:38
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


16:34
Друге і третє десятиліття буремного ХХ століття

Друге і третє десятиліття буремного ХХ століття, стало для України та світу періодом революційних змін, трансформацій та зрушень.

Європа і світ оговтувався від Першої світової війни та її наслідків. Кроїлася політична карта світу, зникали столітні імперії, на їх руїнах поставали нові держави. Для України важливість того часу важко переоцінити, і порівняти можна хіба що з нинішнім періодом, коли український народ доводить до логічного завершення справу, яка була мрією поколінь - "Соборна Українськая держава, вільна й міцна..." Державотворчі ж процеси часів Української революції 20-х років, були жорстоко придушені новоствореним державним утворенням - радянською росією, яка в своїй політиці стосовно України нічим не відрізнялася від росії царської. Головним інструментом, який досконало опанувала нова більшовицька влада, стала карально-репресивна система. Власне, сама нова держава постала на крові - розстріли, чистки, страти стали невід'ємним атрибутом побудови нової державної системи. Ініціатором, "ідейним натхненником" та організатором виступив один із фундаторів нової "тюрми народів" - Йосип Сталін. З самого початку його шляху до влади, якою він був одержимий після смерті Леніна, і до кінця правління, добу якого визначають не інакше як "добу червоного терору". Обравши репресивно-каральну методу як інструмент досягнення політичних цілей, він поширив її на всі сфери життя суспільства і держави.

Політичні репресії в Україні розпочалися із першої спроби встановлення радянської влади – з початку 1918 року, а закінчилися у другій половині 1980-х рр. Терор носив цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по селянству.

Усю лють і жорстокість сталінських репресій у радянській державі, як і всі регіони СРСР, зазнала і Донеччина. Місцеве українство дуже постраждало від так званого «розкуркулювання», під час Голодомору та боротьби з українською культурою в часи ліквідації її у краї. Не оминули регіон і політичні репресії 30-х років. У той час репресії стали необхідною умовою існування, головним методом утвердження та захисту тоталітарного режиму та реалізації завдань внутрішньої політики керівництва СРСР. Спрямованість репресій у різні періоди репресивно-каральної політики змінювалася.

Протягом 20 – 30-х років ХХ ст. головними категоріями громадян, які зазнавали репресій і, по суті, фізичного винищення, були:

особи, що належали до так званих «контрреволюційних партій»;

«шкідники»;

реальна чи потенційна опозиція в комуністичній партії СРСР та ін.

Показовим прикладом стала так звана «Шахтинська справа», або «Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам'яновугільній промисловості СРСР». Слухання по першому показовому політичному процесі в СРСР, почалися 18 травня 1928 року в Москві на якому «за шкідництво» засудили групу керівників вугільної промисловості Донбасу.

Більш ніж за два місяці до завершення слідства й початку суду розвернулася пропагандистська підготовка показового процесу. У передових статтях «Правди» та «Известий», у виступі Сталіна на зборах партактиву Москви існування «контрреволюційної організації», «таємної групи» «буржуазних спеців» підносили як доведений факт. Ці виступи сприймали як директиву.

На те, що «Шахтинський процес» було сфабриковано від початку й до кінця, вказує, зокрема, і доповідна записка заступника голови ОГПУ Ягоди від 9 травня 1928 року. У ній сферу «шкідництва» було розширено за рахунок обвинувачення низки колишніх царських полковників і генералів, які працювали в радянській військовій промисловості. Завдяки цій записці Сталін запропонував Політбюро терміново розглянути питання про шкідництво у військовій промисловості, що стало приводом для початку розправи над фахівцями низки московських заводів. У червні Політбюро ухвалило нову постанову, у якій боротьбу зі шкідництвом поширювали також на залізничний транспорт. У підсумку Ягода на нараді з питання про шкідництво старих спеців не приховував, що «Шахтинський процес» був тільки прелюдією до грандіозної кампанії проти шкідництва у всіх сферах радянського народного господарств.

Засідання Верховного суду СРСР у «Шахтинській справі» відбувалися в Колонному залі Будинку Союзів із 18 травня по 6 липня 1928 року. Крім державних обвинувачів, у них брали участь 42 громадських. Підсудних «захищали» 15 адвокатів. У залі були присутні делегації трудящих. На судові засідання приходили демонстрації з гаслами, що вимагали суворого покарання злочинців. Деякі з підсудних визнали провину повністю, деякі — тільки частину обвинувачень чи відкинули їх.

Суд виправдав чотирьох з обвинувачуваних, ще чотирьом визначив умовні заходи покарання. Більшість обвинувачуваних було засуджено до увʼязнення на термін від чотирьох до десяти років, одинадцять людей — до розстрілу. Тривалий час країною гуляв міф, що завдяки втручанню «доброго» Сталіна всіх засуджених помилували, хоча насправді помилували тільки шістьох.

Радянська пропаганда, методологією якої користується і сучасна путінська росія, за рахунок повсякчасного повторення, доводила будь-який абсурд до сприйняття її загальною масою народу, як беззаперечної істини. Так трапилося і цього разу. Не обтяжував себе пошуками справжніх доказів і «радянський суд». Сторони постійно доводили під час процесу, що «фактично ознаки шкідництва як такого, не є обов'язковою для його виявлення умовою, оскільки існує так зване «приховане» і «тонке» шкідництво, і зовні людина може справляти добре враження, але разом з тим бути «прихованим» ворогом».

Шахтинська справа не стала єдиним актом виявлення і покарання «економічних контрреволюціонерів – шкідників». Сталінський режим використав цей процес для розгортання масової кампанії переслідування «буржуазних» фахівців за «шкідництво» та придушення будь-якого опору авантюристичним темпам індустріалізації країни. Зокрема, під час проведення слідства та суду над шахтинцями, співробітники Артемівського та Сталінського окружних відділів ДПУ розпочали кримінальні справи на кілька десятків спеціалістів вугільної промисловості (так звані «шахтинські справи») і спрямували їх на закритий розгляд Особливих нарад при колегіях ОДПУ СРСР та ДПУ УРСР. По всій країні прокотилася кампанія боротьби зі «шкідниками», що, згідно з радянською пропагандою, організували «новый этап подрывной работы международной буржуазии против СССР».

Брехливість та злочинність вироку радянського суду була зрозуміла справжнім спеціалістам у гірничій галузі виробництва вже відразу, але всі мовчали, побоюючись за власне життя. Член-кореспондент Академії Наук СРСР Володимир Грум-Гржимайло, будучи смертельно хворим у 1928-му році, тем не менш не побоявся висловити власну думку лише у передсмертнім листі: «Все знают, что никакого саботажа не было. Весь шум имел целью свалить на чужую голову собственные ошибки и неудачи на промышленном фронте. Им нужен был козел отпущения, и они нашли его в куклах шахтинского процесса». Але весь подальший час існування СРСР несправедливий вирок суду продовжував тяжіти над невинними душами загиблих і знівечених радянськими таборами людей. Лише у 2000-му році усі засуджені у справі були повністю реабілітовані за відсутністю складу злочину.

Обвинувачувані по «шахтинській справі». 1928. Москва. Фото: humus.livejournal.com

На зображенні може бути: 4 людини та люди стоять

 

Переглядів: 22 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0