МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

«Хто володіє інформацією, той володіє світом!»

В епоху цифрових та інформаційних технологій, цей вислів Вінстона Черчілля набуває особливого змісту. Від початку війни в Україні, в «розмовнику» кожного українця з’явилися такі поняття, як «дезінформація», «пропаганда», «фейк», «тролі і боти»; з початком же повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого, він доповнюється чи не щодня.

Гібридна війна. Інфотерор. Інформаційна війна. Небезпека її збільшується тим, що тут немає ліній фронту і чіткої, автоматичної ідентифікації загрози. Тому ми б хотіли поговорити і розглянути на конкретних прикладах, інструменти інформаційної війни та способи їх знешкодження. Сьогодні #поговоримо_про #фейки. Після того, як ми навчимося їх ідентифікувати, ми зможемо нівелювати згубні наслідки, які він несе.

Фейк у буквальному сенсі "підробка" ( з англійської мови). Це свідомо викривлена або повністю вигадана новина. Насправді, це явище далеко не нове - терміну "фейк-ньюз" уже більше 125 років. Найяскравішими прикладами фейкових новин є інформація росЗМІ про "розіп'ятого бандерівцями хлопчика в трусиках", "поїдання" тими ж "бандерівцями" російськомовних немовлят, і тому подібні хворобливі нісенітниці, вигадані російськими пропагандистами задля дискредитації українських військових ще на початку війни у 2014 році. Новий етап війни приніс нові, ще безглуздіші фейки: про секретні американські біолабораторії на території України, про виведення "бойових гусей" чи навмисне зараження голубів з метою атаки на населення рф. Звісно що українці, а з нами і весь цивілізований світ, посміялися над цим гарячковим маренням та й усе, проте населення рф сприйняло ці "новини" цілком серйозно. І це не дивно. Пропагандистська політика, яку десятками років веде російська влада, як проти інших держав, так і проти власного населення, дається взнаки відсутністю елементарних навичок аналітичного мислення у переважної частини того ж населення і сліпої віри в усе, що вони бачать у ЗМІ.

Однак, фейк не завжди так легко розпізнати. Якщо повністю вигадана новина відразу впадає у вічі і її легко спростувати, то трапляється і брехня не така очевидна, а повідомлення навіть частково містить правду. Тобто, береться справжнє фото або інформація і вписується в ситуацію, яку необхідно подати так, як вигідно. Наприклад, "новина" про "обстріл ЗСУ мирного населення Донбасу", коли насправді обстрілювали місто саме окупанти, може формуватися наступним чином. Береться справжнє фото українських військових (з полігону, навчань і т.д), справжнє фото обстріляного міста і пишеться "кричущий" заголовок, з використанням слів: "Срочно! Вся правда об обстреле города N!!!" або в тому ж дусі. Тобто, ніби і фото справжнє, і обстріл, і місто, але висновки, які зробили за вас, хибні саме такі, яких потребує "замовник".

Суть всієї дезінформаційної кампанії проти України - дискредитація законної влади (будь-якої), суспільних інститутів. Її мета - показати недолугість, недодержавність України загалом, банкрутство і т.п. Загалом фейки, які поширюються пропагандистами рф, вкладаються у 18 сюжетів, проте левова частка їх тематика - це армія. Тут вони працюють у двох напрямках одночасно: 1) демонізація армії (фашисти, бандерівці, жорстокі та агресивні) і 2) висміювання і демонстрація її слабкості, недолугості і т.д. Тобто, з одного боку, ЗСУ виставляються слабкими на відміну від "второй арміі міра", але разом з тим - агресивним, безпринципними монстрами, що знімає внутрішню моральну заборону на вбивство українського військового, бо він виставляється монстром, а не людиною.

Типи фейків, якими користується російська пропаганда:

-фото- і відеофейки (фотошоп, "домалювати і замалювати", віддзеркалення);

-маніпуляції з новинами, експертними висновками, даними і повідомленнями у медіа (невідповідні дати, підставні експерти, виривання фактів із повідомлень і виписування їх у власний контекст).

Небезпека таких "повідомлень" досягається масштабом і накопичувальним ефектом. Головні канали поширення дезінформації і фейк-ньюз:

-медіа-ресурси та інституції, пов'язані з агресором безпосередньо;

-місцеві канали комунікації, що знаходяться під впливом агресора;

-ситуативні поширювачі (онлайн-медіа і месенджери).

Отже, висновки невтішні: ви не тільки споживаєте, а й майже стовідсотково є поширювачем фейків. Як же з цим боротися? Ми виокремили кілька варіантів, які ви можете використовувати в залежності від зручності саме для вас.

Варіант перший: обирайте лише надійні джерела інформації. Тобто, офіційні сайти державних установ чи верифіковані сторінки у соцмережах (зазвичай з синьою галочкою і посиланням на офіційний сайт), сайти факт-чекерів, як-от StopFake чи VoxCheck (питомо українські ресурси), Bellingcat та EuroDisinfo (світові ресурси).

Варіант другий: можете скористатися інструкцією з розпізнавання фейків з кількох пунктів:

1) Оцініть градус емоційності заголовків (чим він вищий, тим більша ймовірність, що перед вами фейк).

2) Читайте далі заголовків.

3) Знайдіть і перевірте першоджерело, оцініть його достовірність.

4) Відрізняйте факт від точки зору та припущення. Факт відповідає на 4 питання: хто, що зробив, де і коли.

5) Перевіряйте факти. Якщо це дослідження, придивіться до методології.

І насамкінець, придивіться до людини, яка поширює інформацію, адже це може бути не реальна людина, а троль або бот.

Як розрізнити тролів і ботів від реальних людей, ми розповімо далі, у серії #поговоримо_про