МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

#мова_має_значення #маємо_знати #грузія #україна

Сьогодні, #14квітня, у #Грузії відзначають #День_рідної_мови, адже саме в цей день, 44 роки тому, грузини на вулицях своєї столиці зупинили черговий наступ русифікації. Російська пропаганда довгий час нав’язувала нам ідею їх “братності” з українським народом. Проте, якщо порівнювати, то саме долі грузинського та українського народів не просто схожі, а наче віддзеркалення одна одної. Протягом історії ми допомагали один одному в боротьбі зі спільним ворогом. Навіть в так званому “мовному питанні”. Ми століттями боролися за свою мову з царизмом, більшовизмом та російськими пропагандистами. І українці, і грузини чудово розуміли необхідність збереження державної мови як ключового інструменту боротьби проти імперії. Спільною сторінкою боротьби з русифікацією став 1978 рік. Саме він означений черговим наступом радянської тоталітарної системи - внесенням змін до конституції, що закріплювали статус російської як панівної мови. Саме він став роком трагічного одиночного протесту калушанина Олекси Гірника - акту самоспалення на Чернечій горі в Каневі. В ніч на 21 січня 1978 року Олекса Гірник піднявся на Чернечу гору в Каневі з двома каністрами бензину. На північному схилі Чернечої Гори, за метрів 10-12 ліворуч від оглядового майданчика (там знайдено сумку, дві порожні каністри і запальничку), він дістав листівки і пустив на вітер, а на гранітну брилу поклав прощальну духівницю:

„Протест проти російської окупації на Україні!

Протест проти русифікації українського народу!

Хай живе Самостійна Соборна Українська держава!

(Радянська, та не російська).

Україна для українців!

З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша.

Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!”

Приблизно о 3 год. ночі 21.01.1978 О.Гірник облився бензином і креснув запальничку. Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню „позі боксера” виявив постовий міліціонер. Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий викликав працівників міліції капітана Івана Терещенка та сержанта охорони Музею Романа Крамаренка. Вони визбирали біля 970 листівок, які забрали кагебісти, але кілька з них заховали. Попри сувору заборону з боку КГБ будь-що говорити про подію, саме від цих міліціонерів увесь Канів дізнався ім’я Олекси Гірника з Калуша. Дружина О.Гнучого, Віра, зачитувала 4 листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці. Кагебісти зібрали працівників Музею і теж попередили, щоб нічого не розповідали про подію. Попри заборони й замовчування, щороку 21 січня хтось на місце чину клав червону калину.

Його ім'я досьогодні є недостатньо широко висвітлене та популяризоване, хоча можливо саме він і став тим живим факелом, на світло якого орієнтувалися грузинський та прибалтійські народи 1978 року. Цілком можливо, що саме його протест став знаковим, зокрема для Грузії. Адже масові протести, на які вийшли люди були спричинені тими ж спробами зросійщення інших народів тодішнього СРСР шляхом змін до конституцій цих держав.

Від 1936 року (часів сталінської конституції) у республіках Закавказзя (Грузія, Азербайджан, Вірменія) були всі атрибути незалежної держави – державна (грузинська, вірменська чи азербайджанська) мова, Помісна Церква, приватна власність на засоби виробництва (офіційно приватний дрібний бізнес). Однак, москва вирішила скасувати цей привілей. Восени 1977 року в СРСР ухвалено нову конституцію, що підсилила і без того потужні русифікаційні процеси. Брежнєвська Конституція СРСР проголосила створення «нової історичної спільності людей — радянського народу», всуціль «рускоязичним», тому національні мови втрачали позірну офіційність державних. Ідеологічне підґрунтя для русифікації забезпечувала концепція інтернаціоналізму, втілена у доктрину «радянського народу». Мовою інтернаціоналізму, тобто мовою міжнаціонального спілкування, мала бути російська.

У 1978 році в грузинській російськомовній газеті «Заря Востока» була опублікована стаття 75 проекту конституції Грузинської РСР такого змісту: «Грузинська РСР забезпечує використання в державних і громадських органах, культурних та інших установах російської мови та здійснює всебічну турботу про її розвиток. В Грузинській РСР на основі рівноправності забезпечується вільне використання в усіх органах і установах російської, а також інших мов, якими користується населення.

Будь-які привілеї чи обмеження у використанні тих чи інших мов не допускаються.»

У чинній на той момент конституції 1937 року стаття про мову звучала так: «Державною мовою Грузинської РСР є грузинська мова. Національним меншинам, що населяють територію Грузинської РСР, забезпечується право вільного розвитку й використання рідної мови як у своїх культурних, так і державних установах.»

Таким чином, у разі прийняття зазначеної вище редакції грузинська мова втратила би статус державної мови Грузинської РСР. Модифікація конституції в Азербайджані не викликала активних протестів, ситуація у Вірменії була більш напруженою, але в Грузії почалися масові протести, хоча статті конституції про державні мови закавказьких республік були ідентичними. Слід зазначити, що вони не були цілком спонтанними.

Грузинська інтелектуальна еліта ще раніше била на сполох, через скорочення викладання грузинської мови у школах та університетах. Одразу після оприлюднення в газеті проекту нової конституції ГРСР, грузинська інтелігенція почала діяти. Редакції газет та партійні осередки були завалені листами-протестами проти русифікації, зокрема авторства авторитетного академіка-мовознавця А. Шанідзе. Однак багато хто пішов значно далі, ніж письмові заяви. Так, донька директора «Грузії-фільм», студентка Тбіліського університету Тамріко Чхеїдзе закликала студентів до протесту. Стіни були завішані відповідними листівками. На цей заклик відгукнулася передусім молодь. 12 квітня 1978р. в Тбілісі почалися масові акції протесту проти русифікації. Демонстранти зібралися біля будівлі Тбіліського університету і пройшли через центр міста до Будинку уряду. Учасники протесту несли плакати з гаслами «Деда Ена! Материнська мова!», скандували «Грузинська мова – державна!», співали патріотичні пісні, читали вірші грузинських класиків. Уздовж шляху демонстрації з інтервалом в 10 м стояли солдати й міліціонери. Силовики намагалися зупинити протестувальників, але їх відштовхували чоловіки, що йшли попереду. Останній заслін складався з поставлених впоперек вулиць вантажних машин для розвезення хліба. Одну з них винесли на руках. Так вдалося пройти до Будинку уряду близько 10 тис. осіб. Решту міліція відсікла. Вони залишилися біля університету, але не розходилися. Біля уряду почався мітинг. Студентки медінституту порвали на полотнища свої білі халати й губною помадою написали на них вимоги зберегти грузинську мову як державну. З Будинку уряду передали листівки з компромісним текстом статті, де грузинську мову пропонували назвати республіканською. Демонстранти почали палити листівки й продовжували скандувати: "Державна!". Верховна Рада Грузії, а також партійний апарат республіки на чолі з Едуардом Шеварднадзе (тодішній керівник Компартії Грузії) підтримали протести. Люди домоглися організації трансляція сесії на площу. Наполохані депутати проголосували за збереження ст. 75 Конституції ГРСР, за збереження державного статусу грузинської мови. У підсумку Шеварднадзе зачитав перед присутніми текст 75-ї статті нової конституції Радянської Грузії: «Державною мовою Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки є грузинська мова. Грузинська РСР здійснює державну турботу про всебічний розвиток грузинської мови й забезпечує її використання в державних та громадських органах, установах культури, освіти та інших. В Грузинській РСР забезпечується вільне використання в цих органах і установах російської та інших мов, якими користується населення. Будь-які привілеї чи обмеження у використанні тих чи інших мов не допускаються.»

Грузинські події стали взірцем і каталізатором для національних рухів у інших республіках. Восени відбулися демонстрації молоді в Естонії та Литві під значно радикальнішими, ніж грузинські, гаслами. Залишилась без русифікаційної зміни відповідна стаття конституції Вірменської РСР. Для самих грузин дата стала символічною - у 1981 р. у храмі Мцхета відбулася молитва “За Грузію і рідну мову”. Щороку 14 квітня під стінами храму стали збиратися тисячі людей, які протестували проти скорочення уроків грузинської мови, готували петиції, що їх підписували відомі науковці, письменники, актори, художники – й так аж до відновлення незалежності Грузії.

Науковий співробітник Музею пропаганди Ліпська Ю.

(Фото з мережі Інтернет, сайтів "Радіо Свобода" та "Історична правда")