МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Колекція давньоруських прикрас з фондів музею

На околицях села Городище Шепетівського району, в урочищі «Вали», знаходиться пам’ятка археології національного значення «Давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст.». У 1957-1964 рр. під керівництвом Каргера М.К. тут були проведені масштабні дослідження. Було розкопано майже всю внутрішню територію городища і знайдено велику кількість зброї, обладунків, сільськогосподарського інвентарю, ремісничого інвентарю, прикрас та багато іншого. Ці та інші пам’ятки матеріальної культури у 60-х роках були вивезені у м. Ленінград (зараз Санкт-Петербург) і зберігаються у фондах Державного Ермітажу. Деякі знахідки з даного городища також зберігаються у фондах Музею пропаганди. Серед численних пам’яток виділяються прикраси.

До речі, якщо звернутися до історії прикрас, то ними почали прикрашати себе люди з часів палеоліту, а це десь приблизно 130 тисяч років тому. Спочатку вони були примітивні – квітка, пір’я, дерево, кістка, камінь. Вже відомо, що 20 тисяч тому люди робили намиста з кісток мамонта та мушель. Починаючи з трипільської культури прикраси почали виготовляти з металу. В той час їх виготовляли з бронзи, але й були золоті вироби. Згодом поряд з металевими починають з’являтися і скляні прикраси. На теренах України вони з’являються в ІІІ-ІV століттях нашої ери. В часи Київської Русі прикраси виготовляли (окрім скла, бронзи, міді, кістки) з срібла, в меншій кількості з золота.

Але повернемося до давньоруських прикрас з села Городища, які зберігаються в фондах Музею Пропаганди. Вони представлені бронзовими дротяними скроневими кільцями,скляними намистами, браслетами, перснями, медальйонами, хрестиками-енколпіонами.

Бронзові скроневі кільця виготовлені з круглого в перерізі дроту. Вони мали перснеподібну форму і кілька витків. Кінці в них були загнуті в протилежний бік, при цьому один кінець розплющений і мав вигляд петлі, що завершується трубочкою-отвором. Інший кінець – обрубано і заокруглено. Скроневі кільця дівчата носили в волоссі, в зачісці, головному уборі. Ареал поширення розглянутих кілець обмежується територією Волині та землями південних слов’ян Х-ХІІ ст.

Не менше популярними в жінок були шийні прикраси. Жінки надавали перевагу насамперед скляним намистам. В музеї зберігається намисто, намистинки яких мають блакитний, темно-жовтий, чорний кольори. Виготовлялися вони з багатошарових скляних паличок, які розрізали і проколювали, а згодом нанизували на нитку.

Інколи до скляних намистин включали лунниці, дзвіночки та медальйони. Ці культові предмети також зберігаються в музеї.

Лунниця – один з найпоширеніших амулетів-оберегів, що існували протягом епох і складали частину жіночого убору. Попри всю різноманітність форм і техніки виконання незмінним залишається їх загальна подібність з півмісяцем, яка уособлює місячний культ, родючість і жіночу природу. Виготовлялися з бронзи технікою лиття.

Дзвіночки, або як ще їх називають бубонці, також носили в складі намиста, але іноді прикріплювали до шийних гривнів, зрідка пришивали до головних уборів або вплітали у волосся на скронях. Використовували дзвіночки також в якості ґудзиків, пришивали або підвішували до поясів, іноді ними обшивали спідниці і рукави жіночої сукні. Найчастіше їх носили жінки, але іноді дзвіночки носили чоловіки.Існує думка, що вони слугували як оберіг від злих духів. Дзвіночок мав форму кульки. Виготовлений він з двох бронзових півкуль, які стиснуті.

Медальйони свого часу виконували подвійну функцію: їх використовували і як прикраси, і як амулети-обереги, якими жінки захищали відкриті ділянки шиї і грудей. Виготовлений з бронзи. На медальйоні помітне рельєфне зображення. Зверху – вушко.

Найбільш популярними були скляні браслети, яких на місці розкопок в с. Городище було знайдено близько 11000 фрагментів. Вони були гладкими, крученими, рубчастими, плоско випуклими. Кольори вони мали коричневі, зелені, сині і фіолетові. Форма браслетів – кругла, зрідка еліпсовидна. Внутрішній діаметр – від 6 до 9 см. Скляні браслети з давньоруського поселення с. Городище в основному виготовлялися київськими склоробами, але деякі завозилися з інших країн. Браслети виготовляли з відрізків скляної палички або стержня, який витягували з гарячої скляної маси, потім розрізали, після чого кінці відрізку скріпляли так, що на місці з’єднання кінців утворювався шов, інколи його декорували. Скляні браслети були приналежністю виключно городянок. Носили їх на зап’ясті правої чи лівої рук, інколи на обох відразу, дуже часто поверх довгого рукава.

Персні носили переважно жінки - як на правій так і на лівій руці. Кількість їх на обох руках коливалася від 1-2 до 4-5, інколи до 10. Персні були різні – дротові, виті, плетені, пластинчаті. Ці види перснів поділяються на типи по формі кінців і з’єднань. Але виділяють і своєрідні види перснів –щитковосерединні, печатні, зі вставками і ін. У фондах музею зберігаються фрагменти бронзових перснів-печаток, без дужок. Щитки перснів мають круглу форму, в середині яких – рельєфні зображення.Техніка виготовлення – лиття.

З часу введення на Русі християнства, крім прикрас, поступово почав поширюватися звичай носити хрести-енколпіони на ланцюжкові чи шнуркові. Такі хрести носили і жінки, і чоловіки. Енколпіон складався з двох частин – спідньої і верхньої. Як правило, всередину таких хрестів вкладали мощі святих або частинки освяченої просфори. У музеї зберігається верхня частина енколпіона. На лицьовій стороні, у центрі зображено Богоматір у супроводі чотирьох ликів святих, вміщених у медальйонах на кінцях перехресть. Техніка його – лиття і виготовлений він з бронзи.

На прикладі прикрас доби Київської Русі, які зберігаються у фондах Музею пропаганди, ми можемо зробити висновок, що в цей період мистецтво виготовлення прикрас процвітало. В цей час з’являлися нові форми декоративно-прикладного мистецтва та технічні прийоми. Підтверджується і високий рівень розвитку ремесла в даний період. Самі ж прикраси є не тільки пам’ятками творчості давньоруських майстрів, а й цінним науковим джерелом у з’ясуванні багатьох проблем історії краю.

#Виставка_яка_не_відбулась

Завідувачка краєзнавчим відділом

Лілія Линник