МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

#музей #із_вдячністю #воїнам #військова_історія

«Це моя земля, я вдома. Тому у нас є два варіанти: або МИ ПЕРЕМОЖЕМО, або ВОНИ ПРОГРАЮТЬ. Я буду стояти до кінця!»

З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави, прикордонники разом з побратимами із Збройних Сил стали до оборони України і нещадно нищать ворога, що прийшов на нашу землю.

Ця традиційна співпраця війська і охоронців кордону, як і першопочатки історії прикордонної служби в Україні, походить ще з часів Козаччини. Задачу спостереження певної території тоді виконували спеціальні передові військові підрозділи - пікети або бекети. За козацьких часів вони були невеликими та здійснювали патрулювання прикордонних земель. На час несення цієї служби мали спеціально обладнаний редут або пост. На 1767 р. діяло 20 постів, у складі котрих перебувало 3708 бекетових козаків, що несли прикордонну службу від імені Війська Запорозького Низового. Чисельність власне бекетів обумовлювалася покладеними на них завданнями і коливалась в межах 3-10 козаків. Головними завданнями бекетів було спостереження за певними ділянками території і, в разі появи ворога, негайне інформування основних постів.

Козацькі прикордонники розташовувалися у найпривабливіших для просування ворога місцях, у місцях ймовірного наступу або поблизу об'єктів стратегічно важливих. Це ускладнювало ворогу непомітне проникнення вглиб українських земель, захоплення зненацька та раптовий напад. Бекети тривалий час займали одне з провідних місць у козацькій прикордонній службі, відіграючи роль передової постової сторожі.

Традиції козацтва оберігалися роками після знищення вольниці російським царизмом і відродилися в буремні роки Української революції, на хвилі якої постала Українська Народна Республіка. Разом із основним військом було створено спеціальний Окремий корпус кордонної охорони — військове з'єднання УНР, створене у березні 1918 року при Міністерстві залізничного сполучення. Його начальником у березні 1918 року було призначено полковника В. І. Желіховського.

6 березня 1918 Комітет Української Центральної Ради ухвалив закон про адміністративно-територіальний устрій Української Народної Республіки, тому перед Українською Центральною Радою гостро постало питання контролю й охорони кордонів. 20 березня (за старим стилем — 7 березня) Рада народних міністрів Української Народної Республіки розглянула справу організації «пограничної сторожі» й ухвалила передати це питання на вирішення народним міністерствам внутрішніх справ, фінансів і військових справ із тим, щоб статут цієї сторожі і сама організація її були утворені якомога скоріше.

Корпус мав складатись з 9-ти бригад:1-ї Волинської, 2-ї Подільської, 3-ї Одеської, 4-ї Чорноморської, 5-ї Донецької, 6-ї Північної,7-ї Хоперської, 8-ї Азовської,9-ї Курської. Базою формування 1-ї, 2-ї, 5-ї, 6-ї та 7-ї бригад визначався колиш. 4-й прикордонний округ. До їх складу увійшли також кадри Проскурівського та Хотинського окремих прикордонних полків. Кадри підрозділів колишнього 5-го прикордонного округу стали основою для формування решти бригад. Командиром корпусу було призначено генерал-хорунжого Л.Байкова, начальником штабу — генерал-хорунжого Т.Протазанова.

Цим планам не судилося збутися за часів УЦР - їх втілювали в життя вже за доби Української Держави гетьмана П.Скоропадського. З приходом до влади гетьмана було замінено начальників Окремого корпусу кордонної охорони і штабу, а у середині серпня 1918 року розпочалось активне формування бригад кордонної охорони. Були призначені командири та начальники штабів бригад, старшини-прикордонники та навіть фахівці з митної служби. Формування бригад прискорилося лише в червні 1918, оскільки проходило в умовах нестачі підготовлених кадрів і одночасного вирішення урядом питання про власне встановлення державних кордонів. Стосовно кордонів з росією воно так і не було вирішене - 7 жовтня 1918 переговори було призупинено, а на початку листопада 1918 взагалі перервано.

Щодо охорони узбережжя Чорного моря, то за часів Української Держави державний кордон тут охороняла Одеська бригада, про що вказують кутові штампи на знайдених архівних документах (в окремих документах 1-ша Одеська бригада). З тих же архівних документів відомо, що в місті Скадовськ дислокувався 5-й відділ Одеської бригади під командуванням полковника Верніка. Два отряда 5-го відділу: Колончакський (с. Преображенка) під командуванням сотника Петриу та Першо-Костянтинівський (с. Першокостянтинівка) під командуванням значкового Марченко здійснювали охорону розмежувальної лінії з Кримом.

Після перемоги Директорії УНР і повалення Української Держави, в умовах бойових дій територія УНР обмежувалась зоною стратегічного впливу Армії Української Народної Республіки. Кордони в цей час були рухомими, нестійкими. На початку травня 1919 року, коли радянські війська тимчасово зайняли Кам'янець-Подільський в полоні опинились військовослужбовці Курської та Північної кордонної бригади, які займались підготовкою новобранців до служби. Більшовицька влада ультимативно вимагала від них переходу на службу до Червоної армії. Не бажаючи цього більшій частині рекрутів вдалось втекти. Проте старшин бригади примусово під погрозою розстрілу було відправлено за легендою до Москви та вже в Жмеринці затримано і страчено. В рапорті командир Курської кордонної бригади від 12 червня 1919 року, командиру Окремого Кордонного корпусу про розслідування обставин подій вказав: «більшовицька влада в складі старшин не бачила прихильності до себе».

З багатьох об’єктивних причин Українська революція 1917–1921 років не стала початком незалежності України. Але, історичний досвід, накопичений під час визвольної боротьби, безумовно ліг у фундамент сучасної української державності, а державність стверджується і безпекою кордонів.

Знову на десятки років більшовицької окупації традиції української прикордонної сторожі були придушені, проте не знищені. З періодом відродження української держави, з відновленням незалежності України, починається і їх відродження. В цьому процесі можна виділити 5 основних етапів:

1991 – відродження прикордонної служби української незалежної держави;

1994 – 1999 рр.: період розбудови;

2000 – 2003 рр.: час реформ;

2003 - 2014 рр.: подальше становлення та розвиток;

з 2014 - посилення військової компоненти в системі відомства, адаптація існуючої системи до умов особливого періоду (ведення бойових дій), особливо з моменту повномасштабного наступу рф.

Наші прикордонники мають незмінно тверду позицію щодо захисту України. «Це моя земля, я вдома. Тому у нас є два варіанти: або МИ ПЕРЕМОЖЕМО, або ВОНИ ПРОГРАЮТЬ. Я буду стояти до кінця!», - говорить прикордонник Олександр. Вони професійно та з честю продовжують виконувати бойові завдання у складі Сил оборони, демонструючи міцність та силу духу. Разом до Перемоги!