МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Незадовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну ми зробили невеликий аналіз ворожих пропагандистських наративів. Як бачимо, сьогодні країна-агресор використовує старі звичні методи і вдосконалює нові. Її мета - знищити Україну не лише фізично, а й перемогти інформаційно.

І, як показали місяці війни, пропаганда - це потужна зброя. Вона стріляє і знищує. І вона вистрілила і знищує українців знову. Ми маємо навчитись бачити ворога, розуміти його небезпечну суть. Щоб вистояти і перемогти.

Музей пропаганди

У ХХ ст. радянська влада на державному рівні і на повну потужність застосовувала пропаганду як засіб насадження комуністичної ідеології, контролю суспільства та втілення власних завдань.

Вона працювала для створення своєї моделі світу, користуючись різноманітними методами та інструментами, існувала в різних сферах життєдіяльності та здійснювала вплив на людину майже від народження. А також цілеспрямовано переконувала, що "наш" світ не тільки є більш правильним, але й справедливим, на відміну від "чужого". У Радянському Союзі пропаганда мала таке саме велике значення, як військові організації або спецслужби. Вона користувалась інструментами не тільки журналістики, а й літератури і мистецтва, кіно і телебачення та слугувала тому, щоб швидко змінювати наш світогляд та спотворювати реальність подій.

Сьогодні Росія на всю потужність використовує форми і сенси радянської пропаганди та надалі культивує міфи і суспільні стереотипи, які формувалися тоталітарним режимом багато років тому.

Однією із технологій як радянської так і російської пропаганди є "ідентифікація ворога".

Це початок масованої пропагандистської кампанії для легітимізації злочинів, своєрідний процес ідентифікації "ворога". Людей розділяють на "своїх" і "чужих". В радянські часи "чужих" таврували "буржуями", "контрреволюціонерами", "ворогами народу", "бандерівцями" і т.д. Будь-який прояв української самосвідомості тоді кваліфікувався як прояв петлюрівщини та бандитизму. Образ ворога активно формувала російська пропаганда щодо України в період 2013-2014 років, коли почала розуміти, що не зможе контролювати ситуацію в нашій країні. Від початку Майдану розпочала ідентифікацію "чужих" і яскравою риторикою усіх російських ЗМІ став ланцюжок "Майдан = западенці = бендерівці = фашизм". З телеефірів, шпальт газет та інтернет ресурсів українці висвітлювались у ролі "фашистів", "бандерівців", "хунти", "карателів", що вже заклало фундамент негативного сприйняття подальших подій.

"Демонізація " або "дегуманізація ворога" - фактично, це процес підготовки до знищення певної спільноти. Радянська пропаганда "демонізувала" всіх, хто ніс загрозу тогочасному режиму. В 20-30-ті роки прості працівники і селяни, що противились примусовій колективізації, подавались як "куркулі", інтелігенція - "недобитки буржуазії", українські повстанці "бандерівцями", що чинять безпощадні розправи і т.д. Образ українського націоналіста змальовувався в принизливо-саркастичному світлі.

В 2013-2014 рр. російська пропаганда на повну потужність взялася за старі пропагандистські образи нацистів, фашистів і бандерівців та почала ними маніпулювати серед населення Росії та Південно-Східної України, акцентуючи увагу на тому, що скоро так звані "бандерівці" і "фашисти" під керівництвом "американських жидомасонів" прийдуть і знищать російськомовне населення Східної України, тому їх необхідно терміново рятувати. Міфи про "розпятих хлопчиків", "невинних немовлят", "смажених снігурів", "звірства бандерівців" продукувались та поширювались пропагандою серед мас з метою посилити градус емоційності та демонізувати українців. Вони вражають своєю примітивністю, але для населення, яке не має критичного мислення, достатнього було частоти повторюваності та емоційності меседжів цих міфів.

"Конспірологія або теорія змови".

Це технологія передбачає донесення до свідомості людей спотворене уявлення про дійсність, націлене на їх емоційне сприйняття, пояснення аудиторії всього незрозумілого і ворожого. Саме цей метод персоніфікує складні суспільні явища , приписуючи їх результат впливовим особистостям-замовникам. Одним з найпам’ятніших в радянські часи є пропагандистський наратив, що в США розроблений план по "моральному розтліванню" СРСР, а Захід "загниває" під вагою аморальності та безкультур’я і це становить загрозу для формування світогляду та виховання "правильної" радянської людини, духовних цінностей народів. У слововжитку на той час стає поширеним вислів "загниваючий Захід". Натомість СРСР позиціонував себе як країна рівних можливостей, де нема бідності та кожен громадянин має свою важливу роль у “комуністичному будівництві”. Радянське рівноправ’я та соціальна справедливість протиставлялися "ницості" Сполучених Штатів, де жадібні капіталісти перешкоджали гідному життю звичайних людей. Тоді було під забороною мовлення зарубіжних радіостанцій, так званих "ворожих голосів", музики, танців. Виїзд за кордон був під жорстким контролем. Також радянським наративом було те, що американці готуються до Третьої світової війни, що мала стати ще кривавішою за минулий глобальний конфлікт через застосування ядерної зброї, а метою США було тотальне знищення миролюбного Радянського Союзу, або ж захоплення та поневолення цих земель, встановлення там несправедливого капіталістичного ладу. Критичним було висвітлення НАТО — альянсу, котрий замість забезпечення миру, на думку радянської пропаганди, закликав до конфліктів, зокрема через створення військових баз поблизу СРСР.

Пропаганда часів Холодної війни була настільки успішною, що її наслідки прослідковуються й зараз, бо у віртуальному світі Росія продовжує протистояти НАТО і США - нібито США та Захід намагаються зруйнувати "русский мир" і його підвалини. Сучасний наратив конспірологічної теорії - держава підозрює скрізь змову проти себе, бачить ворогів, підривну діяльність, і намагається переконати в цьому громадян. Усі лідери сучасного світу належать до Масонської ложі, а бандерівці вступили в змову з євреями, захопили владу в Україні і винищують російськомовне населення. Адже всюди Росії ввижаються глобальні змови "масонів", бандерівців зі Львова, які тільки і мріють завоювати Росію. Відповідно до цього пропаганда переконує, що США руками українців воює проти Росії. І головна мета такої пропаганди – перетворення громадян на пасивних телеглядачів, які в жодному разі не вийдуть із протестами на вулицю, а в усьому сподіватимуться виключно на міць державного апарату.

"Ідеальний світ".

Щоб виправдати злочини, пропаганда створює уявний "ідеальний світ", заради якого і мусить нібито боротися, знищуючи уявних ворогів. Коли "ворога" ідентифіковано та дегуманізовано, пропонуються методи очищення від ворога, що зазвичай звучать у вигляді наративів "безпощадної боротьби". В минулому з усіх засобів масової інформації транслювалися картинки "щасливого" життя: усміхнені люди, масові вступи в колгосп, перевиконання планів, розбудова молодої країни і т.д. Шпальти друкованих видань рясніли досягненнями у всіх сферах життя, успіхами планових хлібозаготвель, перевиконання планів та статтями про передовиків сільського господарства, шахтарів, будівельників тощо. Кінематограф працював на повну потужність, транслюючи "щасливе" сьогодення та темпи розвитку. І жодного слова про трагічні події Голодомору, репресії, масові розстріли та мільйони безневинних жертв.

У фокусі російської пропаганді сучасний ідеальний світ побудований на ілюзіях. В сучасному російському пропагандистському наративі є "чужі" - аморальні, войовничі, загарбники, що намагаються насадити свої цінності і зруйнувати духовні засади, диктувати свої умови і є "свої" - високодуховні, миротворці-рятівники, народ великої держави, який дбає про російськомовне населення. Культивується "російська духовність" на тлі демонізації Європи та США, існують відкриті та приховані меседжі, що демократія призводить до падіння моралі – гомосексуалізму, педофілії, наркоманії, алкоголізму, трансгендерів та інших збочень західного світу. Власне тому російські пропагандисти змальовують світ, у якому всі навколо вороги. Режим "захищає" людей від вигаданих ворогів, будучи насправді агресором.

Технологія "фальшування" передбачає поширення великої кількості неправдивих новин, підміну понять та доказів. В радянські часи ми можемо спостерігати відверте фальшування української історії із тавруванням героїчної боротьби ОУН і УПА "фашистами", "нацистами"," антисемітами", "агентами Ватикану", "ворогами народу", віднесення синьо-жовтого прапору та тризубу до ознак "українських буржуазних націоналістів", приписування злочинів НКВС національному руху опору, фальсифікація подій Другої Світової війни. Радянська пропаганда фальсифікувала докази, дозволяла не тільки заперечувати радянську відповідальність за злочини, а й списувати їх на дії нацистів та шпигунів.

Наразі ми бачимо цілеспрямоване фальшування історичних подій, що Росія виграла би Другу світову війну (Велику Вітчизняну в російській риториці) і без участі українців, спробу сфальсифікувати історію з тим, щоб применшити роль українського народу і його внесок у перемогу. Путін навіть запропонував молодим російським вченим "написати" таку історію Криму, яка би врахувала глибокі зв’язки між півостровом і Росією, а князь Володимир хрестився у кримському Херсонесі, перш ніж похрестити Київську Русь.

"Міфологізація" – створення історико-політичних міфів використовувалась з метою мобілізації людей на певні дії, на підтримку непопулярних рішень, навіть антинародних. Зазвичай, використовуються з метою маніпулювання масами. Тема масових вбивств, які здійснювали нацисти під час Другої світової війни, стала приводом для поширення фейків, маніпуляцій та умисного перекручення історичних фактів.

Міфологізація подій Другої світової війни стала елементом ідеологічної боротьби та пропагандистської роботи в Україні і створення мііфу, що українці — народ-зрадник, який під час Другої світової війни був нацистськими колаборантами, і не вніс жодного внеску у перемогу над Гітлером. Активно підтримуються міфи "Україна – держава, котра не відбулася", мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму. Пропаганда всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну і внутрішній конфлікт України. Наративи які просовує російська пропаганда "В Україні порушують права російськомовних", що "Крим і "Новоросія" — ісконно російські території", "Україна — це штучне утворення, яке не має історії до 1991 року", "Територія України — це подарунки або царів, або більшовицьких вождів".

Пропагандистська технологія "замовчування" та "оминання" спрямована на заперечення самого факту події, що насправді мала місце. Був під темою "табу" терор СРСР в часи правління Сталіна, не розповідалося про штучно організований Кремлем Голодомор 1932-1933 років, масові депортації цивільного населення за "класовою" і національною ознаками, виселення українців у другій половині 40-х років "за пособництво УПА", масові вбивства заарештованих в тюрмах, концтабори та примусові табори смерті, куди відправляли "ворогів" народу, масові розстріли інтелігенції та масові поховання. Замовчуваною була і тема націоналістичного руху в Україні. Уся інформація в Україні ретельно приховувалася в архівах спецслужб. Запроваджена в радянські часи жорстка цензура слідкувала за усією інформацією, що поширювалася і контролювала найменші її витоки. Історія України переповнена фактами, котрі замовчувалися радянським режимом.

Насьогодні ми бачимо, що такий метод використовується коли мова йде про безпосередню участь Росії в збройній агресії на сході Україні. Кремль переконує, що ніяким чином не причетний до військових дій "русских там нет" і діє вона виключно в межах підтримки "рускоязичного" населення. Транслюючи міфи про звірства укропів та фашистів, пропагандисти водночас замочують про звірства, які роблять в застінках в’язниць так звані "ополчєнци".

"Героїзація". Радянська пропаганда не лише створювала ворогів, а й породжувала героїв. Герой може перемогти ворога тільки шляхом надлюдських можливостей та ціною власного життя. Розбудувати країну можна лише ударною працею, боротись з "ворогами" лише "свідомістю". Радянські герої не сходили зі шпальт газет та сторінок кінематографу, вони купались в променях слави і головним меседжем їхньої популярності було "будь як він", тобто віддавати своє біологічне життя та зусилля заради колективного життя. Згадаємо трактористку Пашу Ангеліну, шахтаря Олексія Стаханова, борця проти "куркулів" Павлика Морозова, радянського солдата Олександра Матросова та багатьох інших. Героїзація потребувала подвигу у вигляді загибелі або видатного подвигу. Зараз російська пропаганда активно культивує нових героїв Гіві та Моторолу, Захарченка та Гіркіна, так званих "героїв" новостворених республік, просовує їх в маси, наділяючи "чеснотами" та "героїзмом", створюючи кумирів для наслідування та героїзації військових дій.

"Культ особи".

Метою технології створення культу особи є забезпечення верховної значущості лідера держави, звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в ієрархії політичної влади. Їй притаманне надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера, вона поступово створює тотальну систему особистої залежності, немовби паралізуючи масову свідомість, породжує у населення віру у всемогутність керівництва, страх перед ним, узаконює будь-яке беззаконня, формує у мас рабську покірність та угодовську поведінку, що досягається їх систематичною ідеологічною обробкою. В ХХ ст. панував культ особи Леніна, Сталіна та Брєжнєва. Іменами Леніна та Сталіна називались міста, вулиці, цілі підприємства, масово споруджувались пам’ятники, що не несли ніякої архітектурної цінності, портрети «героїв» несли на парадах і т.д. Для прикладу, культ особи Сталіна був вивірений згідно з часом – напіввійськовий френч, галіфе, чоботи, трубка в руках – вічно зайнятий постійною боротьбою за світле майбутнє вождь. Усі засоби пропаганди створювали образ «батька народів», які він в той же час з легкістю маніяка переселяв мільйонами, мільйони репресував, засилав у ГУЛАГ або розстрілював в ярах.

Сьогодні ми можемо спостерігати як формується в Росії культ Путіна - "сильної руки", образ "збирача земель руських" в комплекті з ідеологією "Росії, яка встає з колін". Через ЗМІ формується образ "гуманіста", постійно транслюються сюжети як Путін цілує дітей у животи, лікує тигрицю, грає зі своїми собаками, їздить на коні і ловить рибу. Усі збройні агресії виправдовуються як "захист інтересів та прав". Як і 30-50 років тому, населення зайняло свою зручну позицію споглядальника, спостерігаючи за подвигами Путіна. Власне, культ особи і потрібний тоталітарній державі для того, щоб населення, з одного боку, захоплювалося, а з іншого, не втручалося в процес керівництва.

Сьогодні пропаганда нікуди не зникла, не полишаючи старі методи, вона набула більш філігранної майстерності і з розвитком інформаційного простору стала небезпечного масштабу і впливу. Інформаційна війна сьогодні є основним інструментом російської агресії проти України. Зараз важливо не перетворитися на маріонеток у небезпечному театрі російської гібридної війни, адже кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій, вигадувати все нові конспіративні версії та теорії змов. Російська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно "розібратися" з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків. Основними завданнями російської пропаганди є маніпулювання громадською думкою, сприяння дестабілізації політики, економіки, культури, інших суспільних сфер в Україні, щоб підірвати довіру, дискредитувати все українське, свідоме поширення фальшивої інформації зі шкідливими, нищівними намірами, спрямованими на дестабілізацію ситуації в Україні та дискредитацію її міжнародного авторитету.

За словами британського журналіста та письменника Пітера Померанцева, ця інформаційна війна кардинально відрізняється від усіх відомих донині протистоянь: «Це нова ідея війни. Війна у традиційному розумінні – це продовження політики. Тобто політика закінчується, починається війна, далі війна закінчується і настає мир. Зараз ми говоримо про безкінечну інформаційно-психологічну війну. Це постійна дестабілізація, це абсолютне неприйняття ідеї глобалізації. Ви питаєте, чого Путін хоче? 21 століття він бачить саме таким: безкінечна підривна діяльність, дезінформація, економічні маніпуляції... У 21-му столітті війну виграє не той, хто переміг на полі бою, а чиїй новині більше повірили».

Музей пропаганди

Плакат ХХ ст.