Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Февраль 2022  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Суббота, 02.07.2022, 13:34
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


13:07
18 лютого минає 7 років від Дебальцівської операції сил АТО

18 лютого минає 7 років від Дебальцівської операції сил АТО у 2015 році - одна з найтрагічніших сторінок російської збройної агресії на Сході... Вона назавжди увійшла в історію, показавши цинізм, жорстокість, безпринципність та підступність російських окупантів.

За офіційною версією, цього дня Збройні сили України разом із Національною гвардією України завершили операцію із «планового та організованого» виводу підрозділів з оточення.

За інформацією Генштабу ЗСУ, штурм міста стратегічного значення, що є великим залізничним вузлом, відбувався за підтримки кадрових військових Росії. У боях брали участь до восьми російських батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів.

Інформація, що сили АТО опинилися в оточенні, почала надходити на початку лютого. 7 лютого ЗСУ залишили село Рідкодуб, а 9 лютого бойовики й російські війська взяли під контроль село Логвинове, а з ним і дорогу з Дебальцевого на Артемівськ, якою забезпечували наші сили в місті.

12 лютого досягнуті так звані другі Мінські домовленості, які передбачали повне припинення вогню з 15 лютого 2015-го. Після встановлення умовного перемир’я бойовиків перекинули у Дебальцеве, яке вони називали своїм внутрішнім районом. Як наслідок посилилися обстріли опорних пунктів українських сил. Додаткових резервів для їх підтримки в Дебальцеве майже не було. За таких умов Генштаб ЗСУ вирішив 18 лютого вивести всі підрозділи з району. Через морози планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами.

Відведення військ тривало двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових бронемашин та артилерії. Також організовано маршрут, де імітувався рух колон. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого відбувався у кілька етапів і тривав кілька діб. Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по річці Луганка. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, але без успіху. Загалом активні бої там продовжувалися до 21 лютого.

Подробиці виведення українських підрозділів з Дебальцевського виступу 18 лютого 2015 року за спогадами учасника цих подій, шепетівчанина, який був командиром 5-ї роти 2-го резервного батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, капітана Ореста Юзвенка.

«Увечері 13 лютого частина роти була піднята по тривозі. Підкріплена 50 контрактниками, команда із 120 осіб вирушила до Слов’янська, де у штабі АТО ми отримали наказ увійти в місто Дебальцеве. Під постійними обстрілами на звичайних автомобілях-«вахтовиках» польовими дорогами у темряві ми пробиралися у Дебальцеве. Їхали через мінні поля з вимкненими габаритними вогнями,підсвічуючи тільки «стопами» автомобіля, який їде позаду.

У Дебальцевому ми отримали наказ зайняти залізничний вокзал. Частина підрозділу поїхала на «зачищення» території, інша зайняла оборону біля вокзалу. За кілька годин прилетіли російські снаряди, випущені «Градами». У режимі постійних мінометних обстрілів ми провели дві доби, після чого була надана команда відійти на один кілометр і вирівняти лінію оборони. За цей час підрозділ не втратив жодної людини, лише два бійці отримали незначні поранення.

Вісімнадцятого лютого, о другій годині ночі, надійшла команда залишити позиції. Місце збору колони було на околиці Дебальцевого. Там ми побачили десятки одиниць залишеної військової техніки, танки, бронемашини, майно. Проходячи повз ГАЗ-66, я здивувався: чому в автомобілі не вимкнули двигун? Відійшовши від нього на 10-15 метрів, почув потужний вибух… Інакше, як Дивом Господнім, не назвеш те, що моя група, пройшовши повз замінований автомобіль, не постраждала.

Основна колона рухалась ґрунтовою дорогою. За людьми, які сиділи на танках та бронемашинах, не видно було самих машин, автомобілі також були ущерть заповнені бійцями. Колона розтягнулась приблизно на два кілометри. Коли мої підлеглі «розсілися», я заліз на танк, який, проїхавши трохи, забуксував, бо закінчилась солярка. Далі я йшов пішки.

Техніки, яка зламалась чи була підбита, чи у якій закінчилось дизпаливо, було дуже багато. З нашої колони неушкодженою залишилась половина техніки.

Але найжахливіше було попереду, коли колона зайшла у яр. На позиціях вгорі відкрито стояли два російські танки і дві самохідні артилерійські установки. Вони з висоти вели прицільний вогонь по колоні українських військовослужбовців. Це був просто розстріл, схожий на тир з мішенями, що рухаються. Коли колона піднімалась на гору і потім знову спускалась в яр, російські танки пересувались і знову займали зручні позиції. Той жах, який відбувався, не можна порівняти ні з чим. Коли танки, БТРи, БМП та автомобілі після прямих потраплянь снарядів та мін вибухали, тіла людей розлітались у різні боки.

З автомобілів, які перевозили бійців, неушкодженим доїхав один. Масштаби катастрофи вражаючі. Слів не вистачає, щоб передати те, свідком чого я був. Пізніше, розмовляючи з людьми, які пережили пекло під Іловайськом, я почув один вислів: «Іловайськ «курить» у порівнянні з Дебальцевим».

Я з групою, що налічувала приблизно 30-35осіб, продовжував рухатися польовими дорогами, ярами, пагорбами під постійними мінометними обстрілами. Тричі натрапляли на російські засідки. Під свист танкових снарядів та крупнокаліберних снайперських куль ми пройшли пішки близько 30 кілометрів. Не знаю, як Господь вивів нас своїми дивними стежками. Я не маю слів, щоб висловити Йому свою вдячність.

Дійшовши до першого населеного пункту, я побачив як щонайменше десять наших танків готувались до відступу, замість того, щоб забезпечувати вихід колони українських вояків. Як стало відомо, операцією під Дебальцевим керував генерал Муженко – автор битв під Іловайськом та у Донецькому аеропорту. Цим усе сказано.

Коли росіяни почали заходити у село, я разом з бійцями «Донбасу» бусом виїхав у село Кутове. Там зустрів 10 своїх хлопців, решту - в Артемівську, Слов’янську, Харкові. Із 66 бійців моєї роти, які зайшли у Дебальцеве, на той момент з оточення не вийшли десятеро – четверо потрапили у полон, чотирьох було поранено, доля двох досі не відома.

Нині у мене є одне запитання: «Хто відповість за іловайську і дебальцівську трагедії, трагедію у Донецькому аеропорту та в інших випадках зради?».

Пишу тому, що репортажі, які ви бачите з екранів телевізорів, суттєво відрізняються від правди, очевидцем якої був я і сотні моїх побратимів. Я переконаний: те, що відбулося у Дебальцевому, є зрадою. Ціна, яку заплатив український народ, непомірно висока.

Для мене дата 18 лютого буде моїм другим днем народження».

Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, під час бойових дій у районі Дебальцевого у період з 15 січня по 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 — узято в полон, 18 зникли безвісти. За час оборони Дебальцевського виступу загинуло 136, було поранено 331 військовослужбовець ЗСУ.

За підрахунками волонтерів Книги пам’яті загиблих за Україну, із 25 січня по 18 лютого 2015 року на Дебальцевському напрямку загинули 268 українських військових із більш як 30 підрозділів.

09 лютого 2015року поблизу села Логвинове, евакуйовуючи поранених з Дебальцевого, загинув наш земляк Балюк Михайло Борисович, санітар 7-ї окремої автомобільної санітарної роти, Народний Герой України, кавалер ордена «За мужність» III ступеня, на жаль, посмертно.

Глибока повага та вдячність за незламність тим, хто побував у пеклі поблизу Дебальцевого.

Схиляємо голови в пошані перед світлою пам'яттю тих, хто загинув під Дебальцево.

Фото з фондів музею.

 

Переглядів: 46 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0