МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Діяльність загороджувальних загонів Червоної армії в роки Другої світової війни

На початковому етапі німецько-радянської війни нацисти впевнено вели наступ, а Червона армія, непідготовлена до оборони, швидко втрачала шляхи постачання зброї та спорядження, а також зв'язок між частинами, тому й не змогла втримати жоден із фронтів. За твердженням нідерландського історика Карела Беркгофа, головною причиною поразок радянських формувань у 1941 р. було «дезертирство і небажання воювати». Щоб змінити перебіг бойових дій, органи влади СРСР ввели ряд законів, спрямованих на боротьбу з дезертирством.

12 вересня 1941 р. Ставка Верховного Головнокомандування прийняла директиву № 001919, у якій усім стрілецьким дивізіям Червоної армії було наказано створити загороджувальні загони (чис. – 1 рота на стрілецький полк), що мали розстрілювати дезертирів і запобігати відступу підрозділів. По суті, згадана директива Ставки посилила міру покарання для дезертирів, оскільки загороджувальні загони діяли фактично від перших днів німецько-радянської війни.

Ще 27 червня 1941 р., тобто через 5 днів від початку вторгнення нацистів до Радянського союзу, Третє управління Народного комісаріату СРСР видало директиву № 35523 про роботу органів 3-го управління НКО у воєнний час. У третьому підпункті документа йшлося про організацію “рухливих контрольно-загороджувальних загонів”, до складу яких мали входити оперативні працівники 3-го управління. За директивою загони отримали такі завдання: перевіряти дороги, залізничні вузли, ліси тощо, затримувати дезертирів і всіх “підозрілих елементів”, здійснювати попереднє розслідування тривалістю 1 – 2 дні та передавати затриманих разом із матеріалами справи до суду.

Менш ніж за місяць, а саме 19 липня 1941 р., вийшов наказ НКВС СРСР № 00941 про створення окремих стрілецьких взводів, рот і батальйонів у складі особливих відділів дивізій, корпусів, армій та фронтів. Основне завдання, доручене окремим частинам і особливим відділам, полягало в наведенні революційного порядку в тилах радянських військових формувань і в “боротьбі з дезертирами, боягузами і панікерами”.

Згідно з наказом, окремі частини укомплектовували особовим складом військ енкаведистів, які були в підпорядкуванні керівників охорони тилу фронтів. Також у кожному взводі, роті та батальйоні була створена оперативна група особливого відділу, до складу якої входили начальник і двоє уповноважених. Знаходячись у тилу, особливі відділи арештовували дезертирів, проводили слідство, яке тривало до 12 годин, і передавали справу до суду військового трибуналу. Судовий вирок потрібно було виконати на місці або перед строєм. Водночас для негайного відновлення порядку начальникам особливих відділів надали право розстрілювати дезертирів без слідства і суду.

Однак, через німецький наступ і відсутність злагодженості серед радянських формувань, дезертирство червоноармійців продовжувало частішати, що й спричинило введення в дію директиви № 001919. За документом загороджувальні загони мали розстрілювати дезертирів одразу заради “підтримки і встановлення твердої дисципліни дивізій”. Варто додати, що в цих загонів, окрім звичайного озброєння, були у використанні вантажівки, а також декілька танків чи бронемашин.

Згідно з доповіддю Л. Берії, протягом другої половини 1941 р. було затримано понад 638 112 солдатів і офіцерів, яких запідозрили в дезертирстві. Із них понад 500 000 передали до військових частин, а 82 865 заарештували і провели суди, за вироками яких розстріляли більш ніж 10 000 людей. Проте ніхто не вів обліку дезертирів, яких розстрілювали без слідства чи суду, тому неможливо вирахувати, скільки радянських військових загинули через звинувачення у втечі.

Загороджувальні загони були офіційно розформовані в жовтні 1944 р. у зв'язку зі зміною військової обстановки.

До слова, нинішня російська армія відновила практику діяльності загороджувальних загонів, про що стало відомо після вторгнення росіян до України у 2014 році. А під час широкомасштабної російської агресії були сформовані загороджувальні загони з “кадирівців”, які розташовуються в тилу формувань окупантів і в разі відступу відкривають по них вогонь, а також беруть у заручники цивільних і займаються мародерством. Однак це не зупинить контрнаступ ЗСУ, а російські окупанти, яким не вдається відступити, може здатися в полон, поповнивши обмінний фонд.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті

***На фото – директива № 001919 СВГК. Джерело: https://uinp.gov.ua/.../1941-stvorennya-zagorodzhuvalnyh...