МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

#З_фондів_музею

29 липня, рівно 100 років тому, голова Раднаркому УСРР і член політбюро ЦК КП(б)У Християн Раковський на засіданні політбюро заявив: «…ми у що б то не стало повинні дати Півночі 60 млн». Таким чином, відбулось офіційне приречення українського селянства на голодну смерть, перші випадки якої були зафіксовані у жовтні 1921 року.

У 2013 році музей отримав у свою колекцію поштово-благодійну марку УСРР «Допомога голодуючим». Випущена у червні 1923 року з метою збору коштів на боротьбу з наслідками голоду, вона слугувала додатковим ілюстративним й текстовим підтвердженням існування в Україні голоду.

Сам його факт і масова смертність серед українських селян, які були спричинені насильницьким вилученням більшовиками зерна, тривалий час замовчувались. У січні 1922 року у секретній доповідній записці голові Політбюро ЦК РКП(б) Леніну Х. Раковський писав про «неможливість далі заплющувати очі перед жахами голоду в українських губерніях».

Однак, незважаючи навіть на це, верхівка партійно-радянського апарату не збиралась відступати від своїх геополітичних амбіцій. З врожаю, зібраного того ж року, з України продовжували викачувати хліб на забезпечення потреб Червоної Армії та промислових центрів Російської Федерації. Зокрема, у 1922 році закордон (в тому числі і до Росії) було вивезено понад 20 млн пудів зерна.

Серед засобів, на які погодилась пристати радянська влада для подолання наслідків голоду, вирішальною була допомога закордонних організацій. Окрім цього, з метою додаткового надходження коштів на потреби для голодуючих влада випустила серію спеціальних поштово-благодійних марок. Хоча й надруковані вони були лише через півтора року (!) після висвітлення проблеми голоду у пресі. Зауважимо також, що Україна була останньою серед радянських республік, яка випустила відповідні поштові знаки.