Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Июнь 2022  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Понедельник, 04.07.2022, 08:10
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


15:27
105 років від початку Українських визвольних змагань

Минуло 105 років від початку Українських визвольних змагань, які стали важливими для українців завдяки проголошенню Української Народної Республіки. Як зазначив український історик Георгій Касьянов, саме тоді назва «Україна» стала офіційною назвою держави, а «українське питання» було поставлене у центр світової політики.

Радянська пропаганда завжди перекручувала події Української революції, щоб подати це як громадянську війну. І через століття фактично нічого не змінилося, оскільки російська пропаганда, як спадкоємиця радянської, із 2014 року вдавала, наче на Донбасі не російсько-українська війна, а громадянська.

«По цілому світі прокотилось і прогриміло ім’я України, що змучена і окрадена повстала до боротьби за своє людське право. Кілька років цілий світ чув і чує й тепер ім’я України, це веде до того, що світ таки пізнає справу нашу, визнає її за справедливу і своєю опінією підтримуватиме існування України, як рівноправного члена всесвітнього суспільства» – такими словами український громадський та політичний діяч Микита Шаповал окреслив резонанс, який мала революція у світі протягом 1917-1921 рр. Наскільки важливими залишилися ці слова і після сторіччя, коли український народ знову веде боротьбу за існування України на карті світу. На прикладі сучасності ми можемо бачити, як увесь світ чує і знає, що таке незламний український дух.

Поштовхом до розгортання національно-визвольного руху в Україні стали лютневі події, які сприяли утворенню національного центру – Української Центральної Ради, яка прагнула об’єднати всі українські організації на основі спільної вимоги – надання Україні автономії. Наступним важливим етапом для розвитку ідеї захисту української державності стали військові з’їзди, завдяки яким були закладені основні підвалини для подальшої розбудови Української національної армії. За період революції протягом 1917 року було скликано три військових з’їзди: перший – 18 травня, другий – 18 червня, третій – 20 жовтня.

Із цією метою Центральна Рада за ініціативи Українського Військового Організаційного комітету 18 травня скликала перший військовий з’їзд. Він визнавав Українську Центральну Раду, підтримав вимогу національно-територіальної автономії України, призначення при Тимчасовому уряді міністра у справах України,створення крайового органу, організацію української армії. Також учасниками з’їзду було обрано Український військовий комітет, на чолі якого був Симон Петлюра. Перший Український військовий з'їзд ухвалив ряд рішень, які мали важливе значення для розвитку національного руху в Україні та поза її межами. Одночасно він сприяв зростанню національної свідомості військових-українців і відіграв значну роль у розгортанні боротьби за створення українських національних частин.

Як зазначив політичний діяч Павло Христюк у своїй праці «Замітки і матеріали до історії Української революції»: «…з’їзд цей, як і пізніші військові з’їзди і взагалі весь військовий український рух, відіграв досить визначну роль в українській визвольній боротьбі. Стоячи на становищі єдності загальноросійського революційного фронту і уділивши багацько уваги скріпленню фронту і піднесенню його боєздатності, зокрема спинившись докладно на справі боротьби з дезертирством і не захоплюючись самостійницькими гаслами».

Другий Всеукраїнський військовий з’їзд розпочався 18 червня 1917 р., незважаючи на заборону тодішнього військового міністра Росії О. Керенського. В. Винниченка обрали головою з’їзду. У перший день прибуло 1976 делегатів, які представляли 1 732 442 вояків-українців. Пізніше число делегатів зросло до 2500. З’їзд схвалив політичну лінію Центральної Ради, рекомендував їй «негайно приступити до твердої організації краю у згоді з національними меншостями». Учасники форуму приділили значну увагу проблемам українського руху в армії. Утворений першим з’їздом Український генеральний військовий комітет при Центральній Раді (18 членів на чолі з Симоном Петлюрою) доповнили ще 10 осіб.

Діяльність УВГК здобула повну підтримку, розроблений ним статут Генерального комітету було схвалено делегатами.

Витяг із резолюції Другого військового з’їзду:

«1) поставити на увагу Тимчасовому Російському урядові, що коли він дорожить збереженням здобутків революції по всій Росії, а, зокрема, спокоєм і планомірною організацією народних мас на Україні, то першим засобом для цього є одміна постанови Уряду в справі домагань, які були представлені йому Центральною Українською Радою і негайно признання тих домагань;

2) пропонувати своєму вищому представницькому органові, Центральній Українській Раді, в цій справі до уряду більше не ввертатись і негайно приступити до твердої організації краю в згоді з національними меншостями, – цебто до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу, яко єдиного способу врятувати Україну і всю Росію від безладдя та загибелі.

З'їзд зі свого боку забезпечує найактивнішу рішучу піддержку Центральній Раді в усіх її заходах і кличе весь організований український народ одностайно і неухильно виконувати всі її постанови.»

В інших резолюціях Генеральному військовому комітету доручалося «опрацювати докладний план переведення українізації» війська і вжити всіх заходів для його негайного впровадження в життя. З’їзд висловився за те, щоб усі новобранці, призвані до війська з території України, проходили службу на її території або на Чорноморському флоті. На з’їзді було обрано Тимчасову військову раду у складі 130 осіб, що увійшла до Української Центральної Ради за аналогом Всеукраїнської ради селянських депутатів. 23 червня, в останній день роботи військового з’їзду, Центральна Рада вперше оприлюднила Перший Універсал, що проголошував автономію України. Саме діяльність з’їзду спонукала Центральну Раду до проголошення І Універсалу.

Дослідник Владислав Верстюк вказав у своїй праці «Українська революція 1917–1921 рр. на сторінках „Енциклопедії українознавства“», що: «ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд насамперед відіграв надзвичайно важливу політичну роль, він продемонстрував потужну підтримку Центральної Ради з боку майже двох мільйонів військових… Немаловажним було й те, що з’їзд, з одного боку, продемонстрував рішучість українських сил щодо радикальних дій, але з іншого – давав зрозуміти, що ці сили не прагнуть повного розриву стосунків, апелюють до уряду, мають бажання до спільної праці та не є деструктивними, сепаратиськими силами».

Другий Всеукраїнський військовий з'їзд, який приділив значну увагу національним і політичним питанням і став тим форумом, спираючись на який керівники УЦР проголосили акт величезної ваги для українського народу –Перший Універсал, відіграв значну роль у розвитку національного визвольного руху. З'їзд сприяв процесу українізації військових частин, дальшому будівництву національної армії.

Протягом 20-30 жовтня 1917 р. у Києві проходив Третій Всеукраїнський військовий з’їзд під головуванням Д. Лебединця за участі трьох тисяч делегатів від фронту, тилу і флоту. На з’їзді з доповіддю виступали М. Грушевський, М. Ковалевський та інші. Було ухвалено рішення «негайно проголосити повну незалежність України і приступити до створення Української армії». Було обговорено стан українізації у військах і ухвалено відповідну резолюцію, у якій вимагалося реформувати армію за національно-територіальним принципом. Форум висловився за негайне проголошення Центральною Радою демократичної республіки в українських етнографічних межах, узяття Центральною Радою і Генеральним секретаріатом усієї повноти влади у свої руки, скликання суверенних Установчих зборів, які повинні ствердити республікансько-демократичні форми правління в Україні. У результаті 26 жовтня делегати ухвалили рішення на певний час припинити роботу з’їзду. Через чотири дні Українська Центральної Рада проголосила Третій Універсал, у якому сповістила, що «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою».

Доречним буде наголосити, що багато російських вчених негативно ставляться до терміна «Українська революція». Як на промовистий приклад можна послатися на статтю І. Михайлова «Украинская революция», или Революция на Украине?», у якій він «Українську революцію» називав міфом і піддав різкій критиці дослідження українських учених, які вивчають добу Української революції. Дещо іншою була позиція В. Булгакова у статті «Семнадцатый век и семнадцатый год», опублікованій у журналі «Родина». Автор зазначав: «Революційні події на Україні 1917–1921 роках тепер часто називають "самостійною національною революцією"». Проте сучасні дослідження українських істориків доводять, що маніпулятивна історіографія російської держави не відповідає історичній дійсності, і їхнє трактування історичних фактів спирається на відповідність раніше сформованих пропагандистських наративів.

Отже період Української Народної Республіки, очолюваної Центральною Радою, увійшов в історію України як один із найбільш драматичних і суперечливих. Але без українського військового руху, зокрема у формі військових з’їздів, не було б і чотирьох Універсалів Центральної Ради. Тогочасний військовий чинник давався взнаки упродовж всього періоду її правління. Військові з’їзди додали провідним українським колам віри в перемогу та спонукали до рішучих кроків. Тут мали місце серйозні успіхи і фатальні прорахунки. Визвольні змагання мали велике історичне значення, адже протягом 1917-1921 рр. було об’єднано сотні тисяч патріотів у боротьбі за державність, а також у роки революції українська самостійність, яка була мрією багатьох борців за визволення – стала історичним фактом. Події Української революції стали уроком для наступних борців за звільнення України. Минуло понад 100 років від подій визвольних змагань, однак наші сучасники продовжують боротись за незалежність нашої держави.

Тож можна цілком погодитися з думкою відомого українського мислителя Івана Лисяка-Рудницького: «Українська революція не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство, вона створила Україну як модерну політичну націю».

На фото: Посвідчення С. Петлюри, члена Генерального військового комітету для участі у ІІ Всеукраїнському військовому з'їзді. 1917 р.

Немає опису світлини.

Переглядів: 20 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0