Головна » 2010 » Лютий » 22 » БІЙ ПІД КРУТАМИ: ВІДОМЕ Й НЕВІДОМЕ
17:11
БІЙ ПІД КРУТАМИ: ВІДОМЕ Й НЕВІДОМЕ
 
Наша історія до цих пір приховує чимало «білих плям». Однією з таких «плям» є подія під Крутами. Історики досі так і не дійшли згоди, що ж це була за сторінка в українських хроніках, чого в цій трагічній події було більше – героїзму чи ганьби. Маючи на меті проаналізувати праці видатних істориків, що висвітлюють питання про бій під Крутами, я зіткнулася з тим, що у всіх моментах події є суттєва різниця. Виходить, що скільки істориків – стільки версій та теорій. Наприклад, Наталія Полонська-Василенко описує всього декількома рядками: «…Бахмач обороняв відділ київських юнкерів. На допомогу їм прийшов з Києва відділ студентів – 300 багнетів; вони були знищені під Крутами 28 січня. 27 зайнято Бахмач…» Орест Субтельний «…В оточення потрапив загін із 300 гімназистів, які загинули. Їхня смерть здобула їм почесне місце в українському національному пантеоні…». У працях радянських істориків, наприклад, Дубинського та Шевчука взагалі висвітлено героїзм та втрати більшовиків, а війська, які практично складалися з дітей, названо «бандою» Центральної Ради, «оскаженілими самостійниками», «реакційним студентством». Достовірних відомостей було і є дуже мало. Навіть аналізуючи свідчення очевидців, які брали участь у бою, були в одних окопах: Шарого – студента університету Св.Володимира, курсанта І-ї Української військової школи Михайлика, бійців студентської сотні – студента Лоського та гімназиста Лукасевича, можна бачити суттєві розбіжності щодо військової підготовки студентів, кількості та складу українських частин, окремих епізодів бою, навіть погодних умов. Велику плутанину вносять нині в моді так звані журналістські розслідування. Першими розбіжностями серед версій істориків є дата бою під Крутами. Як ми знаємо, що бій відбувся 29 січня 1918 року. Між тим, є думки, що бій відбувся 27, дехто вважає, що з 27 по 29. Є інформація, що Муравйов вже 28 числа підійшов до Дарниці і почав обстрілювати Київ, це послугувало детонатором повстання на заводі «Арсенал» в ніч з 28 на 29. Бій під Крутами був епізодом збройного конфлікту між Українською Народною Республікою та Радянською Росією. На станцію Бахмач ще 21 грудня для охорони кордонів України з півночі прибули дві українські сотні І-ї Київської юнацької школи ім. Б.Хмельницького. Згодом прибули ще дві юнацькі сотні. 27 січня прибула І-а сотня новоствореного Студентського куреня ім. Січових стрільців – сформована з добровольців – студентів Українського національного університету, Університету Св.Володимира, гімназистів старших класів укр. гімназій на чолі із сотником Омельченком. Загальна численність українських сил становила 20 старшин, близько 500 юнкерів, 115-130 чол. Студентської сотні, на озброєнні яких 16 кулеметів та саморобний бронепотяг. Командир – А.Гончаренко, є відомості, що під час бою до них приєдналися 80 добровольців з підрозділів Вільного козацтва. Більшовицькі угруповування налічували загін Єгорова (1300 чол.), Берзіна (3500 чол.), Кудинського (800 чол.), згодом ще приєднався І-й Петроградський загін. Ось тут спостерігаються розбіжності щодо кількості військових сил. Кількість коливається у більшовиків від 3-6 тис. чоловік, в українських силах від 300-до 600 чол. По-друге, йдуть суперечки про те, що юнаки були необстріляні і не тримали зброї у руках, крім того, мали ледь не по 3 обойми на гвинтівку, при цьому героїчно оборонялись, йшли в штикові атаки і нанесли супротивнику неймовірні втрати близько 300 чол. І це з 3 обоймами? Їх не вистачить навіть на півгодини. А Гончаренко тримався до вечора і це факт. Військовий історик Ярослав Тимченко запевняє, що юнкери були добре підготовлені і оборонялись вміло, влучно стріляли. Російський історик Пармен Посохов вважає, що Студентський курінь січових стрільців складався із студентів-фронтовиків, які були зачислені у Вуз за особистим наказом Грушевського, а та сотня, яка потрапила у полон дійсно складалася з новобранців, студентів 1 курсу, 17-18-річних хлопчаків. Крім того, щодо озброєння – одні історики вважають, що юнкери були озброєні лише багнетами, інші – гвинтівками з 3 обоймами патронів, дехто доводить, що мали на озброєнні від 16-18 кулеметів та саморобний бронепотяг з гарматою. Студентський курінь був поділений на 4 чоти по 28-34 чол., 3 з них зайняли оборону в окопах, четверта складалася з тих, хто був наймолодший і не вмів стріляти, вони перебували в резерві. Бій розпочався о 9 год. І тривав декілька годин. Гончаренко віддав наказ відступати до ешелону. Забравши вбитих та поранених, близько 17 год. біля ешелону зібралися укр. підрозділи. Незабаром з’ясувалось, що не вистачає однієї чоти студентів, яка була в резерві і стояла ближче до станції. Відступаючи у сутінках, вони вийшли на станцію Крути, яка була вже зайнята червоноармійцями і потрапили в полон. Коли командуючий загонами більшовиків Єгоров дізнався про втрати , які понесли його підрозділи (не менше 300 чол.), то наказав стратити полонених. Їх розстріляли в дворі ст. Крути надвечір. І тут знову розбіжності. Пармен Посохов доводить, що в день розстрілу полонених посадили під арешт, а 7 поранених відправили до шпиталю у Харків. На ранок комісари Лапідус і Моісеєв були здивовані, що юнаків розстріляли. Чому? Дало наказ вище командування, тобто сам Муравйов. Він доповів командуванню, що під Крутами розбито відбірні війська ЦР на чолі з Петлюрою. А тут доказ – 27, практично, дітей. Тому розстріляли розривними кулями, щоб понівечити тіла і вік розстріляних неможливо було б визначити. Тут легенда породжує легенду. Багато істориків стверджують, що юнаків перед розстрілом катували, кололи багнетами, виколювали очі. Тимченко стверджує, що юнкерів не катували, що дані ексгумації не підтверджують катувань. Відомо, що студент Шульгін був захоронений, обійнявшись зі своїм товаришем Наумовичем. Загальні втрати українців сягали близько 250 чол., з них втрати студентської сотні близько 80 чол. (27 розстріляних, 10-12 вбитих в бою, 35-40 поранених, 7 полонених). І тут теж думки істориків розходяться. Дорошенко називає імена 11 загиблих, хоча зазначає, що 27 були розстріляні, а декілька студентів загинуло раніше. В 1958 році в Мюнхені та Нью-Йорку у видавництві «Шлях Молоді» було надруковано результати 40-річного дослідження Збаражського «Крути. У 40-річчя великого чину 29 січня 1918- 29 січня 1956». В списку зазначено 18 чоловік. Аверкій Гончаренко у рапорті доповів, що загинуло 280 чоловік, для перезахоронення приготували 200 гробів, але знайшли лише 27 тіл. Виникає питання: а де ж решта? На сьогодні відомі прізвища 20 студентів – Українського народного університету: Борозенко-Кононенко, Головащук, сотник Омельченко, Пурик, Сірик, Чижів, Шерстюк; Університету Св.Володимира: Андріїв, Божко-Божинський, Дмитренко, Лизогуб, Попович, Шульгін; гімназисти Кирило-Мефодіївської гімназії- Ганкевич і Гнаткевич; прапорщики – Кольченко, Піпський, Соколовський, Сорокевич, Тернавський. Їхні тіла було перезахоронено 19 травня 1918 року на Аскольдовій могилі. Існує також чимало версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Одні історики звинувачують керівництво, яке нібито кинуло напризволяще юнаків. Інші відстоюють думку про те, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напрямку і туди мали направити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С.Петлюрою, але в ніч на 29 відбувся більшовицький заколот у Києві і війська було знято з фронту. Так чи інакше, хочу зазначити, що достовірних відомостей про фактичну сторону бою не існувало чи, принаймі, досі не виявлено, не виявлено жодних офіційних політичних або військових документів про чисельність військ, озброєння, командування, втрати й ін. дізнавалися про це все, в основному, з спогадів. В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувались як зрадники, або просто замовчувались. Деякі дослідники вважають, що трагедія під Крутами увійшла в історію лише тому, що серед розстріляних студентів був племінник міністра внутрішніх справ УНР, члена ЦР Олександра Шульгина – Володимир Шульгин. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і розбили на цьому місті парк. Про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990 роках, коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. 2006 року Меморіал пам’яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили. Автор меморіалу – Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник, як насипний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10 метрову червону колону. Вона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч з пам’ятником викопане озеро у формі хреста. Пам’ятник був понівечений вандалами у ніч на 21 травня 2007 р. Готуючи цей матеріал, я не мала на меті обчорнити пам'ять героїв Крут. Навпаки, я проаналізувала деякі історичні джерела для того, щоб ми задумались над тим, що історичні події дедалі більше відходять у минуле і дедалі важче дослідити і відтворити правдивість подій. Тому ми маємо берегти пам'ять героїв, а не обливати брудом. І хочеться сказати тим дослідникам, які стверджують, ніби є більш масштабніші і вагоміші битви, ніж Крутянська, що саме після Крут українці усвідомили, що незалежність Батьківщини виборюється у жорстокій, кривавій боротьбі, виборюються не лише руками дорослих, але й дітей. І саме в цьому полягає глибокий символічний зміст цієї непересічної події.
 
Науковий працівник музею М.Островського Никонова Н.В.
Переглядів: 841 |