МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

1 липня 2014 року, під час виконання бойового завдання поблизу Слов’янська, куля ворожого снайпера обірвала життя нашого земляка, солдата-десантника Давидова Ярослава Олеговича, майстра-номера обслуги 1-го мінометного взводу 80-ї окремої аеромобільної бригади.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Ярослава Давидова посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та медаллю ВГО «Країна» «За визволення Слов'янська».

Вічна пам'ять та слава Герою!

Я не можу торкнутись тебе, мій синочку, рукою…

(пам’яті Ярослава Давидова)

Я не можу торкнутись тебе, мій синочку рукою. Докричатись до тебе отим голосним диким криком,

І коли під Слов’янськом ти був, я була не з тобою,

А додому привезли в труні, коли став чоловіком.

Ти без мене учився стріляти в степу розпашілім, Став сміливим солдатом, навчився тримати удари. Україну й родину закрив, любий мій, своїм тілом, Коли в рідну країну «брати»-москалі гнали хмари.

Кров гаряча скропила траву і беретик блакитний.

Як я хочу забути цей день!... та, повір, що несила. Ти до пострілу снайпера був на посту непохитний.

Я ж тебе, мій синочку коханий, під серцем носила!..

Яка відстань безмежно далека віднині між нами.

Як я хочу побачить живим тебе знову, мій сину!.. Пам’ятаю. Люблю. Передам ось вітання вітрами. Я навчилася жити, тримати удари і спину.

Віра Кухарук