МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Існує така наука гідроніміка, яка досліджує і вивчає

походження назв природних водоймищ : рік, озер, морів,

боліт, джерел тощо.

Гідроніми в Україні давні за походженням та становлять

найстаріший шар національної лексики, що розкриває

неповторні особливості нашої мови. Дослідники зазначають

вікову живучість гідронімів у часі, їх гранично-конкретну

позначеність на етнічних українських землях.

Варто зазначити, що на основних територіях нашої

країни їх не перейменовували з доісторичних часів.

Територія сучасної України з незапам'ятних часів і до ХІІІ ст.

включно знаходилась на шляху кочування різних народів

і племен з Азії до Західної Європи. Гідроніми давніші за назви

поселень з такими ж іменами і становлять з ними одну систему.

Вони допомагають виявити географічні напрямки і шляхи

міграції їхніх носіїв територією України і визначити їхню

роль у нашій історії. Пам'ятки української писемності

ХІ-ХІІ ст. зафіксували сотні гідронімів, які розкривають

історичну та географічну інформацію про нашу землю

та її мешканців.

У давнину люди не розрізняли загальних і власних назв.

Так, під словом "вода" наші пращури розуміли і річку,

і море, озеро і джерело, і воду в посудині. Освоюючи нові

місця, людина надибувала нові річки, джерела, озерця чи

гори, які чимось відрізнялися від уже відомих. Виникала

потреба в їх розрізненні. Так народжувалися власні назви,

або топоніми, наприклад: Велика Вода, Мала Вода, гора

Чорна, гора Біла тощо.

Минав час. З'являлося все більше власних назв, особливо

тих, що пов'язані з природою. Якщо на березі якоїсь річки

росло багато сосен, її називали Соснівкою. Згодом ця назва

поширювалася на все русло річки. Річку, в якій водилося

багато бобрів, йменували Бобрівкою. Рікам, горам, окремим

урочищам, серед яких жили наші далекі пращури, давали

назви роди чи племена різних народів.

На території України в різні часи жили різні кочові народи.

Згодом вони переселялися в інші місця, а деякі,

розгромлені сильнішими племенами, зникали назавжди.

Та назви, які вони дали річкам, озерам, вершинам гір,

байракам, залишилися й передавалися від племені до

племені, від народу до народу. Частина цих топонімів

дійшла до наших часів, багато з них видозмінені, старі

назви нерідко тлумачать по-новому.

------

Територією Шепетівського району протікає 11 річок.

В селах Ленківці, Красносілка, Лотівка, Корчик б’ють

джерела з лікувальними властивостями.

Досліджуючи питання природних водойм Шепетівщини,

звернула увагу на мало кому відому лісову річку, яку

дехто навіть вважали безіменним лісовим струмочком.

Як з’ясувалося, річка має досить незвичну назву -

Кривава . Бере вона свій початок у 32-му кварталі

Хутірського лісництва Славутського держлісгоспу.

Саме болотиста місцевість між селами Червоний Цвіт

та Романів дала можливість річці нести свої води

лісовими хащами через село Романів аж до самої

Славути. Там вона впадає в річку Утка, яка трохи далі

впадає у повноводну Горинь.

Непроста історія назви річки. На карті Хутірського

лісного масиву від 1922 року річка іменується як

Кривава (на карті "Крівава").

Серед жителів сіл Корчик, Романів, Хутір існує легенда

про походження такої дивної назви. За легендою під

час татаро-монгольської навали в цих лісових хащах

сталось побоїще. Багато люду загинуло і пролилося стільки

людської крові, що вона вимила русло річки.

Не менш цікаву історію двадцять років тому мені

повідала дружина колишнього лісника Хутірського

лісництва Шитьман Ольга Данилівна, нині покійна. Вона

розповідала: « Річка має назву Кривава тому, що під час

Другої Світової війни поруч з річкою (приблизно в тому

місці, де річка перетинає лінію електропередач)

знаходився секретний об’єкт німців, на якому працювали

радянські військовополонені. Під час війни ми з жінками

з Хутора ходили до лісу по ягоди чи гриби, спеціально

ходили до річки , щоб передати харчі військовополоненим.

Німці майже ніколи нас не відганяли та дозволяли через

паркан перекидати харчі. Недалеко від цього об’єкту

в рову коло річки скидали тіла померлих або розстріляних

в’язнів, іноді їх можна було побачити і в самій річці.

Тому й називали її всі люди Кривава, бо багато людей

загинуло там. Ніяких будівель на тому місці не збереглося,

бо були дерев’яні, лише посаджені в ряд ялини нагадують

про те місце».

Однак існує наукове обґрунтування такої назви річки.

У її витоках вода має червоне забарвлення, скоріш за

все через те ,що тече по грунтах з великим вмістом

заліза між коріння вільх, яких там росте багато. Те,

що грунти в тому районі багаті на залізо, засвідчує і

той факт що в селі Романіни тривалий час працював

чавунно-ливарний завод на місцевій сировині.

------

Варто зазначити, що місцеві назви - усне джерело, яке

допомагає вивчати історію рідного краю, берегти пам'ять

про події та людей, які тут жили.

Історія нашого краю записана не тільки в підручниках, не

тільки на археологічних та антропологічних пам'ятках - вона

промовляє до нас прозорими назвами водойм, щедро

розкиданими на теренах нашої України. Треба тільки

навчитися їх читати.

Заступник директора музею Марія Юзлова