МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

#Родинна_память_про_війну

Спогади жительки м.Шепетівки Вікторії Шкабари:

"Війна.... яке страшне слово! В горнилі цього страхіття був мій дідусь, Борисюк Степан Дмитрович, який народився 18 лютого 1921 року в селі Слобідка Рівненської обл. З травня по червень 1941 р.навчався у Київському військовому училищі. В червні 1941р. був призваний на фронт. З червня 1941р.по лютий 1942 р.перебував в діючій армії начальником зв'язку прикордонзагону на Західному фронті, де в листопаді був перший раз поранений .З лютого 1942р.по червень 1943р. на Воронезькому фронті був командиром стрілецького взводу, де вдруге отримав поранення в червні 1943 року. З серпня 1943 р. по жовтень перебував на Південно-Західному фронті командиром стрілецького взводу.

Закінчив війну командиром стрілецького взводу 4 Українського фронту. Визволяв Чехію, Польщу, Німеччину. До Берліна не дійшов, бо був поранений. Нагороджений бойовими нагородами.Багато нагород під час контузії, коли був присипаний землею, загубилися. Демобілізувався в 1946 році, лікувався після війни у військовому госпіталі. Після закінчення війни працював заступником начальника Острозької міліції.

В 50 роках піднімав понівечене війною сільське господарство на Рівненщині, в с.Вілія Острозького р-ну.

Помер в 62 роки у 1983 році, з осколком ворожої кулі в нозі.

Як розповідала мені бабуся, що дідусь не любив розповідати про війну, бо це були дуже важкі спогади, пов'язані з втратою бойових побратимів, близьких людей.

Я дуже пишаюся своїм дідусем, який героїчно виборював Велику Перемогу..."