МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Остання акція сталінського керівництва щодо селян.

Одним з болючих сторінок в історії нашої держави є виселення тисяч селян у віддалені райони СРСР наприкінці 40-х років – на початку 50-х років ХХ ст. Про це явище в радянські часи мало хто згадував. Указ про виселення селян за не вироблення мінімум трудоднів взагалі ніде не висвічувався в радянських засобах масової інформації. За змістом указ нагадує акти 30-х років щодо куркульства. Отже, спробуємо показати, чому вийшов цей указ, як він здійснювався та як він вплинув на долю селян.

Перші повоєнні роки в Україні були дуже важкими. Колгоспи були економічно ослабленими. Посуха та голод 1946 р., яка охопила південні райони країни, ще більше загострила ситуацію. Основна частина продукції колгоспів здавалася державі за низькими цінами. Низькою була й оплата праці колгоспників. Саме тому селяни більше приділяли увагу особистому підсобному господарству та збільшенню присадибних ділянок. Звичайно для цього потрібний був час. Тому не даремно багато колгоспників не виробляли трудодні. До речі, в Україні у 1947 р., 87 тис. колгоспників не виробили жодного трудодня. У Житомирській і Кам’янець-Подільській області таких колгоспників було понад 20 тис. осіб.

Крім того, на ставлення колгоспників до роботи у цих господарствах впливали одноосібники, які були виключені з колгоспів, сільські жителі, зайняті в ліспромгоспах, торгівлі, на роботі у державних підприємствах. Вони мали присадибні ділянки, займалися спекуляцією, нерідко наймалися на тимчасову сезонну роботу в колгоспи й заробляли більше, ніж колгоспники, які працювали там постійно. Все це відбивалося на ставленні останніх до роботи в колгоспах.

За не вироблення встановленого мінімуму часто притягали до судової відповідальності, виправно-трудових робіт в колгоспі на строк 6 місяців з утриманням з оплати трудоднів до 25% на користь колгоспу. Але і це не допомагало.

Підняти рівень трудової дисципліни вирішили звичайним для тих часів насильницьким шляхом. 10 лютого 1948 р. Микита Хрущов звернувся до Ради Міністрів СРСР з пропозицією дозволити загальним зборам колгоспників або села виносити вироки щодо виселення із сіл за межі УРСР осіб, які не брали участі у суспільному виробництві. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Вислання за межі республіки покладалося на Міністерство внутрішніх справ.

Вже у квітні 1948 р., згідно з Указом, в 16 областях УРСР на колгоспних зборах засудили до виселення 4853 та попередили 6301 особу. В той самий час, у 76 колгоспах Кам’янець-Подільської області на зборах прийнято рішення про виселення 450 чоловік, з них жінок 230. Попередили 284 особи, які на зборах визнали провину, й дали письмові зобов’язання краще працювати. Всього за 1948 р. у Кам’янець-Подільській області виселили 2941 особу, з них 1540 жінок (З усіх районів Радянського Союзу вислали до Сибіру 27335 чоловік). Загалом за інформацією відділу спецпоселень МВС СРСР за період з 1948 до початку 1953 р. в країні виселили 33266 колгоспників і 13598 членів їх сімей. Відправляли їх головним чином у райони Сибіру і Далекого Сходу.

Перший ешелон з Кам’янець-Подільської області у кількості 367 осіб виселенців було відправлено 10 квітня 1948 року.

Найактивнішими райони Кам’янець-Подільської області в плані організації колгоспних зборів з питань про виселення були Антонінський, Полонський, Волочиський, Старосинявський та Шепетівський.

Наведемо деякі факти засудження до виселення жителів Кам’янець-Подільської області. Так, у колгоспі імені Ворошилова, Полонського району було намічено на вислання 4 людини.

Рипську Анастасію Федотівну, 1908 р.н., в 1946 році відпрацювала 55 трудоднів, в 1947 р. була засуджена за не вироблення мінімум трудоднів.

Поліщук Валентину Іванівну, 1902 р.н., до роботи відноситься погано. В 1946 р. виробила 2 і в 1947 р. 1 трудодень. Має будинок, корову, 0,60 га присадибної землі.

Гливінську Марію Іванівну, 1902 р.н. В 1946 р. відробили 42 трудодні. В 1947 р. – 34. Була засуджена за не вироблення мінімум трудоднів, спекулює продуктами і промтоварами.

Король Ганну Вікентіївну, 1910 р.н., в 1946 році виробила 59 і в 1947 р. – 44 трудодні. Живе за рахунок своєї присадибної ділянки розміром 0,60 га і спекуляції промтоварами.

В колгоспі ім. Леніна села Радошівка Ізяславського району (голова колгоспу т. Шевчук, секретар т. Строюк) не виробили мінімум трудоднів 121 працездатний колгоспник, в колгоспі ім. Ворошилова с. Білогородка (голова колгоспу т. Луговий, секретар т. Скороходько) – 52 колгоспника. Станом на 1 листорада 1948 р. по Ізяславському районі з 13229 працездатних не виробили мінімум трудоднів 2058 колгоспників.

Були й абсурдні рішення керівників господарств.

Так, у одному з господарств Грицівського району, на колгоспних зборах проголосували за виселення громадянки, якій 27 лютого 1948 року виповнилось 18 років. Лише після перевірки матеріалів, вдалося встановити, що ця дівчина працює на станції Чотирбоки, а в село змушена була приїхати на тиждень до хворої матері. Керівні особи, які проводили збори зробили висновки, що вона їздила в Західну Україну, де займалася спекуляцією.

На зборах колгоспників ім. Шевченка с. Вишнопіль Остропільського району, який відбувся 23 березня 1948 року, було прийнято рішення вислати за межі УРСР Ковальчук М.Ю. Керівники навіть не намагалися встановити, що жінка була інвалідом другої групи і була абсолютно сліпою.

У колгоспі «Більшовицька правда» Шепетівського району, на загальних зборах вирішили вислати Слюсарчука І.Г. Керівники зборів не врахували, що чоловік з 12 жовтня 1945 року і до дня проведення зборів працював їздовим у Шепетівському міськвиконкомі. Такі факти були непоодинокі.

Деякі керівники використовували указ про виселення для зведення особистих рахунків. Так в колгоспі ім. Жданова с. Лавринівці рішенням зборів і згодом рішенням Грицівської районної ради було намічено вислати колишнього голову колгоспу Куклюка У.П., який у 1947 році виробив 700 трудоднів.

У колгоспі ім. Гастелло с. Жабче того ж району загальні збори колгоспників прийняли упереджене рішення про виселення колишнього бригадира польової бригади Матвєєва В.П., який у 1947 році виробив 287 трудоднів, а в 1948 році – 115 трудоднів. Лише після вивчення матеріалів загальних зборів облвиконком відмінив вироки стосовно КуклюкаУ.П. і Матвєєва В.П.

З довідки Кам’янець-Подільського обкому КП (б) У, яка датована 1 серпнем 1948 р. ми дізнаємося, що в Грицівському районі в колгоспах проведено 27 зібрань. В результаті було засуджено до виселення 51 людину, з них 31 жінку. Попереджено 122 людини. Згодом райвиконком відмінено вироки 2 особам, облвиконкомом – 4.

В Шепетівському районі було проведено 44 зібрання. До виселення засуджено 114 чол., з них 61жінку. 103 чоловіка попереджено, відмінено 15 вироків.

Як бачимо вище деякі вироки скасовували. Так, за 8 місяців 1948 р. Кам’янець-Подільським облвиконкомом та прокуратурою області скасовано 624 вироки, або 21 відсоток від загальної кількості. У республіці впродовж 1948-1950 рр. скасували 2049 вироків, або 17 відсотків загальної кількості.

Рада у справах колгоспів при Уряді СРСР відзначала , що в результаті виконання Указу «у колгоспах значно підвищилась трудова дисципліна, збільшився вихід на роботу колгоспників, які раніше не брали участі в суспільному виробництві». В подальші роки кількість висланих дещо зменшилась.

Після 1953 року виселенців амністували. Однак не всі повернулися до своїх домівок, залишившись і далі проживати в тих місцях. Виселення тисяч селян у віддалені райони країни в кінці 40-х – початку 50-х років ХХ ст. було останньою репресивною акцією сталінського керівництва щодо села.

Науковий співробітник Музею пропаганди Лукашук Олександр

Фото з відкритих джерел.