Південно-Західній залізниці – 150. Від заснування до сьогодення
7 червня 2020 року виповнюється 150 років від дня заснування однієї з найстаріших магістралей України - Південно-Західної залізниці. Її історія - це частинка історії України, що увібрала в себе тисячі людських доль.
На початок 1861 року у величезній Російській імперії існувало лише три залізниці, які до того і не були з’єднані між собою: Царськосільська, Миколаївська та Варшавсько-Віденська.
Треба сказати, що перша ідея будівництва залізниць на теренах України, землі якої були в Російській імперії, була висловлена керівником будівництва залізниці «Санкт-Петербург – Москва» Павлом Петровичем Мельниковим. Одразу після завершення будівництва залізниці між цими містами він подав в імперську канцелярію листа, в якому писав про необхідність будівництва залізниці між Москвою і Одесою, яка б поєднала Чорноморські та Балтійські порти. Іще на початку 1850-х років Мельников обгрунтовував будівництво цієї залізниці не тільки економічними, але й військово-стратегічними міркуваннями. Проте тогочасний міністр шляхів сполучення Російської імперії, русифікований німець Петро Клейнміхель не дав ходу ідеям Мельникова.
Щодо самої України, яка знаходилася під владою Росії, то ідея будівництва залізниці в напрямку Кременчука і далі на Москву народилася у Одесі. Прихильником будівництва залізниць був одеський губернатор Михайло Семенович Воронцов. На початку 1850-х років він звернувся до імператора Миколи ІІ із проханням надати одеським бізнесменам та іноземним інвесторам право на будівництво залізниці від Одеси до Кременчука. Проте у відповідь на це прохання імператор відмовив.
Практично повна відсутність залізниць в Російській імперії стала одним із важливим факторів, який призвів до поразки у Кримській війні. Цар Микола ІІ помер. Трон посів його син, іще достатньо молодий і амбітний Олександр ІІ. Місце канцлера при ньому посів Олександр Горчаков, який був активним прихильником будівництва залізниць.
Першою залізницею на території України, яка була під владою Російської імперії стала залізниця між Одесою і Балтою довжиною 257 верст. Будівництво її розпочалося в січні 1863 року. Цю залізницю було введено в експлуатацію в грудні 1865 року. Керував роботами барон Унгерн-Штернберг під контролем генерал-адьютанта Коцебу. В якості робочої сили використовувалися каторжники і солдати-штрафники.
У 1865 році імператором було підписано спеціальний концесійний закон про будівництво залізниць. Закон по-перше гарантував прибутковість вкладеного в залізниці капіталу, по-друге держава іще й надавала на будівництво додаткові кошти у вигляді державних облігацій, які ходили на рівні із грошима. Можливість падіння курсу облігацій була зведена фактично до нуля, оскільки вони були «прив’язані» до курсу англійського фунту. Ці обставини спричинили у Російській імперії справжній залізничний бум, відомий під назвою «залізнична гарячка».
У 1866 році, товариству «Деврієр і К», яке очолював француз Фільоль, було дозволено будівництво Києво-Балтської залізниці довжиною 440 верст. Цей проект включав також прокладку гілок від Жмеринки до Проскурова і Волочиська та від Козятина до Бердичева. Введення лінії планувалося на 1870 р. Крім того, Фільоль зобов’язаний був спорудити у Києві вокзал.
Роботи розпочалися в тому ж таки 1866 році. Для її будівництва зігнали з навколишніх сіл селян, до них долучили три дивізії солдат, серед яких було чимало штрафників. Всього було залучено до будівництва близько 30 тис. чоловік.
Через чотири роки залізниця була збудована. 7 червня (26 травня) 1870 року о 11 год 30 хв з Києва до Бірзули відправився перший потяг. Цей день сьогодні рахується початком існування Південно-Західної залізниці.
У вересні того ж року ввели в експлуатацію гілки від Жмеринки на Проскурів і Волочиськ і від Козятина до Бердичева. Таким чином, через Київ пройшла залізниця, що зв’язала його з Москвою і Петербургом (через Курськ), Одесою (через Балту), Західною Європою (через Волочиськ).
Незабаром уряд вирішив продовжувати будівництво залізниць за рахунок акціонерних товариств. Їм було гарантовано великі пільги, в тому числі прибуток у розмірі 5,5% на витрачений капітал, не залежно від рентабельності залізниці. Навіть існуючі залізниці були продані акціонерним товариствам.
Літом 1870 року Російське товариство пароплавства і торгівлі придбала в держави Одесько-Балтську і Одесько-Єлисаветградську лінії. Крім них товариство придбало ділянку від Тирасполя до Кишиніва та лінію Бірзула-Жмеринка-Волочиськ.
В тому ж році на базі державної Києві-Балтської магістралі було створено товариство Києво-Брестської залізниці, яке викупило в казни ділянку Київ-Жмеринка з гілкою Козятин-Бердичів. Через три роки товариством було збудовано лінію Бердичів-Брест з відгалуженням на Радзивилів.
В червні 1878 році товариства Києво-Брестської та Брестсько-Граєвської залізниць об’єдналися в єдине товариство Південно-Західних залізниць. На той час це була найбільша залізниця в Російській імперії довжиною 2167 кілометрів, що складало 10% всієї залізничної сітки. Деякі історики вважають цю дату днем народження Південно-Західної залізниці.
Управління Південно-Західних залізниць знаходилося в Києві. Спочатку воно розміщувалося в споруді пасажирського вокзалу, а потім в орендованих будинках на вулицях Олексіївській і Кузнєчній. А з 1889 року в будівлі на вулиці Театральній, де вона знаходиться по сьогоднішній час.
ДАЛІ БУДЕ...
Олександр Лукашук, науковий співробітник Музею пропаганди
|
