Будинок райдержадміністрації, будувався в 1928 році, тоді ж будувалася лікарня, головним лікарем якого був Бондарук Іван Кирилович.
 В приміщенні райдержадміністрації в 30-х роках був робфак, пізніше - індустріальний технікум.
Вулиця Героїв Небесної Сотні (колишня Шосейна) була вкрита бруківкою лише до готелю, далі, до залізниці, – грунтова. Бруківкою вона була вимощена за наказом графа Потоцького.
По вулиці Войкова розташовувався залізничний батальйон, який проіснував там до початку ІІ Світової війни.
На місці колишнього сітрозаводу (вул. Героїв Небесної Сотні), де зараз знаходиться автомийка та піцерія, в 20-х роках був млин, але господар спалив його і сам втік, а в 30-х роках на місці млина була парова електростанція, так як поруч був невеличкий ставочок.
Леви біля входу краєзнавчого музею привезли з Антонін, де був палац графа Потоцького. Сам палац більшовики спалили, а левів привезли в Шепетівку.
Там, де готель, точніше за готелем, в 1935 році була велика крамниця. За крамницею в 20-х роках був чавунно-ливарний завод, де виготовляли праски та колісники. Пізніше його закрили, а після війни – зробили їдальню. В 1964 році на тому місці побудували ресторан «Ювілейний».
Вулицю Гагаріна називали «Курчі» або «Кручі», бо була дуже нерівна.
До ІІ Світової війни в приміщенні Будинку офіцерів (вул.Героїв Небесної Сотні) – був штаб. Сучасний Будинок культури – це був Будинок Червоної Армії.
Всі "ДОСи" по цій вулиці будувалися в 1935 році.
Вулиця Кузнєчна була наполовину на території артбази. Там проходив сільськогосподарський ярмарок.
Від станції «Подольська» до артбази був пустир, якщо приїжджали роми, то там торгували.
В 30-40 роки на території артбази (вул.. Гагаріна) дислокувалася 15 танкова бригада легких танків т-26 і важкий артдивізіон (152,122 мм. Гаубиці).
До війни вулиця Гагаріна називалася провулком Танковим і вул.Танкова.
За ДОСами був пустир (маковище) – це вул. Шварца.
Парк був великий, в 20-х роках там був літній театр. Зліва, де міськвиконком, від вулиці Островського до парку, був пустир, де, зазвичай, пасли коней і проводили паради.
Під час ІІ Світової війни на території артбази була школа підготовки шпигунів «унтернемцепелін» та школа Абверу під керівництвом Канарис. Там жив гебітскомісар Ворбс, а резиденція гебітскомісаріату була в Будинку офіцерів.
В 30-х роках на території ательє по вул. Героїв Небесної Сотні, навпроти залізничної лікарні, були приміщення таможні – гарні, готичної форми, два одноповерхові будинки.
В 30-60-х роках школа №6 була залізничною. «Шанхай» назвали так, бо там жили китайці з сім’ями – Луй Лу, Си Надя та інші, які залишилися тут ще з часів української революції 1917-1921 рр.
На «Шанхаї» по вулиці Горького під час війни була баня (яку в 2002 році реставрували, а потім знов закрили), там був санпропускник, без дозволу якого не давали квитки на потяги.
Клуб залізничників – це довоєнне приміщення.
На привокзальній площі ( зараз привокзальний базар), біля магазину «Меблі», фашисти ставили шибениці та проводили публічні страти.
До війни пам’ятник Леніну по вулиці Залізничній був коло перукарні.
Там, де магазин «Гривенька», був тарний комбінат Моргуліса в 30-х роках.
Старий залізничний вокзал був двоповерховий та побудований ще до революції, знаходився на привокзальній площі, поруч із сучасним вокзалом, там де зараз базар. Службові приміщення таможні також були тут. Було дві колії – наша і польська (вузька). До 1939 року, ходили потяги: «Шепетівка –Тифліс», «Шепетівка – Баку».
Поляки були одягнуті по формі в чорних конфедератках та з пов’язками, а на вокзалі мали свій зал. З Польщі приходив потяг та повертався назад. Потяг далі не йшов.
Від нас – 35 км був кордон. В кого з людей в паспорті була віза №3, то ті мали пропуск в наше місто, а в кого №1 – то до Кривина, де був кордон.
В 1935 році будувалося 5-е містечко, де знаходилась піхотна частина, яка в літній час перебиралася навпроти - в літні табори, в лісок. В казармах 5-го містечка знаходилися частини РОА.
Під час війни концтабір №303 розташовувався по вулиці Українській в казармах 3-го містечка.
В 30-х роках були такі школи: школа №4- польська, школа №3 – єврейська, інші – українські.
На території, де в даний час розташований бар «Царське село», в 20-х роках закінчувалася Шепетівка, ріс ліс і були глибокі яри. На пустирі, де був бар «Вогні долини», який згорів , в ті роки відбувалося багато розстрілів.
Типографія під час війни знаходилася біля ЗОШ№3.
В 30-ті роки було багато назв вулиць які походили від назв професій, наприклад, Кузнєчна, там жили і мали кузні ковалі. Вузівська і Гончарова від прізвищ людей.
Різдво-Богородицька церква по Старокостянтинівському шосе (колишня вулиця Заславська) – була костелом. Туди на урочисті свята приїздив з Антонін граф Потоцький, який завжди міняв коней в Чотирбоках. Коли його зустрічали, то доріжки посипали цукром.
По вулиці Валі Котика (колишня вулиця Славутська) під час війни жили гестапівці, які завжди ходили в цивільному.
До війни в районі базару жило багато євреїв. Там де синагога і типографія – було єврейське гетто.
Там, де розташований пам’ятник Валі Котику в 30-х роках був адміністративний центр, міськрада та ринок з крамницями.
Недалеко від базару був маслозавод.
На стоянці, біля поліції, було єврейське кладовище.
Там, де був бар «Юність» і біля базару (нині «Оскар»), під час війни було гестапо та СД.
Міська лазня була побудована в 1929 році.
Репресованих в 1937 році розстрілювали у місті Бердичів, багато з них було шепетівських залізничників.
Там, де ЦУМ, в 20-х роках була церковно-приходська школа і православний храм. Православний храм в 1923 році був спалений автокефалістами Хмарою і Андрощуком.
Реабілітаційний центр – був вечірньою школою, на початку ХХ століття це двокласне, потім 4-х класне, згодом - вище професійне училище.
Там, де знаходиться знак «400 років Шепетівки», на початку ХХ століття був заїзний двір, а потім розташовувався «Торгсин».
Навпроти ЗОШ №3 був будинок адвоката Лещинського, а прирадянській владі – пошта.
В 1941 році цей будинок разом зі школою спалили, так як там зберігалася військова форма.
В саду Лещинських (стадіон ЗОШ№3) був пам’ятник з білого мармуру чи гіпсу, зображений як янгол, ще - там знаходився був піонерській клуб.
За спогадами Сінькова Миколи Петровича, 1923 р.н.
 Більше цікавих фактів та історій дізнайтеся під час пішохідних екскурсій містом "Історія мого міста". Екскурсії будуть доступні для всіх бажаючих після послаблення карантинних обмежень.
 Слідкуйте за нашими анонсами
| 