МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

До Дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій.

Костянтин Сергійович Малюшкевич народився 2 лютого 1890 р. у с. Жилинці на Шепетівщині у родині священика. Церковну освіту здобув у Волинській духовній семінарії у м. Кременець. Після цього К. Малюшкевич закінчив Житомирську та Київську духовні академії Російської Православної Церкви, де його було висвячено на священика.

У 1921 році в окупованій більшовицькою Росією Україні К. Малюшкевич утворив при СвятоТроїцькому соборі в Умані українську парафію і став її настоятелем. У тому ж році він здобув честь стати делегатом Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ. У наступному 1922 році отець Костянтин був висвячений на єпископа Уманського УАПЦ митрополитом Василем Липківським і єпископом Юхимом Калішевським.

У вересні 1927 року церковним собором Київської округи його обрали архієпископом Київщини з підвищенням в сан архієпископа. У жовтні того ж року К. Малюшкевич став делегатом ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ, на якому його було обрано замість В. Липківського митрополитом УАПЦ, але, відмовившись, він погодився бути його першим заступником.

Наприкінці 20-х–початку 30-х років минулого століття К. Малюшкевичем як одним з очільників УАПЦ почала «цікавитись» радянська влада. У результаті його декілька разів було заарештовано, а після 1932 року взагалі було заборонено проводити богослужіння. Через два роки архієпископ змушений був повністю відійти від церковних справ.

29 жовтня 1937 року Київське облуправління НКВС сформував кримінальну справу під назвою «Духовні». У ній повідомлялося, що «у Києві та Київській області, віднайдена та ліквідована Українська контрреволюційна націоналістична фашистська організація церковників колишньої УАПЦ. Ця злочинна організація прагнула знищити радянську владу в Україні та створити самостійну українську фашистську державу. До центрального керівництва організації, що знаходилася у Києві, належали відомі діячі УАПЦ, а саме архієпископи: Малюшкевич Костянтин (Київ), Карабінович Микола (Умань), Калішевський Юхим (Біла Церква), Самборський Володимир (Біла Церква), Міхновський Юрій (Київ)».

Жодних доказів у цій справі, звісно ж, співробітники НКВС не мали, а обмежились лише самообмовлянням священиків проти себе та інформацією про внутрішні справи церкви, котру чекісти зараховували до «доказів» ворожої діяльності. Останні від заарештованих вони традиційно здобували після нестерпних тортур і погроз. Згідно з протоколом допиту від 10 вересня 1937 року, К. Малюшкевич дійсно підтвердив, що він є «учасником української контрреволюційної церковно-націоналістичної організації», додаючи, що пісні-молитви за Україну у церковному богослужінні є «прямою агітацією проти радянської влади». Такими свідченнями і доказовою базою енкаведисти намагалися «виправдати» репресії проти УАПЦ, її вірян і кліру.

Через 5 днів Трійка Управління НКВС по Київській області засудила архієпископа УАПЦ К. Малюшкевича до рострілу, який був приведений у виконання 22 вересня 1937 року. Ймовірним місцем його поховання, як і десятків тисяч інших наших співгромадян, знищених радянським режимом, стала таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківнянському лісі.

За матеріалами Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та наукового доробку українського історика Н.С. Брехунець

Джерело: http://ua.bykivnya.org/gallery/332/

Наукова співробітниця Олена Мазурок