МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 1944 року, через шість днів після вигнання нацистів із Криму, совіти розпочали масову депортацію кримських татар із півострова, звинувативши весь народ у державній зраді та колабораціонізмі. Звісно, не було жодних вагомих доказів, однак це ніколи не зупиняло радянську владу. Як стало відомо після оприлюднення офіційних документів того періоду, планування депортації розпочалось у квітні.

Ще 22 квітня 1944 року тодішній очільник енкаведистів Берія отримав доповідну записку, у якій мобілізованих кримських татар було звинувачено в масовому дезертирстві з радянської армії. А 10 травня від Берії до Сталіна прийшов лист зі звинуваченнями кримськотатарського народу в державній зраді та пропозицією виселити їх до Узбекистану.

Через день, 11 травня, вийшла таємна постанова ДКО № 5859сс «Про кримських татар», за якою було ухвалено рішення про порядок депортації. До проведення виселення залучили понад 32 тисячі енкаведистів.

Основна фаза депортації тривала з 18 до 20 травня 1944 року. Під час неї примусово виселили 180 014 кримських татар. До того ж близько 6 тисяч хлопців мобілізували і відправили до таборів фронтового резерву, стільки ж – до таборів ГУЛАГу, а також ще понад 5 тисяч вивезли на примусові роботи до тресту “Московуголь”.

У червні того ж року за допомогою такого ж виправдання з Криму виселили близько 40 тисяч болгар, вірмен, греків, італійців, ромів і турок. Також тоді депортували понад 3 тисячі кримських татар, яких не вивезли у травні.

Офіційно депортованим дозволяли брати із собою до 500 кг майна на родину, однак насправді в кращому разі можна було взяти лише 20 – 30 кг речей і продуктів. Усе інше майно конфіскувала держава або викрадали мародери. Переселенців розділили на групи і, посадивши у залізничні ешелони, вивезли до східних республік СРСР. За твердженням вченого А. Наберухіна, під час дороги загинули майже 8 тисяч людей.

Понад 150 тисяч кримських татар опинились в Узбекистані, іншу ж частину депортованих переселили до Казахстану, Костромської області, Марійської АРСР (нині – Марій Ел), Таджикистану та Уралу. Там вони жили у спецпоселеннях, які було заборонено покидати без письмового дозволу спецкомендатури. Умови проживання були жахливі, працювати доводилось на фізично важких роботах, зокрема на будівництвах, рудниках, заводах, у колгоспах тощо. Лише протягом першого року після депортації померли понад 30 тисяч кримців.

Тим часом радянська влада здійснювала активне зросійщення Кримського півострова. Роками знищували чи викрадали пам'ятки кримськотатарської культури, спалювали книги, перейменовували населені пункти і переселяли до Криму російськомовних жителів СРСР. У 1945 році було скасовано автономію півострова.

Протягом 1945 – 1946 років 8 995 військовозобов'язаних кримських татар демобілізували з Червоної армії та вивезли до трудових таборів Уралу і Сибіру. Їм дозволили приєднатися до родин у спецпоселеннях лише у 1953 році, після смерті Сталіна.

У 1954 році з депортованих зняли частину обмежень, зокрема зняли з обліку спецпоселенців віком до 16 років, а також старших юнаків і дівчат, яких прийняли до навчальних закладів. Того ж року було скасовано закон про кримінальну відповідальність за втечу. У квітні 1956 року режим спецпоселень було скасовано, однак заборона повертатися до Криму все ще діяла до січня 1974 року.

Із другої половини 50-х років активізувалися національний і громадянський рухи заради відновлення справедливості для кримськотатарського народу. До 1979 року близько 15 тисяч кримців змогли отримати прописку в Криму. Часто люди, які не отримали прописку, оселялись у навколишніх областях, зокрема на Запоріжчині, Херсонщині, Кубані та ін.

Лише наприкінці 1989 року уряд СРСР визнав, що примусове переселення різних народів, включно з кримськотатарським, було незаконним і злочинним. Визнання ж депортації кримських татар геноцидом відбулось уже під час незалежності України, а саме у 2015 році. Однак на цей час кримці знову зіткнулись із новими репресіями після анексії Криму росією. Їхні будинки обшукують, а самих людей затримують у СІЗО або засуджують до позбавлення волі. За вісім років окупації з політичних мотивів убили понад 50 кримських татар.

Не менш складною є ситуація на тимчасово окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей. За твердженням голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, у кримців проводять обшуки, їх затримують і допитують, застосовуючи тортури. Активістів кримськотатарського національного руху вивозять до СІЗО у Сімферополі. Тож вкрай необхідно зупинити росію, яка продовжує знищення корінних народів на територіях, які їй вдається захопити.

***

P. S. Ілюстрація Українського інституту національної пам’яті. Посилання на сайт: https://uinp.gov.ua/.