Селянський «майдан» на Шепетівщині. Лютий-березень 1930 р.
90 років тому на теренах північної частини Хмельниччини відбулися масові селянські виступи проти колективізації. Згодом ці виступи переросли у антирадянські повстання. Фактично з нашого регіону вони поширилися на всю радянську Україну і тривали аж до осені 1932 р. Лише з початком голоду 1932-1933 рр. ці повстання згасають. Сьогодні деякі історики називають ці заворушення селянським «майданом». Про причини, хід подій та наслідки антиколгоспних виступів на Шепетівщині мова піде далі.
У листопаді 1929 року Йосип Сталін публікує статтю «Рік великого перелому». У ній вождь зазначав, що почався масовий колгоспний рух. Одразу після цієї статті пленум ЦК ВКП(б) проголосила курс на колективізацію сільського господарства, за яким упродовж 1930-1931 років абсолютна більшість господарств повинна була перетворитись на сільський пролетаріат – колгоспників. Вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі. Тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства.
В Україні, найбільше захотів відзначитися Шепетівський окружний комітет партії. На початку січня 1930 року пленум окружкому без обговорення прийняв рішення «до 7 листопада 1930 року – чергової річниці Жовтневої революції, - колективізувати всі бідняцькі і середняцькі господарства округу». Секретар окружкому комітету партії Присяжнюк, тут же відправив телеграми–блискавки ЦК КП(б)У і Наркозему СРСР такого змісту: «Пленум ОПК 13 січня оголосив округу «округою суцільної колективізації» з тим аби до осені 1930 року мати 100 % бідняцько-середняцьких дворів у колективах». Хоча декларувалася добровільність вступу селян у колгоспи, чи ТСОЗи (товариство спільного обробітку землі), однак владні методи переконування та агітації були відверто терористичними: погрози, залякування, шантаж. А одним з найголовніших аргументів представників влади був «якщо не вступите до колгоспу, опинитеся на Соловках». Таким чином, з жовтня 1929 р. по лютий 1930 р. в Шепетівській окрузі було колективізовано з 5,6% до 68,8%. З господарств селян, яких змусили написати заяви у колгосп, забирали інвентар, коней, худобу, а інколи й домашню птицю. Одночасно у селян починають збирати посівний матеріал та фураж для новостворюваних колгоспів. Були випадки, коли вночі, зі стріляниною до господи вривалися «бригади», «комісії» чи просто групи з комсомольців та владних активістів і забирали все збіжжя, яке знаходили.
Разом з колективізацією проводилося розкуркулення. До 10 березня 1930 року у Шепетівському окрузі було розкуркулено 932 господарства. Найбагатших селян, куркулів, позбавляли майна та виселяли із рідних домівок. Багатьох на північ – як небезпечних злочинців. Метою розкуркулення було передусім залякати загальну масу селян, а також позбавити їх економічної альтернативи й цим змусити до колективізації. До того ж, конфісковане селянське майно мало би зміцнити матеріальну базу колгоспів.
Селяни не сприйняли ці нововведення. Вже з осені 1929 року почались відкриті виступи селян і навіть повстання. Доходило і до проведення селянами терористичних актів: підпали майна, побиття, поранення, вбивство представників влади, сільських активістів. Так, у доповіді про «Стан колективізації сільського господарства (Шепетівської) Округи за 4 листопада 1929 р.» зазначається, що куркуль «проявив свою впертість, в зв’язку з чим ми мали в Окрузі низку пожеж в колгоспах, мали в наявності мандруючих агітаторів проти колективізації під маскою «прошаків» та ін.». Головну роль в антиколгоспних виступах відігравали жінки. ДПУ відзначали, що кожний третій селянський виступ був «жіночим бунтом».
На території Шепетівського округу перші виступи відбуваються у с. Плужне Ізяславського району. Якщо заходи по колективізації плужнянці мовчки терпіли, то закриття церкви їх геть розлютив. Люди, окрім гасла «Не чіпайте церкви», висувають інші вимоги політичного характеру. Серед людей час від часу навіть можна було почути гасла «Геть радянську владу»,. Саме ця подія поклала початок масовим протестам по всьому Шепетівському округу, які в той час стали одними з найбільш в Україні.
Під час масових заворушень широко використовувалися листівки та анонімки, у яких містились не тільки погрози фізичної розправи з місцевими активістами, але й були заклики до непокори та селянського повстання проти влади. За оцінками ОДПУ, біля 20% селянських листівок були антирадянськими та мали антиурядову спрямованість. У деяких листівках лунали заклики боротьби з комуністами, гасла «вільної України», «Хай живе самостійна Україна!», «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!» тощо.
Серед основних причин виступів Окружна нарада партійців і комсомольців вказувала на «перекручування лінії партії /адміністрування/, відхід від добровільного принципу, гоніння за % колективізації, насильство над середняком, недооцінка роботи з біднотою, особливо серед жінок».
З витягу з політлиста секретаря Судилківського райпарткому про характеристику селянських виступів ми дізнаємося, що було три центри з яких почалися заворушення у районі - це села Нучпали (зараз Поляна), Цмівка, Жилинці. Як наслідок вони починають переростати у масові протести і навіть повстання. Так, 1 березня 1930 р. з с. Рожичне райуповноваженні Харус і Ващук після оголошення про виселення 3 куркулів (Лисуна, його свахи та куми) повідомляють: «Жінки протестують з гаслами «нічого не хочемо, ми за Радянську владу, але не забирайте куркулів. В нас куркулів не має, ми всі рівні». В с. Устянівка розрубали голову їздовому-активісту Кожуховському. З с. Судилків приїздив на коні чоловік з гаслом «розбирайте все, у нас уже все розiбрали».
У зведенні про «волинки» (так їх зневажливо називали комуністи) за 3 березня 1930 р. дізнаємося, що у селі Рожичне біднота організовано розбирає зерно, у селі Білопіль розтягують зерно та плуги, у с. Онишківці люди масово подають заяви про вихід з колгоспу, у с. Марківці люди розібрали усіх коней.
Станом на 5 березня 1930 р. у Грицівському районі «волинками» охоплено 18 сіл. В селах Рожичне, Білопіль, Ленківці та інших селяни приступають до розбору посів матеріалу. В селі Рожичне побито двох представників райпарткому. Також повідомлялося, що куркулі ведуть посилену агітацію за організацію повстанського загону для нападу на Грицівський район і звільнення заарештованих куркулів.
У Судилківському районі селяни проводять розбір усуспільненого посівматеріалу та знарядь праці. В с. Цмівка натовп жінок зачинили в сільській Раді членів партії, роззброїли їх, а потім куркулька Марія Бутовська вибрала з натовпу декілька жінок і вирушили з ними на нараду. Потім Бутовська (сімя її була намічена на вислання) звернулася до заарештованого члена партії з такими словами: «Від імені всього жіноцтва і чоловіків, а саме: Цмівської С/Ради, Судилківської, Конотіпської, Хмелівської, Михайлюцької – я вам передаю слідуючі требованія як представнику власті – словесно, а ви запишіть їх і дайте нам розписку, що до 9.03 наші вимоги будуть виконані:
1) Випустити з під арешту Полонського ксьондза і не обкладати костьол податками;
2) Випустити з ДОПРу (рос. – Дом общественно-принудительных работ) всіх заарештованих вищезазначених С/Рад;
3) Зняти з усіх експортний податок і в дальнійшому зовсім відмовитись від обкладання податку;
4) Надати всім позбавленим виборчого права голосу;
5) Привозити до кооперації стільки товарів, скільки вимагає село й не поділяти пайщиків на бідняків і експортників;
6) Повернути до 9.03 гроші, які зібрані по мобілізації;
7) Дати список записавшихся до колективу й в подальшому зовсім відмовитись від колективізації;
8) Йти по правильному шляху, який вказав т. Ленін в 1921 р. про приватню торгівлю».
В селі Хролин на зборах ухвалили розігнати правління куща, звільнити куркуля Гуменюка і надати право куркулям мати своїх представників в сільській Раді для контролю роботи останнього. В цьому ж селі ухвалили рішення виселити з села двох вчителів, які проводили агітацію за проведення колективізації.
Волинками було охоплено також села Нучпали (зараз Полянa), Новичі, Жолудки, Мальованка, Велика Медведівка, Цмівка, Судимонт та Рисовата.
В селі Рисовата вночі до місцевого вчителя на квартиру прийшли декілька куркулів під керівництвом священика. Після детального обшуку вчителю наказали на протязі 24-х годин виїхати з села.
З додатку зі зведення по Судилківському районі за 7 березня 1930 рік дізнаємося:
У селі Дерманка (зараз Дубіївка) натовп жінок заарештував голову і секретаря сільради. Після цього жінки провели збори, на яких було оголошено про наступні вимоги:
1. Повернути гроші, які зібрані на мобілізаційні засоби;
2. Геть колективізацію, не потрібно такої;
3. Повернути все зерно, яке зібрано;
4. Щоб вчитель в школі не говорив про колективізацію;
5. Повернути гроші з ощадкаси;
6. Звільнити заарештованих.
Після завершення зборів голову і секретаря сільради звільнили.
Також натовп жінок вимагав від місцевого учителя повернути списки заручників. А якщо списки не будуть повернуті вони усім натовпом підуть на станцію Майдан-Вила і розженуть партосередок i робітничу бригаду. При цьому зауважили, що до них приєднаються інші села і вони рушать на Заслав для звільнення заарештованих.
Село Рилівка. На станцію Майдан-Вила прибіг вчитель без пальто. Він повідомив, що уповноваженого т. Приходько намагалися вбити селяни, але Приходько в сутичці вбив одного селянина. Натовп зібрався з вимагаю зробити перевибори Сільради.
Цмівка. 7.03. 1930. Натовпом жінок побитий голова Сільради, внаслідок чого той втратив свідомість.
Судимонт. 7.03.1930. З села вигнали представників РВК Бартосевича, Дудникова, Латинського. Група жінок в кількості 7 чоловік провели обшук на квартирі уповноваженого Сікорського. Зброю не знайшли, після чого дружині Сікорського повідомили, що якщо вона не піде з ними, то вони її вбють. Дружина Сікорського пішла з села у невідомому напрямку.
Хролин. 7.03.1930. Сільрада не працювала. Куркулі продовжують збиратися, ведуть агітацію із закликом: не відступати ні на крок від своїх вимог, тобто повернути гроші по мобзасобам, звільнити заарештованих, вислати вчителів за межі УСРР. Ініціаторами були декілька куркулів, дружини заарештованих куркулів і колишній урядник Біловуд.
Дружини заарештованих куркулів збирають по селі підписи за те що їх чоловіки ні в чому не винні.
А ось зведення по Грицівському районі. Охоплено «волинками» 31 село.
Лавринівці. 9 годин ранку 7 березня. Почали розбирати зерно і інвентар.
Старі Бейзими. Розібрано більше половини усуспільненого зерна і інвентарю. Проведено збори колгоспу на яких встановлено 50 чоловік, які підривають роботу. Вирішено відчислити з колгоспу.
Марківці. Розібрано усуспільнених коней, залишилось тільки 43. Йде посилена молитва в церкві. Служба в церкві проходить без попа, замість нього проводить богослужіння куркуль Хацаюк Трохим, якого потрібно вислати.
В. Шкарівка. Спокійно. 6.03. - проведено збори артілі. З колективу вийшло 74 ч. Залишилось 70.
Курганівка. Йде роздача посівматеріалу. Куркулі тішаться тим, що радянська влада не втримається.
Корпилівка. Спокійно. Роздача проходить організовано. Роздачу проводить таж комісія, що й усуспільнювала.
Устанівка и Рожична. 7.03. Зранку населені пункти відвідала делегація РПК в кількості 4-х чоловік: 2 – бідняки і 2 середняки. Серед них колишній червоноармієць і колишній член артілі, а також колишній голова сільради. Селяни вимагали повернення зерна і цільових вкладів. З ними проведена робота т. Котиком та т. Горбенком.
Рожична. Проведені загальні збори громади. З’ясувалось, що під час проведення роботи по колективізації був тиск з боку уповноваженого Харуся. На зборах наголошували на повернення цільових вкладів і страхфонду.
Чотирбоки. Спокійно. Організовано проходить роздача зерна та інвентарю.
Онишківці. Йде масова подача заяв про вихід з колгоспу.
Білопіль. Становище напружене. Побито двох членів КСМ і одного члена партії.
Хутери(зараз Вишневе). Спокійно. Подано 38 заяв про вихід з колективу, деякі забирають свої заяви назад.
Пиляї. Розбір усуспільненого зерна закінчений. Ходять чутки, що радянської влади вже не має. Вимагають повернення цільових вкладів та вигнати актив з села.
Мокіївці. Натовп заспокоївся. Актив пішов у підпілля. Роботу проводити дуже складно. Вночі з 6-го на 7-е напали на призавгосп, побито голову призавгоспу. Вимагають розібрати кооперативний товар.
8 березня 1930 р. У хуторі Домбровський Грицівського району з’явилась банда. Кількість людей у ній не відома. Для її знешкодження з Грицівського РПК і РВК вислано 30 чоловік активу.
Того ж дня у селах Мальованка і Цмівка зібрався натовп жінок у кількості 65 чоловік і пішов на Дерманку. Там організували збори, на яких жіноцтво категорично виступило проти колективізації та вирішило розділити землю між усім населенням Дерманки.
В с. Цмівка зібрання жінок обрала нову сільраду. В селах Мальованка, Хмелівка, Конотоп, Цмівка, Дерманка, Рилівка і Велика Медведівка сільради не працюють.
9 березня 1930 р. у с. Чотирбоки місцевого попа відвідав Мокіївський піп. Вони спільно проводять агітацію серед жінок. Після цього жінки почали вимагати, щоб звільнили Білопiльського та Ленковецького попів, а також знищити кооперацію. В цей день з’являються відомості, що в селі Коськові було організовано банду у кількості 70 чоловік, які мали намір наступати на с. Вербівці, але ці відомості не були перевірені.
Також вночі 9 березня в с. Чотирбоки було вбито одного бідняка-активіста.
Загалом, за пiдрахунками функцiонерiв ДПУ, за час з 20 лютого по 2 квiтня 1930 р. у Шепетівському окрузі діяло 119 організованих повстанських загонів.
10 березня 1930 р. вже з’являється повідомлення про можливе повстання у селах Рожична і Устянівка. Там куркулями постійно ведеться агітація, ігнорується виконання директив райміліції про здачу мисливської зброї.
В с. Коськів жінки збираються біля церкви. Серед балачок було чути заклики до побиття всіх комуністів і розгін радянської влади.
У Грицівському районі Шепетівського округу станом на 13.03.30 р. волинками вже охоплено 42 села. У с. Решнівка побито трьох активістів, а їх господарства спалено. Розігнано радвладу в селах Білопіль, Мокіївці, Рожичне, Устянівка, Онишківці, Коськів.
Влада була вкрай налякана. Для ліквідації селянських заворушень у Шепетівку було скеровано 20 комуністів з Харкова і 75 озброєних курсантів школи міліції. Крім того, більшовицька влада кидає на придушення селян відділи 20 Славутського прикордонного загону, місцеву міліцію, сили окружної партійної організації (200 осіб).
Наприкінці лютого 1930 р. сюди прибув голова ДПУ України В. Балицький. За його наказом в Шепетівку і Козятин прибули війська ДПУ, які приступили до придушення селянських виступів. У повідомленні за 9 березня зазначається, що до Малої Шкарівки було направлено ескадрон 8-го полку. Ними було проведено загальні збори, після яких було заарештовано 12 куркулів.
Цей самий полк проводив каральні експедиції і в інших селах. Ув’язнених відправляли у Грицівське відділення міліції. Частина червоноармійців, місцевих партійців і колишніх партизан у кількості близько 60 чоловік залишились в Грицеві, для охорони містечка. Скрізь було виставлено караул.
13 березня 1930 року в Судилківському районі проводилася операція по втихомиренню селян 2 загонами. Один загін в лісовій частині, інший в польовій. В селах Красносілка, Білокриниччя, Хролин, Велика Медведівка операція успішно проведена і загін польової частини направляється для операції в села Новичі і Мальованка. Загін лісової частини відпочиває на станції Майдан-Вила. Начальник загону т. Ніколаєв повідомив, що діючі загони в Полонському і Грицівському районі направляються: перший з містечка Лабуня, через село Коханівка, Великі Каленичі, Велика Медведівка, містечко Судилків, інший з Грицева через села Пашуки, Городище. Місцем зустрічі загонів призначено містечко Судилків. До кінця березня владі численними арештами поступово вдалося придушити виступи на Шепетівщині. Станом на 13 березня в окрузі було заарештовано понад 2000 осіб.
Перебуваючи у цей час в республіці, голова ЦК ВКП(б) – нарком РСІ СРСР Г. Орджонікідзе у нотатках виклав враження від побаченого: «Україна поставила за мету досягти стовідсоткової колективізації. Там, де невистачало розуму, в хід пускалося голе адміністрування. Внаслідок чого село дуже стривожене, жіночі бунти не рідкість, а в трьох округах – Тульчинському, Шепетівському і Могилівському – справжні повстання селян. Повстання придушено зброєю, застосовано кулемети, а в окремих місцях – і гармати. Убитих і розстріляних 100, поранених декілька сотень… Причини: скороспішна колективізація, погоня за процентами, усуспільнення корів, звірячі утиски при вилученні насіння, глумлення над релігією і церквою, обшуки, знімання дахів, підлоги, печей та інше…».
Масовий опір колективізації змусив владу трохи "пригальмувати" і навіть вжити заходів. Ще 2 березня 1930 р. у газеті «Правда» вийшла стаття Й.Сталіна «Запаморочення від успіхів», де він звинуватив місцевих керівників у «перегинах» під час створення колгоспів та розкуркулення. Після її публікації було покарано на місцях багатьох активістів та голів сільських Рад. Зокрема, у с. Лозично Судилківського району, 11 березня було заарештовано та передано суду голову сільради Камарика, за те що він, не дивлячись на попередження райцентру, відібрав у попа будинок з метою розміщення у ньому сельбуду. Своїми діями він підбурив селян до масових протестів.
Пізніше з'явилася й відповідна постанова ЦК ВКП (б), що орієнтувала партійних керівників на боротьбу «з викривленнями політики партії у колгоспному русі». На початку квітня політбюро ЦК КП(б)У своїм рішенням замінило керівництво парткомів Шепетівської і Тульчинської округ — через надмірну активність у здійсненні колективізації.
Події на Шепетівщині у лютому – березні 1930 р. спричинили масовий вихід селян з колгоспів, розбір усуспільненого майна, худоби, реманенту. Так, з 1 березня по 1 травня 1930 р. у Шепетівському окрузі відсоток колективізованих господарств зменшився з 86,4 до 24,6.
Пізніше, для залучення селян до колгоспів, влада переходить до інших форм тиску – загроза «розкуркулення», підвищення податку на одноосібників і т.п. Внаслідок цих заходів темпи колективізації знову почали зростати.
У лютому-березні 1930 року під час зіткнень, а в окремих випадках — справжніх боїв, на території Судилківського та Грицівського району Шепетівського округу, з боку представників влади було вбито — 1, поранено — 1, побито — 56 осіб. Втрати серед селян вказаних вище районів: вбито – 3, поранено - 11, побито -1, багато люду було заарештовано. За цей період у Шепетівській окрузі (північні райони сучасної Хмельницької області) серед шепетівських селян було вбито і поранено 49 осіб, 104 — побито, більше 2-х тис. заарештовано. Серед представників влади було вбито – 15, поранено – 32, побито 280 осіб. Всього ж за 1930 р. (за матеріалами ДПУ) під час «волинок» вбито — 46, поранено — 84, побито — 763 представників влади.
Влада не змогла приборкати селян і в подальші роки. Так, 13 жовтня 1930 року, під час спільного засідання виконкому сільради і бюро партійного осередку, селянами було вбито голову сільської Ради с. Городище Д. Котика. Через рік, 20 вересня 1931 року, така ж доля спіткала сільського голову с. Михайлючка Г. Шварца.
Навіть у 1932 році є повідомлення про існування повстанських загонів на Шепетівщині. Зокрема, із доповідної записки начальника Вінницького облвідділу ДПУ В. Левоцького секретарю Вінницького обкому КП(б)У М. Алєксєєву за 7 березня 1932 р. дізнаємося, що «Ряд повстанческих группировок и организаций имеет или же имели детализированные планы поднятия восстания, приурочивая его к наступающей весне – предстоящему севу.
В селе Коскив имеется бандитско-повстанческая группировка из 5 человек кулаков и уголовников. Группа совершила теракт над членом партии и к весне намерена организовать банду для производства налетов на сельсоветы, кооперативы.
Установлено, что в Шепетовском лесу скрывается компактная масса кулаков и твердоздатчиков, бежавших из ряда сел Грицевского района. Эти кулаки и твердоздатчики готовятся к весне выступить с активными действиями против Соввласти. В этом же районе в селе Ланковец (можливо Ленківці) незначительная группа кулаков и твердоздатчиков вербуют отдельных надежных людей в существующую в селе повстанчискую организацию. Уже выявлено, что в ее составе имеется твердоздатчики, церковники и один жандарм».
Однак ці виступи вже не мали такої масовості, організованості, не набули такого розмаху. До того ж, існуванню протестних настроїв селян завадив штучний голод 1932-1933 рр.
Науковий співробітник музею М. Островського Олександр Лукашук
Нижче - мапа селянських повстаннь 1930 року. 10 "рекордсменів". Округи, де виступів було найбільше протягом одного тільки березня 1930 року: Шепетівська округа – 251; Тульчинська округа – 146; Бердичівська – 130; Прилуцька – 107; Шевченківська – 92; Дніпропетровська – 81; Вінницька – 68; Київська – 62; Проскурівська – 61; Білоцерківська – 60
#історіяненакарантині
#знауковогозбірникамузею
|
