Сумнозвісний указ
«Коли зникає народна мова - народу нема більше!..
Відберіть у народу все - і він усе може повернути,
але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її;
нову батьківщину навіть може створити народ,
але мови ніколи: вмерла мова в устах народу - вмер і народ.»
Костянтин Ушинський
Українська мова протягом декількох століть зазнавала безліч переслідувань. Її забороняли, обмежували, переслідували різноманітними указами, циркулярами, законами, навіть проголошували анафему. Найбільше таких заборон надходило з Російської імперії, менше від польського сейму та Австро-Угорщини.
Мовне питання завжди набувало додаткової політизації та використовувалося в певних цілях різних правлячих систем та ідеології.
Нагадаємо події 144-річної давнини, коли російським царем Олександром ІІ був ухвалений так званий Емський указ. Це відбулось в німецькому курортному містечку Бад-Емсі 18 травня 1876 року. Російський монарх вніс правки і підписав підготовлений спеціальною урядовою комісією рекомендаційний документ, який доповняв Валуєвський циркуляр 1863 року і фактично оголошував українську мову та літературу поза законом. Нижче наведені деякі правки від Олександра ІІ:
«В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным принять впредь до усмотрения, следующие меры:
…4. Поддержать издающуюся в Галичине, в направлении враждебном украинофильскому, газету «Слово»…
…5. Запретить газету «Киевский Телеграф» [дописано: «В соображении вредное влияние газеты».]...
…10. Закрыть на неопределенный срок Киевский Отдел Императорского Географического Общества и допустить затем открытие его вновь, с предоставлением местному Генерал-Губернатору права ходатайствовать о его открытии, но с устранением навсегда тех лиц, которые сколько-нибудь сомнительны в своем чисто русаком направлении…
…11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов [дописано: «Выслать из края с запрещением въезда в Южную губернию и столицы под секретное наблюдение»]».
Цей сумнозвісний указ фактично розширював перелік заборон публічного вжитку та поширення української «малоросійської» мови. Імператорський рескрипт забороняв: друкувати і ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою (байдуже, оригінальні це твори, переклади з іноземних мов); ставити українські театральні вистави; влаштовувати концерти з українськими піснями; викладати українською мовою в початкових школах.
Але що ж спонукало до появи такого документу?
Справа в тому, що російський монарх був стурбований загрозою територіальної цілісності Російській імперії, тобто, можливої втрати українських земель. Активно почали посилюватися націоналістичні настрої в Києві, Чернігові, а також Галичині. Стрімкого поширення набув потік українофільських публікацій з закликами до возз’єднання Наддніпрянщини і Галичини та об’єднання одного народу. Велике занепокоєння викликав вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», опублікований ще в 1863 році у львівському часописі «Мета», якому судилося в майбутньому стати гімном України.
Саме тому, наприкінці 19 століття Російською імперією були введені жорсткі заходи щодо існування української мови. Порушення тих правил передбачало суворі покарання - аж до заслання, і навіть смертну кару. Імперія наполягала на тому, що українці є не чим іншим, як… «частиною великого російського народу».
Але усі ці заходи, спрямовані проти українства, лише посилили національно-визвольну боротьбу та об’єднали українську інтелігенцію. Цвіт української нації - Михайло Коцюбинський, Іван -Левицький, Панас Мирний, Леся Українка, Михайло Драгоманов та багато інших почали видавати свої твори закордоном. Іван Нечуй- Левицький пізніше напише, що Емський указ завдав відчутного удару по українському культурному рухові та став одним із проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, перекресливши факт існування 25-мільйонного українського народу.
Дія Емського указу продовжилась до17 жовтня 1905 року, а потім він втратив чинність, так як наступний імператор Микола II видав так званий Маніфест громадянських свобод.
Нажаль, деякі українці й досі не готові аналізувати події минулого, тому для спільних роздумів хочу залишити цитату українського політика: «Скільки україномовної території, стільки й української державності».
(Фото взято з мережі Інтернет)
Юзлова Марія, заступник директора
Музею пропаганди
|
