МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

12 січня виповнюється 50 років від початку хвилі масових арештів українських дисидентів радянською владою. Цей день також називають “арештована коляда”, або різдвяні чи січневі погроми.

У радянський «атеїстичний» час навіть традиційне святкування Різдва — колядування і щедрування — було причиною конфлікту із владою. Однак, шістдесятники намагались відроджувати українські традиції, виступали проти атеїстичної пропаганди, заборони відзначення релігійних свят, зокрема Різдва Христового.

Організаторами Різдвяного вертепу 1972 року була дисидентська молодь зі Львова та Києва, яка чинила виклик політиці викорінення українських національних традицій. Щоб не привертати зайвої уваги, колядували не на саме Різдво, яке радянська влада забороняла святкувати, а з 31 грудня на 1 січня.

У вертепах брали участь подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, психолог Михайло Горинь та його дружина педагог Ольга Горинь, педагог і літературний критик Володимир Іванишин, Марія Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, учителька Любомира Попадюк, художник Богдан Сорока із дружиною Любою, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар'ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус та ін. Загалом у вертепі взяло участь близько 45 осіб, з-поміж них і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався. Вертеп завершився масовими переслідуваннями та арештами…

Влада розуміла, що звинувачувати дисидентів у недотриманні атеїстичних принципів радянської держави та відзначенні релігійних свят є дріб'язковим, а для проведення масових арештів було потрібно більш вагому причину, ланцюжка, який би дозволив довести "зв'язок націоналістичного підпілля в Україні із закордонними українськими центрами та організаціями". Тому КДБ надіслало спеціальне повідомлення секретарю ЦК Компартії України Петрові Шелесту про початок операції «Блок».

Спецоперація “Блок”, розпочата КГБ ще із середини літа 1971 року, з метою нейтралізації української еліти, придушення демократичного руху та припинення розповсюдження самвидаву. Приводом для арештів дисидентів стало затримання 4 січня громадянина Бельгії, члена Спілки Української Молоді Ярослава Добоша, якого КГБ змусило “покаятися” у виконанні шпигунського завдання між закордонними антисовєцькими центрами та дисидентами в Україні.

12 січня 1972 р. розпочалася акція проти провідних діячів опозиції. Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів - Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін. У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.

Арешти тривали впродовж 1972 і 1973 років, тоді арештували, за даними дослідників, близько 90 осіб. Під час допитів в арештованих намагалися вивідати інформацію про зв'язки з іншими учасниками дисидентського руху обмін самвидавними брошурами, поіменний список учасників новорічної коляди, їхні зв'язки з іноземцями. Декого навіть звинувачували у шпигунстві.

Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким. Використовували також систему "каральної медицини" - оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях.

Вже 19 січня 1972 р. бюро Львівського обкому КПУ заслухало повідомлення начальника львівського КҐБ М. Полудня "Про оперативно-чекістські заходи, проведені 10-13 січня щодо заарештованих Я. Добоша і громадян Львова та області, які займались антирадянською агітацією та пропагандою".

Влітку та восени відбулися судові процеси. Арештовані були засуджені за ст.62 Кримінального кодексу УССР “Антирадянська агітація та пропаганда”.

Львівський обласний суд звинуватив затриманих дисидентів у "виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи, ініціативі створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої".

Усі отримали вироки позбавлення волі терміном на п’ять-сім років у таборах суворого режиму та три-п’ять років заслання.

Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепів був спрямований на нейтралізацію інтелектуальної еліти дисиденства, розправою з найактивнішими лідерами й для залякування решти. Ці події перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву…

1975 року з ініціативи В’ячеслава Чорновола дисиденти почали відзначати 12 січня як День українського політв’язня.

На фото: Різдвяний вертеп у Львові 1972 року. Фото з кримінальної справи Стефанії Шабатури

1972

Більше: Електронний архів Українського визвольного руху —https://avr.org.ua/viewDoc/27665