МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

У фондах Музею пропаганди зберігається рідкісний середньовічний «лицарський» меч, який певною мірою є унікальним. Справа в тому, що таких мечів в Україні, крім цього, було знайдено всього два. Перший з них був знайдений у 1934 р. на березі річки Глушець, що в межах м. Луцьк. Інший був знайдений в 1980 році у місті Заліщики (Тернопільська область). Ще п'ять аналогічних зразків мечів виявлені на території сучасної Польщі.

Меч, який зберігається в Музеї пропаганди, за деякими даними був знайдений у другій половині ХХ ст. жителями села Городище, що за 6 км від Шепетівки. Він складається з двох частин: руків’я (ефеса) і клинка. На руків’ї - конусоподібне навершя з вісьмома гранями, яке слугувало для того, щоб рука не сповзала з держака руків’я. Даний меч має втрати. У ньому відсутня хрестовина і нижня частина клинка. Загальна довжина предмету 950 мм. Клинок має довжину 730 мм, загострений з двох сторін. Ширина клинка у верхній частині 43 мм, у місці злому – 25 мм. По середині клинка, від перехрестя і до половини, проходить так званий дол. (діл). Його робили для зменшення ваги клинка.

Презентований меч має досить велике руків’я, майже 165 мм, що дозволяє його віднести до півтораручних мечів, тобто тримати його можна було як однією так і двома руками.

За типологією англійського дослідника Еварта Окшота меч з Музею пропаганди широко використовувався в другій половині XIV – І чверті XV століття. Однак інші дослідники вважають, що його використовували і до кінця XV ст.

Меч був наступально-оборонною зброєю професійного воїна, часто із привілейованого (шляхетного) стану. Для володіння мечем були потрібні тривалі тренування, роки практики й спеціальна фізична підготовка. Відмінною рисою меча є його універсальність:

- мечем озброювалися як піші, так і кінні воїни, а як допоміжною зброєю навіть лучники;

- рубаючі удари меча відрізняються особливою потужністю, особливо при рубанні із сідла, як проти безпанцирних ратників, так і воїнів в обладунках (ефективний захист від меча забезпечували тільки латні елементи обладунків);

- мечем можна завдавати як рубаючих, так і колючих ударів;

- меч було зручно постійно мати при собі (без допомоги зброєносця) і в небезпеці швидко приготувати до бою.

Появу перших бронзових мечів відносять до початку 2-го тисячоріччя до н. е., коли з'явилася можливість виготовляти клинки більшого розміру, ніж у кинджалів.

У європейських країнах мечі активно використалися до кінця XVI століття, а в XVII столітті були остаточно замінені на шпаги, шаблі й палаші, які по суті являли собою його особливі, високо спеціалізовані форми.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук