МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Андрій Біленький загинув 20 квітня 2016 року у зоні АТО.

Народився Андрій у 1983 році в місті Полонному в сім’ї залізничників. Навчався у ЗОШ №6 у 1989 – 2000рр., після її закінчення - у Київському університеті економіки і технологій транспорту.

Після закінчення університету Андрій працював залізничником - бригадиром колії, а в 2005-2008 рр. виконував обов’язки інженера з діагностики у виробничо-технічному відділі. 15 серпня 2015 року був мобілізований до лав ЗСУ, службу проходив у 53-й окремій механізованій бригаді.

Вічна пам'ять нашим захисникам!

Герої не вмирають!

Воїн Світла

Присвята Андрію Біленькому,

загинув 20 квітня 2016 року...

Дивлюсь із неба на Донбас

І прикро й боляче за друзів,

Що вороги прийшли до нас,

Вбивають з «Ураганів, «Градів».

А наш Небесний легіон

Допомогти вже їм не в змозі.

Там не витримує бетон,

Але немає боягузів.

Я – Воїн Світла і таких

Сьогодні воїнів багато.

Ми молимося за живих,

Що б’ються на землі завзято.

Помстяться, вірю, за всіх нас,

Отримають всі по заслузі,

Хто сам прийшов в недобрий час

Вбивати нас. Помре наразі.

Дивлюся зверху на поля,

Що трупи всіяли москальські.

Від болю стогне вже земля.

Високі хвилі чорноморські

Злітають прямо до небес,

Накрили крейсер сатанинський.

Зламають ворогу хребет,

І згине орків вождь поганський!

Так буде! Вірю і молюсь

За побратимів, що воюють.

Нехай в них мінус, а в нас плюс

Танк, БеТееР – та що вполюють

Сміливі наші вояки.

Бо гнів священний не спинити.

А ті мерзенні пацюки

Нам не дадуть спокійно жити.

Сивіє матінка від втрат

Синочків, що пішли до Бога.

Господь поверне зло стократ!

Засяє наша Перемога!

Віра Кухарук

Молюсь за рідних...

Мариночці Біленькій

Кохана доню, я засумував,

Моя рідненька, бо давно не бачив.

Без тебе і без мами нудьгував,

Дивлюсь на вас обох я нині й плачу.

Як гірко, що не можу захистить,

Як важко чути, що сирени виють.

Молюсь за рідних, щоб їм довго жить,

Хай Ангели крильми усіх прикриють!

Дідусь й бабуся плачуть день і ніч,

Утіш, скажи, що в кожного стежина

В житті своя. Я вийду їм навстріч,

Коли проб’є остання їх година.

А зараз перед ними довгий шлях,

Життя людське сьогодні – найдорожче.

Приходитиму часто до них в снах,

Щоб бути до рідненьких якнайближче.

І ти, моя Маринко, не сумуй.

І не тримай на батечка образи.

Свій біль, моя ріднесенька, втамуй,

Як скучила – на небо глянь щоразу.

Я понад хмари високо лечу,

І бачу все, що діється круг тебе.

Покличеш батька – в сни я прилечу,

А потім знов повернуся на небо.

Я хочу повернутись хоч на мить!

І огорнути тебе, доню, сяйвом.

Як серце від туги моє болить.

Долати перешкоди будем разом.

Я тобі зичу, щоб багато літ

Ти жила на землі й пізнала щастя.

Як принесе весна весільний цвіт,

Молитимусь, щоби Господня ласка

Була з тобою, донечко моя.

Я поряд і не дам тобі упасти.

Щаслива була доленька твоя,

Й всі негаразди я зумів відвести.

Віра Кухарук