МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

11 лютого Шепетівка відзначатиме 77-у річницю вигнання нацистських окупантів з міста...

27 січня 1944 року розпочалася Рівненсько-Луцька наступальна операція

І-го Українського фронту. На початку цієї операції ворог встиг зосередити в Шепетівці 96-у, 291-у піхотні та 7-у танкові дивізії. Крім польових військ тут зосередились есесівські та поліцейські підрозділи, а також батальйон, так званих «охоронних військ», солдатам якого було наказано стріляти в кожного, хто самовільно залишить передову. Полонені гітлерівці потім розповідали, що командуючий німецькою 291-ю піхотною дивізією зробив попередження своїм солдатам в такій формі: «Або смерть у Шепетівці, або розстріл у Городищі» (тут знаходився штаб німецьких військ).

Завдання оволодіти Шепетівкою і її важливим залізничним вузлом нашим командуванням покладалося лише на 148-у Чернігівську стрілецьку дивізію (командир генерал-майор Міщенко А.А.) і один полк 226-ї Глухівсько-Київської стрілецької дивізії (командир полковник Петренко В.Я.). Два танкові корпуси, виділені для 60-ї армії, в той час діяли в інших напрямках.

Усі найближчі населені пункти та околиці міста німці належно укріпили. У самій Шепетівці багатоповерхові будинки були підготовлені до оборони. Особливо було укріплено Будинок Червоної Армії (сьогодні будинок культури) і військове містечко у центрі міста.

27 січня, о 22 годині, після важких боїв за с. Климентовичі, зі штабу 148-ї стрілецької дивізії, який знаходився в с. Конотоп, поступив наказ терміново виступати на Шепетівку. Піхотні підрозділи 654-го і 496-го полків, переслідуючи відступаючих німців, наблизились до північно-західної околиці міста і одразу її штурмують. Першою у місто увійшла 288-а армійська штрафна рота. Німці не чекали такого перебігу подій, і станом на п’яту годину ранку 288-а армійська штрафна рота та окремі підрозділи 654-го стрілецького полку закріпились у районі машино-тракторної станції та цукрового заводу. До самого світанку ці підрозділи вели перестрілку з німецькими військами, але активних бойових дій не проводили. Інші підрозділи 148-ї стрілецької дивізії у Шепетівку не увійшли, а залишилися на її північній околиці, в районі залізничного вузла. До 10-ї години ранку 28 січня ворог особливої активності не виявляв. В цей час в місті знаходилися незначні піхотні підрозділи, а артилерійських і мінометних частин не було.

Німці, оговтавшись від нічного шоку, підтягнули укомплектовані резерви з Городища та Плесни та розпочали наступальні бойові дії. Посилюючи вогняну міць, вони шквальним вогнем почали тіснити підрозділи 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку, одночасно вражаючи шляхи підвозу боєприпасів. Розпочався жорстокий кровопролитний бій. Ворог, не рахуючись з великими втратами, уперто наступав на бойові порядки 288-ї армійської штрафної роти та 654-го стрілецького полку. Особливою упертістю відзначався офіцерський штрафний батальйон гітлерівців.

В цей час, на території тепер 5 військового містечка, батальйон 654-го стрілецького полку було блоковано, а командира батальйону капітана Стукача – важко поранено. Перебуваючи в оточенні, бійці мужньо відбивали атаки противника. На допомогу батальйону командир полку наказав уночі пробитися автоматникам взводу, яким командувала Марія Щербак. Бійці виконали наказ: з боєм вийшли з оточення і винесли пораненого комбата.

Взвод молодшого лейтенанта Яковлєва вранці 28 січня дійшов до району цукрового заводу, але був атакований німцями, яких підтримували танки.

Відступивши до хлібозаводу, бійці зайняли оборону на другому поверсі приміщення підприємства. Протягом дня тривав бій. Німці з польського кладовища вели інтенсивний вогонь по будівлі хлібозаводу. Незабаром їм на допомогу підійшли танки. Від їх пострілів взвод радянських бійців зазнав втрат. Підбивши один танк і користуючись тим, що настала темрява, вони відійшли до залізничної станції і повернулися в район розташування полку.

Станом на 15 годину 28 січня підрозділи радянської армії були витіснені до північної околиці міста, у район залізничної станції. Проте тут ворога зустріли наші артилеристи, які своїм вогнем зупинили наступ, а залп 98-го мінометного полку поставив крапку на наступі німців того дня.

На жаль в цих в боях великих втрат зазнала 288-а штрафна рота, яка фактично була зібрана з уродженців Житомирщини. Більшість з них, без належного обмундирування та засобів для бою загинули за Шепетівку, не відвоювавши й місяця.

На світанку 29 січня противник відкрив шквал вогню по передньому краю оборони 148-ї стрілецької дивізії, маючи за мету зламати її оборону. Проте через вогонь артилерії і «Катюш» німці змушені були відступити. Згодом протягом дня вони продовжували атакувати підрозділи 148-ї стрілецької дивізії, яка надійно тримала оборону на лінії залізничного вузла станції Шепетівка.

В цей час у військове містечко в центрі міста увірвався взвод 507-го стрілецького полку під командуванням лейтенанта Козлова. Бійці взводу увірвалися на позиції оборони німців та нав’язали їм рукопашний бій. Ворог не витримав натиску і відступив. У цьому бою лейтенант Козлов загинув. Він посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Не допоміг німцям і бронепоїзд, який вони направили зі станції Шепетівка-Подільська. Коли він наблизився до станції Шепетівки-І, у район теперішнього паливного складу, то був знешкоджений вогнем артилерії та зусиллям саперів.

З 29 січня по 9 лютого бої мали місцеве значення. В цих боях відзначився командир мінометного взводу лейтенант Василь Семенович Пантєлєєв. В лютневі дні він корегував боєм радянської артилерії. В критичну хвилину бою, він, ризикуючи життям, визвав вогонь артилерії на себе і цим самим врятував життя своїм бойовим побратимам. За цей подвиг Пантєлєєв Василь Семенович був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Кулеметники, брати Ничипір і Дмитро Турівці з 496-го стрілецького полку, під ворожими кулями і вибухами мін пробрались в будівлю колишнього гуртожитку, витягнули на дах кулемет і відкрили вогонь. Під його прикриттям взвод увірвався до будинку і вибив звідти гітлерівців. Було знищено близько 40 нацистів.

Командир І-го батальйону 654-го стрілецького полку Путилін і шестеро бійців потрапили в оточення у триповерховому будинку. Відстрілюючись, вони залишили ворогу перший, другий, потім і третій поверх і зайняли оборону даху.

Гітлерівці вимагали здатися у полон, на що Путилін відповів вимогою самим німцям скласти зброю. Тоді гітлерівці облили вхід на дах бензином і підпалили.

Командир наказав різати шинелі, із шматків зв’язали мотузку, і один за другим бійці спустились на землю. Відстрілюючись, вийшли з оточення. У цьому бою капітан Путилін знищив 8 гітлерівців.

Мужність і винахідливість виявив рядовий 6-ї стрілецької роти Саханович. Кулеметний вогонь із німецького дзоту не давав роті піднятись в атаку. Комбат капітан К.А. Моргунов наказав знищити дзот. Тоді Саханович кинув гранати і в обхід побіг до дзоту, стрімко увірвався всередину, знищив ворожий кулемет і взяв у полон 5 німців.

Командир батареї 226-го окремого протитанкового дивізіону Віктор Вєніков вів вогонь по німецьких танках. Коли загинули всі бійці обслуги, він сам продовжував бій. Його двічі контузило, але він вів вогонь до того часу, поки танки не відійшли.

Аналізуючи бої в Шепетівці, військова рада 60-ї армії приймає рішення про зміну тактики удару по Шепетівці. Цього разу завдання оволодіти Шепетівкою одержали всі три стрілецькі дивізії 18-го стрілецького корпусу (командир генерал-майор Афонін Іван Михайлович) – 148-а (командир генерал Міщенко Андрій Авксентійович), замість 322-ї стрілецької дивізії, яка зазнала значних втрат в боях за села Хролин, Травлин, Судилків, увели в бій 280-у (командир генерал-майор Голосов Дмитро Миколайович) і 351-а (командир генерал-майор Козик Омелян Васильович), частина сил 226 стрілецької дивізії (командир полковник Петренко Василь Якович) 23-го стрілецького корпусу. Пізніше командуючий 60-ї армії Черняховський І.Д. наказує 4-му гвардійському танковому корпусу (командир генерал-лейтенант Полубояров Павло Павлович), в складі якого були 12-а танкова бригада (ком. полковник Душак Микола Григорович), 13-а танкова бригада (ком. полковник Бауков Леонід Іванович), 14-а танкова бригада (ком. майор Петров Веніамін Іванович), 56-а танкова бригада (ком. полковник Новохатько Михайло Степанович), залишити частину сил під Любаром, а головними силами здійснити перехід у район Судилкова і розпочати підготовку до наступу на Шепетівку разом із частинами 18-го стрілецького корпусу. Також брали участь у боях за Шепетівку 1889-й самохідний гарматний полк (ком. підполковник Скорняков Іван Іванович), 37-й та 49-й окремі дивізіони бронепоїздів (ком. капітан Шевченко Данило Максимович та капітан Зайченко), І Гвардійська гарматна дивізія прориву (ком. генерал-майор Волчек Аркадій Миколайович) у складі: 2 гв. Габр (ком. полковник Телєгін Олексій Іванович), 3 гв. Лабр (ком. полковник Жагала Віктор Макарович), 98-й мінометний полк (ком. полковник Хихонов Юхим Георгійович) та 5-й авіаційний авіаполк.

Змінена була й тактика наступу. Якщо раніше війська наступали прямо на Шепетівку, то зараз було поставлено завдання оточити противника в місті, а потім знищити його.

Шостого лютого передова колона 4-го танкового корпусу несподівано з’явилася під Хролином і Травлином. Німці, помітивши її, зразу ж атакували. Проте 13-й танковий батальйон, який рухався попереду колони, з ходу розгорнувся у бойовий порядок, разом з десантниками атакував німців. Внаслідок швидкого зустрічного бою танкісти увірвались в Судилків і звільнили село. Вийшовши на його західну околицю, вони разом із підрозділами 351-ї та 280-ї стрілецьких дивізій зайняли оборону і почали підготовку до штурму Шепетівки.

Протягом 6 днів вивчався характер місцевості, з’ясовувалось розташування угруповань німців, найбільш вразливі місця оборони ворога. Начальник розвідки 13-го танкового батальйону майор Тарасов неодноразово організовував вихід розвідників бригади у тил ворога.

Проаналізувавши усі дані, генерал П.П. Полубояров приймає рішення: силами 13-ї та 14-ї танкових бригад у взаємодії з 56-ю танковою бригадою та підрозділами 351-ї, 280-ї та 148-ї стрілецьких дивізій обійти Шепетівку з північного заходу і південного сходу. 12-а танкова бригада залишалась у резерві, їй потрібно було надати підтримку тим частинам корпусу, які досягнуть найбільших успіхів.

Таким чином, штурм Шепетівки планувався здійснити нанесенням сконцентрованих ударів силами танкових та стрілецьких підрозділів одночасно у трьох напрямках, маючи на меті розчленити німецький гарнізон Шепетівки на окремі частини та знищити його. Рішення генерала П.П. Полубоярова було підтримане командуючим 60-ї армії І.Д. Черняховським. Штурм Шепетівки було призначено на 10 лютого 1944 року.

Дев’ятого лютого частини 4-го танкового корпусу зайняли вихідні позиції: 13-а танкова бригада – у районі с. Судилкова, 14-й танкова бригада – у районі с. Лозичного.

Десятого лютого о 9 годині 30 хвилин розпочалась артилерійська підготовка, яка тривала близько 30 хвилин, і війська пішли вперед. Об 11 годині зусиллями танкістів і десантників у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії оборону німців було прорвано поблизу північно-східної околиці міста, а також біля с. Судилків.

Опівдні танкісти вийшли в район МТС, де наштовхнулись на заміноване поле. Після його розмінування танки попрямували в центр міста. Німці посилили вогонь. Але маневруючи і стріляючи на ходу танкісти на великій швидкості проскочили через парк, який знаходився біля теперішнього будинку культури. Таким чином вони вийшли в історичний центр міста. Слідом за ними прорвались й інші танки. Серед них був і екіпаж танка шепетівчанина К. Болтромюка.

Тепер танкісти 13-ї танкової бригади вели бої по вулицях Островського, Карла Маркса (зараз - Героїв Небесної Сотні), В. Котика. Внаслідок цього окремі танкові екіпажі цієї бригади вийшли в район залізничного вузла, де зустрілись з частинами 148-ї стрілецької дивізії.

Маючи намір зберегти частину своїх сил, німці почали виводити з міста залишки своїх військ, але це їм не вдалося. Танкісти у взаємодії з підрозділами 280-ї стрілецької дивізії вийшли в район міського кладовища і перекрили шлях відступу на Городище. Підрозділи 148-ї стрілецької дивізії також вийшли в район цукрового заводу і заблокували дорогу на Ізяслав. Отож гітлерівські війська потрапили в оточення.

Німці спробували допомогти оточеним у Шепетівці військам. Під вечір 10 лютого вони завдавали контрудару по радянських військах з боку с. Плесни. Проте усі їхні атаки було відбиті.

Другу половину дня 10 лютого і всю ніч 11 лютого на лінії фронту Плесна-Красносілка-Лозичне не вщухали бої. Закріпившись на цій лінії фронту, війська перейшли до знищення німецького гарнізону, який опинився в оточенні. Суттєву допомогу в боях за Шепетівку надали 37-й та 49-й окремі дивізіони бронепоїздів. Вони, маневруючи між Судилковим і Травлином, вели активний вогонь по цілях противника у районі Шепетівки.

У цих боях також відзначились танкові екіпажі О.М. Пікалова, І.П. Фролова, гвардії лейтенанта Нікітіна, Б.К. Кошечкіна, І.Л Новосельцева, підрозділ самохідних гармат лейтенанта Г.В. Танцорова. Всіх їх було нагороджено орденами і медалями. Нагороджено було і екіпаж командира взводу 2-го танкового батальйону 56-ї танкової бригади старшого лейтенанта Підопригори. Його танк під час бою на площі по вулиці Судилківській, навпроти друкарні, було підбито і він спалахнув. Але екіпаж не покинув танк і продовжував бій. Танкісти знищили самохідну установку німців, розбили дві протитанкові гармати з обслугою, два кулеметних гнізда. За цей подвиг Підопригору було нагороджено орденом Леніна, його помічників Смирнова і Почеткова – орденами Червоної Зірки, а Терентьєва – орденом Червоного Прапора.

У боях за Шепетівку відзначились роти 496-го стрілецького полку під командуванням старшого лейтенанта Костюченка та лейтенанта Єгорочкіна. Роті лейтенанта Єгорочкіна було поставлено завдання вибити німців з вигідного рубежу і забезпечити просування інших підрозділів полку вперед. Рота умілим маневром обійшла триповерхові будинки на території військового містечка в центрі міста, у яких засіло до 100 німецьких автоматників, і рішучим штурмом вибила німців з будинків, знищивши при цьому близько 20 солдатів. Під час цієї атаки загинув лейтенант Єгорочкін.

Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повністю очищена від німецько-нацистських загарбників. Однак німці не змирилися із втратою важливого стратегічного пункту і готували контрудар з метою захоплення Шепетівки. Проте війська 60-ї армії разом з 4-м танковим корпусом стійко утримували місто і підступи до нього. Північно-західну околицю обороняли 13-а танкова бригада і 148-а стрілецька дивізія, західну – 148-а стрілецька дивізія, південно-західну – 280-а стрілецька дивізія.

Особливо запеклі бої точились з 12 по 18 лютого на ділянці фронту Плесна-Городище. Проте підрозділи 280-ї та 148-ї стрілецьких дивізій, 12-ї, 13-ї, 14-ї танкових бригад відбили усі атаки німців, завдавши їм значних втрат. Втрати були і у підрозділах Червоної Армії. Особливо важких втрат зазнала 288-а, 252-а та 245-а армійські штрафні роти.

Дванадцятьом військовим частинам, які найбільше відзначилися при штурмі Шепетівки, було присвоєно звання «Шепетівські». Серед них 12-а, 13-а, 14-а, 56-а танкові бригади.

Німецько-нацистські загарбники в боях за Шепетівку мали дуже великі втрати. Лише на вулицях міста ворог залишив 3180 трупів солдатів та офіцерів, було підбито 47 танків, захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів. Але й радянські війська понесли великі втрати у цих боях. У чотирьох братських могилах сьогодні покоїться 1713 бійців Червоної Армії.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук