МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Щорічно в Україні 18 травня вшановуємо пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу. Також у цей день на загальнодержавному рівні ми згадуємо про один з найбільших злочинів радянського режиму – депортації кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму.

Загальна кількість вигнаних становила близько 200 тисяч осіб, при тому, що 191 тисячу було виселено у перші два дні.

Офіційною підставою насильницьких переселень кримських татар було їх звинувачення в «зрадницьких діях проти радянського народу», колабораціонізмі з німецькими окупантами та масовому дизертирстві з лав Червоної армії. Обидва закиди були адресовані Лаврентієм Берією у доповідних записках Сталіну у квітні-травні 1944 року. Окрім того, у своїх листах Берія і висловив пропозицію виселити все кримськотатарське населення з прикордонної околиці Радянського Союзу до Узбекистану.

з Листа наркома внутрішніх справ Л.П. Берії Й.В. Сталіну про доцільність депортації кримських татар в Узбекистан від 10.05.1944

«Учитывая предательские действия крымских татар против советского народа и исходя из нежелательности дальнейшего проживания крымских татар на пограничной окраине Советского Союза, НКВД СССР вносит на Ваше рассмотрение проект решения Государственного Комитета Обороны о выселении всех татар с территории Крыма.

Считаем целесообразным расселить крымских татар в качестве спецпоселенцев в районах Узбекской ССР для использования на работах как в сельском хозяйстве — колхозах, совхозах, так и в промышленности и на строительстве».

В очах радянського керівництва таким способом татари повинні були спокутувати свою провину за т.зв. допомогу Гітлеру у війні проти СРСР. Слід тут зауважити, що їхній внесок у війні на боці Радянського Союзу спеціально применшувався радянськими істориками. За підрахунками у Червоній армії та партизанських загонах воювало вдвічі більше кримських татар, ніж на боці Німеччини. Хоча після розкуркулення, Голодомору, насильницької колективізації, репресій 1937–1938 років та русифікації в мовно-релігійній сфері вибір – на чиїй стороні воювати – був очевидним. Однак, незважаючи на жодні цифри і нагородні листи, радянська влада під гаслом «зрадників Батьківщини», посіпак і наймитів нацистів (ці образи, як відомо, досить часто використовувались пропагандою) все-таки проводила агітацію серед інших мешканців Криму за виселення кримських татар.

При цьому усе вищезазначене було лише приводом для їх депортації. Справжньою метою радянської влади була етнічна чистка Кримського півострова, кульмінаційним актом якої мала бути його російська колонізація, розпочата ще Катериною ІІ у 1783 році. Про це додатково свідчать депортації майже всіх інших народів Криму: греків, болгар, вірмен, караїмів, курдів і т.д.

До однієї з неофіційних (офіційною була лише одна – зрадництво) причин переселень, яка також заслуговує на увагу, науковці відносять багатовікові зв’язки кримських татар з Туреччиною. «Неблагонадійність» кримськотатарського народу заважала Сталіну створити на півострові надійний післявоєнний плацдарм проти «нейтральної» союзниці нацистської Німеччини. До того ж, враховуючи характер відносин СРСР і Туреччини в роки Другої світової війни, можна припустити, що він був одним із факторів, який вплинув на прийняття рішення про депортацію інших північнокавказьких і тюркських народів: чеченців, інгушів, балкарців, карачаївців і турків месхетинців.

Перебіг операції вигнання, як і її наслідки, для кримських татар була катастрофічними. Під час самого транспортування загинуло близько 8 тисяч осіб, більшість з яких – діти і літні люди. Зі спогадів тих, хто пережив депортацію, відомо, що у дорозі їх годували рідко, а у деяких ешелонах отримували їжу лише на другому тижні шляху. Найпоширенішими причинами смерті під час операції були спрага та поширення інфекцій – тифу, дизентерії та малярії.

Офіційно депортація охопила кожну кримськотатарську родину. Їхня мова, як і їхня національність повинна була взагалі зникнути з етногеографічної карти світу. Лише у 1989 році, наприкінці «перебудови», Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, що зазнали насильницького переселення...». Протягом наступних чотирьох років на свою історичну Батьківщину повернулось близько 250 тисяч кримських татар.

Однак це була лише символічна перемога. Жоден з них не отримав компенсації за втрачене майно, не говорячи про загублені долі. Незалежна Україна лише у 2015 році (вочевидь, підштовхнула на це анексія Росією Криму) спромоглася визнати дії сталінського режиму геноцидом. Сьогодні ж наша держава закликає офіційно визнати депортацію кримських татар 1944 року міжнародним злочином.