МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Примусові депортації українців

Одним із тяжких воєнних злочинів, які вчиняє росія супроти України, є примусова депортація. В українців, що мешкають на тимчасово окупованих територіях, зокрема у Маріуполі, забирають документи і вивозять до віддалених депресивних регіонів рф. Такі антигуманні дії російські злочинці запозичили ще у своїх радянських попередників. Якраз навесні 78 років тому більшовики відновили проведення депортації мешканців західноукраїнських областей.

7 квітня 1944 року була прийнята директива НКВС СРСР № 130 про примусове виселення родин, члени яких були учасниками ОУН, УПА та УНРА. Це був один із кроків по відновленню депортації жителів Західної України 1939 – 1941 років, яку проводили совєти, захопивши ці території після нападу на Польщу.

Уже 15 квітня 1944 року нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясной розробив інструкцію про порядок виселення, яку розповсюдили по районних відділах УНКВС західних областей України.

Загалом виселення проводили у Волинській, Львівській, Дрогобицькій, Рівненській, Станіславській (нині – Івано-Франківська обл.), Тернопільській і Чернівецькій областях. У кожному районі склали списки сімей учасників націоналістичного підпілля. У депортованих конфіскували майже усе майно, дозволивши лишити найнеобхідніші речі: теплий одяг, дрібний господарський реманент і продукти харчування із розрахунком добової норми на кожну особу. Водночас під час виселення представники каральних органів нерідко катували і вбивали репресованих, а також розкрадали чи спалювали їхнє майно тощо.

За дослідженням українського історика Андрія Когута, протягом 1944 – 1946 років із Західної України депортували 36 609 українців та українок (14 729 сімей). Їх розселили по Сибіру, а саме в Іркутській, Новосибірській та Омській областях, а також у Красноярському краю.

Переселенці були змушені працювати на низькооплачуваних трудомістких роботах, зокрема на лісозаготівлі та підприємствах, у вугільній промисловості та сільському господарстві. Замість паспортів їм видали довідки спецпоселенців. Працівники НКВС контролювали депортованих українців, не дозволяючи їм виїжджати з поселень. За спробу втечі людей ув’язнювали у виправно-трудових таборах.

У жовтні 1947 року почалась найбільш масова депортація мешканців Західної України – операція “Захід” (в оригіналі – “Запад”). Із 21 по 26 жовтня до віддалених областей Сибіру і Казахстану вивезли майже 78 000 осіб (26 332 сім'ї). У наступні роки також проводили операції з виселень родин із західноукраїнських областей.

Масові депортації українців тривали аж до смерті Сталіна, тобто до 1953 року. За неповні 9 років із західноукраїнських областей виселили понад 180 000 людей, родичі яких перебували в антикомуністичному спротиві. Обмеження прав переселенців припинилось лише у 1956 році. Частина з них нарешті змогли повернутися до України.

Віримо, що українці, які зазнають примусової депортації у ХХІ столітті, зможуть повернутися додому. Україна є самостійною і незалежною країною, тож наші державні інституції робитимуть усе можливе для повернення українців та українок.

Перше фото – листівка УПА. Вивіз на Сибір у 1947-му. Із альбому Ніла Хасевича «Графіка в бункерах УПА», 1952.

Друге фото – інфографіка Міністерства реінтеграції з контактами посольств України, куди можуть звернутись примусово вивезені українці, які хочуть повернутись додому. Збережіть цю інфографіку і за можливості надішліть близьким, які мешкають на тимчасово окупованих територіях.