Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Май 2021  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 03:33
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


10:23
До річниці акції «Вісла»

Комуністична пропаганда як один з інструментів «остаточного вирішення українського питання» у Польщі

До річниці акції «Вісла»

28 квітня минає 74 річниця початку операції «Вісла» ˗ примусової депортації українців з їхніх етнічних земель у Польщі (Лемківщини, Підляшшя, Холмщини, Надсяння). До кінця липня 1947 р., тобто протягом трьох місяців, примусово було переселено близько 140 тис. українців. Тих, що намагалися самостійно повернутися додому, затримували та поміщували до т.зв. «транзитного табору» у Явожно (60 км від Кракова), де їх допитували і катували співробітники органів державної безпеки. Внаслідок тортур загинуло 162 людини.

Підготовка проведення акції супроводжувалася агресивною пропагандистською

політикою польської комуністичної влади. Зокрема, як стверджує український історик Іван Патриляк, у березні 1947 р. пропаганда поширювала плітки про можливість вибуху нової війни на Заході за утвердження повоєнних кордонів Польщі. Тому перед початком масштабної війни з Німеччиною, Польщі слід цілком убезпечити свій тил на сході від «бандерівських банд» та українського населення, яке їх підтримує.

З вищезазначеного є зрозумілим, що ліквідація українського повстанського руху не була стратегічною метою варшавської влади. Вона повинна була позбутися українського елементу в країні загалом. Повоєнна Польща мала перетворитись на моноетнічну державу.

З цією метою у тогочасному польському суспільстві українці зображувались як «бандерівці, націоналісти та фашисти», що створювало навколо них ворожу атмосферу. За словами польського історика українського походження професора Романа Дрозда, у повоєнній Польщі часто «демонструвалися фільми, виходили книжки і статті, у яких українців показували в темному світлі, у ролі злих героїв».

Одним із найгучніших антиукраїнських творів була книга Яна Герхарда «Заграви в Бещадах» (“Łuny w Bieszczadach”, 1959 р.). Її тираж сягнув близько півмільйона. А вже через рік було екранізовано її версію. Стрічка мала назву «Рядовий Калень» („Ogniomistrz Kaleń”). Обидва творіння були надзвичайно українофобськими, воїни УПА поставали в образах справжніх різунів з німецькими касками на головах. Очевидно, що ці праці мали на меті створити навколо українців і відповідний, ненависний для поляків образ – упівця-різуна-бандерівця.

У результаті протягом десятиліть українці змушені були приховувати своє національне походження, оскільки часто це було єдиним способом врятуватись від шовіністично налаштованих поляків-сусідів.

Про один із таких випадків згадує у своїй праці «Сьогоднішня дорога русина до Польщі» (1981р.), яка вийшла друком на сторінках офіційного (!) католицького видання «Тиґоднік повшехни», професор Яґеллонського університету, колишній депутат польського Сейму Володимир Мокрий: «Часто, повертаючись вулицями міста до інтернату, місцева молодь розпізнавала українців за шкільною емблемою, кидала каміння з криками: “Українці, бандити, геть звідси додому!». Такі випадки навіть ставали причиною відмови частини батьків відпускати своїх дітей до шкіл з українською мовою навчання, які почали з’являтись у народній Польщі з 1957 року, тобто через десять років після переселень.

Приховувати своє походження українці змушені були і з адміністративної точки зору. Як стверджує Р. Дрозд, це було прямо вказане в інструкції від листопада 1947 р.: «Основна мета переселення … є їх асиміляція в новому польському середовищі, треба докласти всіх зусиль для досягнення цього. Не використовувати щодо цих поселенців визначення «український». Просто українців як національної меншини мало не бути».

Ставлення польських комуністів щодо українців відображає діяльність органів служби безпеки, під чиєю «опікою» вони власне і перебували. Розгалужена сітка агентів здійснювала суворий нагляд за переселенцями акції «Вісла», а найактивніші члени українського середовища часто запрошувались на т. зв. приватні розмови. Метою цих бесід було, звісно, нав’язування співпраці з «безпекою», а також отримання інформації про потенційні ворожі настрої проти комуністичної влади в країні. Якщо у 1950-х р. польська «безпека» основним своїм противником вважала колишніх партизанів УПА, то в 1960-х рр. увагу свою вона звернула на представників української інтелігенції. У 1962 р. на 6 років, зокрема, було засуджено секретаря воєводського управління Українського суспільного-культурного товариства в Зеленій Гурі Михайла Ковальського. Його обвинувачули за «співпрацю з націоналістичними осередками на Заході». У подібних злочинах обвинувачувались у народній Польщі десятки українців.

Справжні умови життя української національної меншини у комуністичній Польщі зображено на сторінках «другообігової» (підпільної) збірки «Українці в Польщі щодо Солідарності», що вийшла у друк у 1985 р. (всього 36 років тому!): «Бути українцем у Польщі надзвичайно складно. Більшість живе, занурена в апатію, і в переконанні безнадійності ситуації. Чи дочекаються вони дня, коли українською можна буде не говорити пошепки, навчати рідної мови своїх дітей без підписування різних заяв і декларацій, та чи не зникне питання щодо їхньої віри з «Рочніка статистичного» так само, як зникли дерев’яні церкви з культурного і релігійного краєвиду Польщі».

Сьогодні у наукових середовищах двох країн є різні погляди на правову оцінку операції «Вісла». Згідно з чинними нормами міжнародного права, як стверджує юрист УІНП Сергій Рябенко, акцію «Вісла» можна кваліфікувати як етнічну чистку.

Наукова співробітниця музею Олена Мазурок

Переглядів: 60 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0