МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

село Устянівка, Шепетівщина

спогади Шевчук Валентини, 1925 р.н.

спогади записано 30.06.2008р.

подано мовою оригіналу:

« Був 1932 рік. Вночі увірвалися до хати сільські комуністи. Забрали маму й тата, забрали двоє коней і все що було у хаті, зерно шукали такими довгими палицями. Сказали що ми – куркулі, та вивезли батьків до білих ведмедів. Нас було двоє дітей, батькова сестра нас забрала та переховувала по сусідах. Хату нашу забрали під патронат. Потім нас забрала до себе бабуся. Той рік був дуже важкий, ми їли усілякі бур’яни, калачики, лушпиння. Пам’ятаю, як ми з бабуньою зайшли до сусідів-кумів, а дядько лежить уже мертвий, опухлий з голоду, а через день померла й тітка. Мати Онищуків принесла додому дохлу конину, і давала їсти нам - усім дітям. Найбільше бідували сім’ї, де було 6-7 дітей.»

село Устянівка, Шепетівщина

спогади Власюк Марії Кирилівни, 1927 р.н.

спогади записано 30.06.2008р.

подано мовою оригіналу:

«Тоді було мені лише п’ять років, але я добре пам’ятаю. Помню що тато помер, а нас у мами зосталося дев’ять дітей. Була зима і не було мамі чим годувати дітей. Вона пішла у Гриців заміняти щось на їжу. Ми були замикані у хаті і сиділи всі на печі. В запічку було заховано трохи зерна. До хати постукали, діти відчинили двері і до хати зайшли сільський голова і голова колгоспу. Стали шукати все у хаті. Нас, дітей поскидали з печі на полик, зняли колиску з двома близнятами до року і знайшли мішечок ячменю. Діти дуже плакали. Один з них каже: « Заберемо, то діти повмирають». А другий говорить: «Діри не буде!». І все забрали. На зборах села був уповноважений з району, мама на колінах випросила віддати зерно. Уповноважений приказав сільському начальству повернути – «треба спасати майбутніх комсомольців…». Через тиждень найменші діти – близнюки померли. Пам’ятаю, що був страшний холод, не було чим палити, всі єлі ходили опухлі з голоду. Як стало тепліше, навесні, то їли усяку гичку, лободу, конюшинку. А ще, пам’ятаю як хто хотів на зібраному полі назбирати колосків, то таких людей забирали і судили. Так у селі забрали одну жінку – Зайчук і осудили на 5 років. Люди помирали прямо на вулиці, на дорозі. Небуло одежі у чому поховати, закопували у ями без трун..».

Далі буде...