Пошук |
|---|
Вхід на сайт |
|---|
Календар |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
Друзі сайту |
|---|
МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ
17:06 Микола Островський в інтерпретації сучасних «островськознавців» | |
Ставлення сучасників до особистості М.Островського неоднозначне. Люди, що виховувалися на прикладі життя письменника та героя роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна, з гіркотою констатують, що сучасні молоді люди не знають М.Островського і не цікавляться ні його долею, ні його творчістю. Проте, є й інші, які намагаються препарувати Островського, представити його в негативному плані. На початку 90-х з розвалом СРСР на шпальтах газет та журналів почали з’являтися публікації, які начебто проливали світло на невідомі сторони життя відомих політиків, діячів літератури, мистецтва та ін. Не залишили поза увагою і М.Островського. Першим закинув камінь відомий російський письменник Віктор Астаф’єв, який заявив, що М.Островський не є автором «Як гартувалася сталь» - роман написаний А.Караваєвою ( редактор журналу «Молода гвардія» у 30-х рр., письменниця). Маститий письменник міг прочитати бодай один твір Караваєвої, щоб порівняти з романом Островського і побачити велику різницю. Втім, жоден твір Караваєвої не мав такого впливу на читачів, як твір М.Островського! «Доводи» Астаф’єва базувалися на плітках, які з’явилися в літературних колах Москви уже набагато пізніше після смерті Островського. В Україні підхопили «естафету» новоявлені дослідники біографії письменника. Для них М.Островський – «більшовицький міф», «більшовицька пропаганда», «герой-самозванець» і т. ін. 1996 р. на шпальтах газети «Україна молода» з’являється стаття Д.Куліняка «Як Лаврентій Берія пожалів М.Островського», в якій автор посилається на автобіографію М.Островського, надруковану на машинці і підписану Островським у 1924 р. під час вступу до КП(б)У. Автор подає її як сенсаційну знахідку, виявлену колишнім директором Рівненського музею комсомольської слави Б.Шапієвським (хоча у фондах Шепетівського музею М.Островського давно зберігається фотокопія цього документу, передана Сочинським музеєм). Дещо пізніше до біографії Островського і, зокрема, його творчості звертається ще один «островськознавець» - П.Вакулюк, кандидат сільськогосподарських наук (!), засл. лісівник УРСР. Цього пана обурило, що Островський не брав участі в будівництві Боярської вузькоколійки ( і якої, як він стверджує, не було зовсім) проте, посмів про це написати в романі «Як гартувалася сталь» (зауважте, не в автобіографії, а в художньому творі!). Через деякий час до постаті Островського звертається ще один «дослідник» - професор П.Кралюк, проректор з наукової роботи Острозької академії. Цього пана добряче зачепила і доля письменника, і його творчість. Він публікує кілька статей, спрямованих на дискредитацію чесного імені М.Островського. Врешті, видає книжку «Реанімація», до якої входить повість «Полум’яне серце». В основу повісті покладено біографію М.Островського 1924 р., уривки з роману «Народжені бурею», бесід письменника та спогадів його рідних та друзів, опублікованих за радянських часів у 50-х – 70-х роках. Проте, «дослідник» Кралюк, працюючи над повістю, міг хоча б поцікавитися документами, епістолярною спадщиною Островського, врешті, останнім виданням тритомника творів письменника, що зберігаються недалеко – у фондах Шепетівського музею М.Островського. І тоді, можливо, він не ставився б так упереджено до автора «Як гартувалася сталь». А, можливо, пану професору не дає спокою всесвітня слава пролетарського письменника? Адже його власні творіння розраховані на сучасну молодь, і в першу чергу на тих студентів, що навчаються в Острозькій академії. П.Кралюк так «реанімував» постать М.Островського, що інакше, як пасквілем, його творіння не назовеш. Всіх вищезгаданих «островськознавців» об’єднує одне – сліпа ненависть до радянського суспільства . Тому й почали вони «викривати», оббріхувати Островського як продукт радянської системи . Як не дивно, але Островський передбачав, що його ім’я ще не раз будуть паплюжити: «Не минути того, що навколо мого імені буде дехто шахраювати, користуючись тим, що я не можу виступити з трибуни і надавати йому тумаків» ( з листа до А.Караваєвої, 2 грудня 1935 р.) Що ж, поглумитися над пам’яттю того, кого нема серед живих, завжди легше, адже він уже не вимагатиме сатисфакції. Тому ми беремо на себе роль захисника чесного імені Миколи Островського. Отож, почнемо зі славнозвісної автобіографії Миколи Олексійовича, яка так «схвилювала» новоявлених шукачів істини. В Краснодарському крайовому державному архіві зберігаються витяги з протоколів Шепетівського окрпарткому та окружкому КСМУ за серпень 1924 р. про переведення М.Островського з кандидатів в дійсні члени КП(б)У. До протоколів додається його автобіографія, надрукована на друкарській машинці й підписана Островським: «Родився я в 1904 р. в селі Вілії Волынської Губернії. Батько мій працював на гуральні робітником в солод очному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася війна Гуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переїхав з сем`єю на ст.Оженін п.з.з.де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. на ст.Шепетівку на службу поміщником слюсаря в депо і ми всею сім`єю приїхали в Шепетівку. Мій батько старий 68 літ не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім`ю. Я поступив на роботу в буфет на станціі, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року в 1919 р.поступив на матеріальний склад ст.Шепетівка різати дрова до паровика де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем поміщником кочегара на електростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організаціі. В серпні місяці КСМ командирувало мене в Київ до школи залізно-дорожноі / электро-технічный відділ/, де я був до кінця 1922 р. Опісля я був хворий кілька раз /більш 8 м./ тифом. Захворавши приіхав в Шепетівку до батьків де йболів. В час меі хворісті в грудні м. проходила Всеукраїнська переписКСМУ, котрій я не пройшов і механічно вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р. в травні місяці був посланний окркомом КСМ секретарем Берездівськоі радонової організаціі, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 рокубув прийнятий кандидатом КПБУ Берездівською парторганізацією і зтверджений окркомом КПБУ 17 січня – 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року п.к.ч. 289188 Предрайвиконкому. Трохимів член КПБУ з 20р. п.к.ч. 290391 Секретар Райпарткому і Панасевич член КПБУ з 20р. т.п.ч.2777. В Травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором до Заславля дей працюю до цього часу.» Островський розповідає (підкреслюю – розповідає, а не пише чи друкує) свою біографію, яку хтось друкує. Цей «хтось» не достатньо грамотний - документ друкує розмовною мовою. Так само «грамотно» надрукований витяг з протоколу КСМ. До того ж, впадає в око, що автобіографія і витяг з протоколу надруковані на одній тій самій машинці: шрифт однаковий, букви «м» та «о» видрукувані нечітко, западають. Островський же, судячи з рукописів його листів до Л.Беренфус 1922-1924 рр. ( оригінали зберігаються в Московському музеї письменника) писав не тільки грамотно, але й каліграфічно. Листи написані людиною начитаною, схильною до філософських роздумів. Отже, питання щодо малограмотності М.Островського відпадає. Проте, є ще один аспект в автобіографії, який обурив вищезгаданих борців з «більшовицькою пропагандою»: Островський не згадує про участь в громадянській війні та в будівництві вузькоколійки. На жаль, до цього часу в архівах не знайдено будь-яких документів щодо перебування Островського на фронті. Отож, спробуємо відтворити події тих років, спираючись на спогади сучасників Островського та аналізуючи події тих буремних років. Коли почалася громадянська війна, Миколі виповнилося 14. Він уже працював в пристанційному буфеті і водночас навчався у двокласному міському училищі, яке у 1918 р. було реформоване у Вище початкове училище. Хлопець був дуже здібним, енергійним та працьовитим. Це відзначали і вчителі, і його однокласники. Багато читав, захоплювався творами Тараса Шевченка, пригодницькою літературою. Вирізнявся серед однолітків почуттям власної гідності та гіпертрофованим почуттям справедливості - завжди глибоко вболівав за скривджених, намагався їх захистити. Отож, ідеї комунізму, що проголошувалися більшовиками на мітингах, захопили хлопця. «Микола завжди все знав, усім цікавився, був завжди в курсі політичних новин...» - згадувала Рожанівська М.Я., вчителька російської та української мови Вищого початкового училища. Підліток всіляко допомагає більшовикам, у вільний час працює в ревкомі посильним. Кмітливого, відчайдушного та веселого хлопця завжди приязно стрічають червоноармійці Таращанського та Богунського полків, до яких прибігав він з дорученнями. Та радянська влада в Шепетівці проіснувала недовго - з травня до серпня 1919 року. Ревком евакуюється. « Коли почалося навчання, Микола до школи не повернувся – в серпні (1919 р.) він пішов на фронт, не сказавши про це нікому» (Рожанівська М.Я.). Про це згадують мати письменника О.Й.Островська, вчитель Чорнописький Д.Г. і однокласники Островського М.І.Нижня, Л.О.Борисович, С.Сорочинська-Пронь. Шевченко М.С., боєць бронепоїзда «Червоний боєць», який прикривав відступ Таращанської бригади з Шепетівки, згадував, що зустрівся з Островським під Новоград-Волинським. На питання, чи він «таращанський», хлопець відповів, що «ніде ще не прописаний» (тобто, не взятий на облік у військовій частині). Дізнавшись, що Островський закінчив двокласне училище (прим. - в шепетівському музеї зберігається свідоцтво про успішність учня двокласного училища Островського, в якому стоять відмінні оцінки), йому пропонують стати політбійцем на бронепоїзді. Політбоєць зобов’язаний був читати газети, писати листи червоноармійцям тощо. «Але скоро Островському набридло воювати на бронепоїзді, – пише далі Шевченко,- захотів в кавалерію. Комісар умовляв, та Микола заявив: «Не відпустите – втечу!» Ми пішли на Коростень на ремонт, а Микола Островський – в бригаду Котовського, яка в той час проходила через цю місцевість. Він потрапив в розвідувальний ескадрон Пузиревського». Мабуть, якби хлопця зарахували до війська, то навряд чи міг він порушувати військову дисципліну та бігати з частини в частину. (О.Й.Пузиревський, уродженець Катеринослава, у 1919-1920 рр. командував частиною в військах корпусу ВУЧК. Отже, Островський міг познайомитися з ним тільки на фронті. На жаль, Пузиревський не встиг залишити спогади про Островського – у 1938 році його було репресовано, але збереглися листи його та Островського. Листи Островського до Пузиревського опубліковані в тритомнику творів Островського. В романі «Як гартувалася сталь» Пузиревський описаний під своїм ім’ям). Але, очевидно, фронтові шляхи Миколи пролягали недалеко від Шепетівки. Інакше, як можна пояснити, що час від часу він знову повертався до рідної домівки. «Коли більшовикам доводилось тимчасово залишати Шепетівку, Островський кудись щезав зі школи на довгий час… Потім повертався і продовжував навчання. Де був і що робив – нам не розповідав. Пізніше ми дізналися, що він був у червоній армії…» ( Більчинська-Нижня М.І., однокласниця ). З осені 1919 р. до липня 1920 р. Шепетівка була окупована білополяками. Заняття в училищі припинилися - поляки наказали звільнити приміщення під шпиталь. За свідченнями однокласників та близьких друзів Миколи в цей час в Шепетівці не було. На початку липня 1920 р. 45-а стрілецька дивізія Якіра звільняє Шепетівку від білополяків. Згадує колишній старшина І-го окремого кавалерійського дивізіону Барський Г.П.: « …45 стрілецька дивізія була перекинута на боротьбу з білополяками в районі Шепетівки. Тут зустрівся з Миколою Островським. Запам’ятався тому, що був хорошим гармоністом. Островський був у другій бригаді Котовського, звідти будьонівці переманили його в Першу Кінармію тому, що був хорошим гармоністом, а йому сподобався будьонівський шолом». За кілька днів через місто в напрямку Рівне-Львів-Варшава проходить 1-а бригада 4-ї дивізії Першої Кінної армії Ф.Літунова. За спогадами рідних та друзів хлопець знову зривається на фронт. Про перебування Островського на фронті свідчать і його листи. Листи юнака, який і гадки не мав, що колись стане відомим і за його епістолярною спадщиною будуть «виводити білі плями» з його біографії. Першу згадку про події громадянської знаходимо в листі до Люсі Беренфус, з якою познайомився в Бердянську під час лікування в санаторії. Лист датований 3 жовтня 1922 р. ( до 1990 р. не публікувався): «Люсі, не вважайте мене за хлопчика, який, сидячи, нічого не роблячи, надумав розчаровуватися і мріяти про повітряні замки та ідеальну свободу, рівність та братерство. Порив того бажання жити своєю мрією кинув мене в армію в 1920 році, та я скоро зрозумів, що душити когось – не значить захищати свободу, та й багато чого іншого…». Про поранення Островський згадує в листі до друга Петра Новикова від 2 листопада 1928 р.: «…праве око осліпло зовсім. В 1920 р. мені осколком розбило череп над правою бровою і пошкодило око, але воно бачило на 4/10, тепер же воно осліпло зовсім …». В акті медогляду, складеному доктором В.Григоровичем 13 березня 1930 р. під час лікування Островського у факультетській хірургічній клініці Московського державного університету, також зафіксовано «рубці від поранення над правою клубовою дугою». Ознайомившись з документами, листами письменника, спогадами про нього можна зробити висновок, що учасником подій громадянської війни він все ж був, інакше не зміг би так яскраво описати їх у романі. Хоча при цьому і використовував допоміжну літературу про події громадянської війни. Але, очевидно,через те, що у нього не було документів, які б підтверджували його участь у громадянській війні як бійця червоної армії, він і не вносив цей факт у свою біографію. Що ж до участі М.Островського в будівництві Боярської вузькоколійки, то він дійсно ніде в біографії не згадує про це. По-перше, якщо й відбувалася така подія, то в послужний список її не занесено через те, що як громадська робота до трудового стажу не входить. ( В радянські часи робота студентів в колгоспах під час збирання врожаю або в студентських загонах теж не зараховувалася до трудового стажу, та й в біографіях про це не писали). А роман «Як гартувалася сталь» хоч і вважається автобіографічним, все ж його не варто вважати біографією комсомольця Островського, як про це говорив сам автор. Що ж до «малограмотного письменника-кочегара», як закидає П.Кралюк, то наведу тільки один вислів – відомого у 30-х роках театрального діяча В.Мейєрхольда: « Я мав одноденну бесіду з Л.Толстим, багато бесідував з А.Чеховим – і М.Островського я ставлю третім. Така незвичайна культура, таке незвичайне проникнення в правду життя, така здатність розуміння, що таке мистецтво!» На відстані майже століття від тих буремних 20-х -30-х років легко, і в той же час важко судити про людей тієї епохи, серед яких не останнє місце займає і Микола Островський, з його щирою вірою в ідеали, вірою до самозречення, відданістю, з його стражданнями, переживаннями, трагічними і світлими моментами життя. На його долю дісталось стільки випробувань, що вистачило б не на одну сотню людей. . «Я спотикався багато разів і був самотнім. Ніхто не знав про те, що я часто розбивався так боляче, як може лише самотня, без друзів людина… Але я спотикався тому, що йшов до кращого життя і не так до свого, як взагалі до кращого життя…» - писав він до Л.Беренфус у далекому 1924-му. У своїй вірі він був і нещадний, і різкий. Але він за все заплатив сам: за віру і за помилки, за насильство і за слабкість. За все заплатив сам, до того ж своїм, а не чужим життям. Тому давайте будемо до нього милосердні і справедливі.
Головний зберігач фондів музею М.Островського А.Новохацька
| |
|
| |
Copyright MyCorp © 2024 | 